Отець Василь Прийма

From Wikiversity

Отець Василь Прийма (5.01.1914 – 17.12.2004)

Народився 5.01.1914 р. в с. Бачів Перемишлянського району Львівської області. Батько – учасник визвольних змагань, дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. загинув від рук комуністів у Золочеві, а мати сім років відбувала в сталінських таборах.

Закінчивши Бачівську школу, здобув середню освіту в українській приватній гімназії в Рогатині. З юнацьких літ захоплювався романтикою визвольних змагань, писав вірші, сповнені глибокої любові до України, а в 1933 р. опублікував їх у Львові.

Юнаком пішов у загони УПА. Смерть не раз заглядала йому у вічі, та він продовжував визвольну боротьбу. Як поет УПА, був у відділі пропаганди під псевдом Чорногора. Разом з командиром УПА Василем Івахівим (Россом) в 1941 р. організував військову школу в Поморянах. Гестапо арештувало весь командний склад і кинуло у Львівську в’язницю. Звільнено усіх їх завдяки клопотанню митрополита Андрея Шептицького.

Після війни доля закинула Василя Прийму за кордон, в Німеччину, де він закінчив духовну семінарію, а богословські науки вивчав у Голандії і Римі. В 1950 р. рукоположений в сан священика владикою Кир Іваном Бучком, повністю віддався служінню Богові і людям, пам’ятаючи про знедолену рідну Україну.

Свою душпастирську працю розпочав у південно-західній Франції в м. Люрді, де взявся за організацію українських емігрантів. Організував 30 місійних станиць, де проводив богослужіння та національні святкування. Постійно виховував серед молоді любов до України, до своїх традицій, водночас продовжував займатися літературною творчістю.

Завдяки його старанням українська громада збудувала в м. Тулузі пам’ятник Т. Г. Шевченку, а в 1982 р. в м. Люрді, на вулиці Україна побудовано храм Пресвятої Діви Марії і в кафедральному костелі “Розер” споруджено каплицю “Вівтар України”. Стараннями отця Василя церква в Люрді стала центром національного і релігійного життя українців. Сюди приїжджають паломники з усього світу.

В липні 1997 р. він як головний фундатор брав участь в урочистому посвяченні церкви Івана Хрестителя в рідному селі Бачеві. Отець Василь привітав присутніх, склав подяку Богу, що дав сил дожити і здійснити давню мрію – побудову нової святині.

Отець Василь Прийма постійно молив Бога про кращу долю України і продовжує писати патріотичні, релігійні вірші, молитви, якими промовляє під час Богослужінь, продовжує піднімати національну свідомість українців. Його перу належать збірки поезій “На схилах гір Карпат і Піренеїв”, “Золотий міт”, “Молиться серце” та інші.

17 грудня 2004 року у далекій Франції, серце о. Василія Прийми перестало битися За його заповітом тіло перевезено на Україну в родинне село, де його поховали 9 січня 2005 року

13 липня 2014 року відбулася Соборна Свята Літургія у Храмі Різдва Івана Хрестителя. Після цього було ознайомлення прочан зі святинями села. В той же день було проведено 3-тій фестиваль духовної пісні «Бог і Україна» присвячений 100-річчю від дня народження отця Василя Прийми.

Будова церкви у селі здійснювалась за кошти колишнього мешканця Бачева, о. Миколи-Василя Прийми (Цапа) (5.01.1914-17.12.2004), колишнього вояка УПА, а потім — священика у м. Люрд (Франція). Всі люди долучились до будови храму.

Українська пісня[edit]

ГЕЙ, НА ПІВНОЧІ, НА ВОЛИНІ[edit]

Автор слів — отець Василь Прийма[edit]

Гей на півночі, на Волині,

Там, де створилася УПА,

Там вже воскресла Україна

І залунала свобода.

Там вже воскресла Україна

І залунала свобода.


Про контингенти там не знають,

Люди живуть немов в раю,

Бо за ту волю золотую

Волинь пролляла кров свою.

Бо за ту волю золотую

Волинь пролляла кров свою.

Горіли села і містечка,

Борці боролись ніч і день.

В перших рядах борців-героїв

Згинув Івахів, наш Василь.

В перших рядах борців-героїв

Згинув Івахів, наш Василь.

Згинув як лицар України —

На полі слави! Як борець.

Ціле життя страждав по тюрмах,

— Геройська смерть сплела вінець.

Ціле життя страждав по тюрмах,

— Геройська смерть сплела вінець.

Прощай, герою України,

Прощай, наш друже дорогий,

Твої діла — нами незабуті,

А твій наказ — для нас святий.

Твої діла — нами незабуті,

А твій наказ — для нас святий.

А в Подусільній сестра плаче,

Щодня виходить за село,

Чи не вертає любий братчик,

Чи не побачить більш його.

Чи не вертає любий братчик,

Чи не побачить більш його.

Не плач, сестричко, не журися,

Поглянь у синю далечінь —

Твій брат помер та жити буде

В пам’яті вічних поколінь.

Твій брат помер та жити буде

В пам’яті вічних поколінь.


Українська народна пісня ГЕЙ, НА ПІВНОЧІ, НА ВОЛИНІ — ноти ГЕЙ, НА ПІВНОЧІ, НА ВОЛИНІ — ноти — українська народна пісня


Автор слів — отець Василь Прийма. Справжнє прізвище -Цап, псевдо Чорногора, літературне — Микола Дяків-Галичко, Микола Галичко. Він народився 5.01.1914 р. в с. Бачів Перемишлянського району Львівської області. Батько — учасник визвольних змагань, дяк, вів у селі культурно-просвітницьку роботу. В 1941 р. загинув від рук комуністів у Золочеві, а мати сім років відбувала в сталінських таборах.

Закінчивши Бачівську школу, здобуває середню освіту в українській приватній гімназії в Рогатині. З юнацьких літ захоплюється романтикою визвольних змагань, пише вірші, сповнені глибокої любові до України, а в 1933 р. публікує їх у Львові.

Юнаком пішов у загони УПА. Смерть не раз заглядала йому у вічі, та він продовжував визвольну боротьбу. Як поет УПА, був у відділі пропаганди під псевдом Чорногора. Разом з командиром УПА Василем Івахівим (Россом) в 1941 р. організовує військову школу в Поморянах. Гестапо арештувало весь командний склад і кинуло у Львівську в’язницю. Звільнено усіх їх завдяки клопотанню митрополита Андрея Шептицького.

Василь Івахів (Росс) — підпільний діяч на Західній Україні. Родом із села Подусільна теж Перемишлянського району на Львівщині. Звільнившись з в’язниці, Івахів пішов на Волинь, був командиром УПА — «Північ». Загинув в 1943 р. і похований десь у Цуманських лісах.

Під враженням тяжкої втрати близького друга і подій на Волині була написана ця пісня. Спочатку співалась вона на мелодію пісні «Як Лопатинський з-за кордону у рідний край вертав» (це ніби теж його авторство). Пісня блискавично поширилась у народі, стала повстанським гімном.

Після війни доля закинула Василя Прийму за кордон, в Німеччину, де він закінчив духовну семінарію, а богословські науки вивчав у Голландії і Римі. В 1950 р. рукопокладений в сан священика владикою Кир Іваном Бучком, повністю віддався служінню Богові і людям, пам’ятаючи про знедолену рідну Україну.

Свою душпастирську працю розпочав у південно-західній Франції в м. Люрді. Тут завзято береться за організацію українських емігрантів. Організував 30 місійних станиць, де проводив Богослужіння та національні святкування. Постійно прищеплює молоді любов до України, до своїх традицій, водночас займається літературною творчістю.

Завдяки його старанням українська громада збудувала в м. Тулузі пам’ятник Т. Г. Шевченку, а в 1982 р. в м. Люрді на вулиці Україна побудовано храм Пресвятої Діви Марії і в кафедральному костелі «Розер» споруджено каплицю «Вівтар України». Стараннями отця Василя церква в Люрді стала центром національного і релігійного життя українців. Сюди приїжджають паломники з усього світу.

В липні 1997 р. він як головний фундатор брав участь в урочистому посвяченні церкви Івана Хрестителя в рідному селі Бачеві. Отець Василь привітав присутніх, склав подяку Богу, що дав сил дожити і здійснити давню мрію — побудову нової святині.

Отець Василь Прийма постійно молить Бога про кращу долю України і продовжує писати патріотичні, релігійні вірші, молитви, якими промовляє під час Богослужінь, продовжує піднімати національну свідомість українців. Його перу належать збірки поезій «На схилах гір Карпат і Піренеїв», «Золотий міт», «Молиться серце» та інші. Пісню записав упорядник з власної пам’яті.

Джерела[edit]

  • о. Николай Василь Прийма. Український мальовничий острів у чудодійному Люрді. — Львів, 2000.