Віртуальний музей Озерна

From Wikiversity

Віртуальний музей Озерна — музей, що існує у глобальній інформаційно-комунікаційній мережі інтернет завдяки об'єднанню інформаційних ресурсів для створення нових віртуальних продуктів: віртуальних виставок, колекцій, віртуальних версій об'єктів та ін.Мама розповідала, що в Озерні був великий базар, на який з’їзджались люди з цілого району, купляти і продавати , дуже багато продавали коней, то було містечко .Так, це було містечко 1920-1940 рр!Не дарма старші озернянці говорили :"Йду до міста, коли йшли в центр села.

Озерна - жива громада[edit]

Загальнодоступна група·12580 учасників буде

https://www.facebook.com/groups/1096278714129922/?notif_id=1610822815946693&notif_t=group_invited_to_group&ref=notif

Церква Пресвятої Трійці в селі Озерна Зборівського району Тернопільської області

https://www.youtube.com/watch?v=LIDvHB8QQuc

Хор Церкви Пресвятої Трійці села Озерної Україна, Тернопільська область, село Озерна Художній керівник - Колодій Іванна Іванівна 1.Ігор Тилик "Покаянія відкрий мені двері, Життєдавче" 2.Кирило Стеценко "Херувимська пісня" (з Літургії 1910р)

https://www.youtube.com/watch?v=6sYRm_uJAqg

Рідний Край[edit]

Культура, дозвілля - Озерна.

https://www.facebook.com/groups/409281569521682/?hoisted_section_header_type=recently_seen&multi_permalinks=1248782622238235

https://www.youtube.com/watch?v=cTQ1GP8VosY

https://www.facebook.com/groups/409281569521682/?multi_permalinks=1123572768092555%2C1122190788230753%2C1120001028449729%2C1121549208294911&notif_id=1614003360715550&notif_t=group_activity&ref=notif


https://tokatema.ru/st-ozerna/

Місця і люди. Огірко І.В.[edit]

https://www.facebook.com/Озернянська-громада-100363759114882

https://www.youtube.com/watch?v=ao2-a74DLbc

Озерна[edit]

– село в Україні, в Зборівському районі Тернопільської області. Розташоване на річці Восушка, в центрі району. Озерна – одне з найдавніше згаданих в історичних вістках поселень Зборівщини. До 1941 року (до зруйнувань) було місто. Тепер є і найбільшим селом Зборівського району. Озерну документи згадують під 1469 роком. Ім'я поселенню дало не озеро, а став, котрий колись напувався водами річечки Висушки. Як то часто бувало, Озерна з часом рухалась - і не лише кріз час, а й в просторі. Те, що є Озерною зараз. колись називалося Заозерна або Велика Озерна (народ казав простіше - Озірна). А прабатьківщина поселення, Мала Озерна, вже давним-давно не існує - її колись спалили татари. В 1542 та в 1545 рр. документи величають Заозерну вже містечком. Біля ставу було облаштовано заплив, при розкопуванні котрого утворились такі помічні в ту епоху земляні вали (начебто їх все ще можна прослідкувати). В кінці запливу стояла міська брама - її пам'ятає сучасна вулиця Забрамська. Могила Української Галицької Армії у селі Озерна

https://castles.com.ua/ozerna.html

У червні 1919-го року під час Чортківської офензиви (наступу) Українська Галицька Армія просувалася в напрямі Тернопіль-Озерна, її війська зайняли село 16 червня 1919-го року, за звільнення якого загинули стрільці VI (Равської) бригади, які поховані на озернянському цвинтарі 18 червня. У 1929 році з ініціативи товариства «Луг» у селі Озерна, на цвинтарі споруджено могилу стрільцям УГА, що тут похоронені. Робота давалася важко. Вдень громада села проведе певні роботи, вночі зловмисники все це знищать. Приходилося працювати громаді вночі. І все ж пам’ятник на могилі дуже дошкуляв недругам. То його фарбою заляпували, то подряпували. Українська громада села мусіла все це терпляче переносити. Кому було поскаржитися? Хто міг допомогти? Ось як про це описує очевидець цих подій Петро Лемішка 1906-го р. н., за малюнком якого у 1989-му році цю могилу було відновлено, і який незважаючи на переслідування «кадебістів» зі Зборова, Тернополя, Львова протягом багатьох років підкидав на стрілецьку могилу жовті та сині стрічки зі словами «Честь і слава борцям за волю України!»: «Спочатку на могилі був хрест, і щороку після Великодної неділі ми мали звичай йти помолитися за душі померлих, однак ніколи священик не оминав стрілецької 19 могили і починав відправу на ній, а потім на інших, і так тривало аж до 1928-го року, коли зав’язався чисельний «Луг» і зачав збирати жертви на будову могили, так збирали кілька місяців і по жнивах уже зачали возити каміння на ту могилу, потреба була дрібного каміння і деякі хлопці ходили бити камінь з великого на малий; тоді ходив бити я (П. Лемішка) і Миколай Муравський, і Теодор Ставничий… А у році 1929-му закінчили будову стрілецької могили, вибитонували стінки, на стінки поставили залізні штахети, штахети були такі, що кожний штахет мав мосьондзову кульку, могила наша була збудована з каміння брускуватого та неоправленого. На переді був вироблений хрест з каміння подібний до дерев’яного, на хресті вінок терновий… З правого боку була таблиця з мармуру чорного, а на тій таблиці був вимальований лев і український герб, і такий напис:

Честь і слава борцям за волю України[edit]

1918 – 1920 Подальше них лежала книжка, зроблена з каменю і на тій книжці були підписані стрільці золотими буквами, їх імена такі: Миколай Лукіянчук стрілець VI бригада УГА + 18.VI.1919 Петро Калиш булавний VI бригада УГА + 18.VI.1919 Йосип Матвійців з Ворохти, Борщівський р-н, стрілець VI бригада УГА + 18.VI.1919 Невідомі стрільці VI бригада УГА + 18.VI.1919 Потім, закінчивши будову могили, десь у самі жнива, 20 зарядили між собою, щоби освятити її і справді в неділю виголосив священик, нинька (дата невідома) по полудні буде посвячення могили, запросив собі кількох священиків, прийшла процесія з Покропивної, було багато народу, несли вінки, а далі йшли священики, а після священиків йшли пластуни у своєму строю, а також орхестра, за нею всі люди і співали різні пісні, орхестра грала і так ішов похід аж до цвинтаря, коло цвинтаря стояли польські поліцаї, а також була повітова поліція, коли зобачили що несуть терновий вінець зупинили похід і відобрали той терновий вінець, а дівчат, що несли його, завернули на постерунок (відділок поліції); люди почали кричати «Ганьба! Ганьба!» на польську поліцію, люди були сильно стривожені, що не може того бути, що не дозволяють того вінка нести, похід пішов на могилу там відправили священики молитви. З великою змістовною проповіддю виступив отець з села Покропивної а далі за ними Микола Кузьма (Кузьмин) сенатор, після чого заспівали «Ще не вмерли України ні слава, ні воля» і потім почали помаленьку розходитися. (2) Щорічно, на провідну неділю, коли було церковне братство на цвинтарі, перший молебень відправлявся на могилі стрільцям УГА. ЇЇ упорядковували, прибирали квітами. А на хрест клали терновий вінок, сплетений з колючого дроту, чого не дозволяли робити владні структури. Аби такого не допустити, польські жандарми, заховавшись неподалік, слідкували хто і що буде тут робити. Підходить час відправи молебню, сходиться народ. І тут хлопець, років 15, непомітно підходить до могили і враз на хресті з’являється вінок з колючого дроту. Виконавець «операції» тут же розчиняється серед людей. Зразу ж з’являються жандарми. Хто робив цей сміливий вчинок не відають, а тому забирають 15 хлопців і кожного з них садять на 5 діб.(1) «У році 1930-му восени якісь напасники понищили могилу і спустошили так, що фронтова стіна могили разом з парканом з бетоном була розвалена і лежала на земли. Права сторона стояла на місці але трохи віддалена від могили разом з бетоном. Тильна стіна відвалилася на середню віддалена від могили майже на півметра. Таблиця і лев були замазані тиром чи то якоюсь чорномазою і трошки чимось попорено, так що мало що знати, книжка також позамазувана якоюсь чорномазою, так що мало пізнати букви. Така то доля стрінула наш нарід ще до того наші могили наших славних стрільців».

Чуєш, брате мій..[edit]

https://www.youtube.com/watch?v=q4zBpK4vXww

Використані джерела:[edit]

1. «Озерна», Б. Берестецький, «Поліграфіст», Тернопіль, 1999р;

2. «Озерна. Історія та сьогодення», З. Лотоцький, А. Метельський, Т. Слоєва, «ZAZA PRINT», Тернопіль 2019р.

Див. також[edit]

Джерела[edit]

Озерна

Віртуальний музей