Петро Огірко

From Wikiversity
Jump to navigation Jump to search

Огірко Петро о. крилошанин Стемфордський апостольський екзархат для українців з осідком у (Коннектикут) Стемфорді (США).

Біографія[edit]

Огірко Петро Іванович народився 8 липня 1923р. в м. Любачеві, де закінчив семирічну школу, а з 1941 по 1943р.р. навчався в Українській Академічній Гімназії в м.Львові. Любачів тепер — місто в піденно-східній Польщі, на річці Любачівка, центр Любачівського повіту Підкарпатського воєводства.Писемні джерела кажуть, що в Любачеві існувала церква св. Миколая вже у часи середньовіччя. Празник св. Миколая на землях Любачівщини урочисто святкували від найдавніших часів і до сьогоднішніх днів.

У 1944р. Огірко Петро переїхав спочатку до Австрії, а потім до США. Там поступив у Духовну Семінарію, яку закінчив успішно і став священником у 1955р., обслуговуючи парафії українців у Бостоні та Нью-Йорку. З нагоди 25-ти ліття священства за зразкове священиче служіння патріарх і кардинал Йосип Сліпий нагородив його крилошанським хрестом. Виконував обо'язки декана Стемфордської єпархії, якою керує Преосвященний Владика Василь Лостен. Брав участь в торжествах, присвячених перенесенню тлінних останків Патріарха і кардинала Йосипа Сліпого в Україну, у відкритті та посвяченні пам'ятника Тараса Шевченка у Львові. Тоді відвідав Київ, Канів, Івано-Франківськ, Коломию, Почаїв та могили своїх батьків у Зборівському районі Тернопільської області. Фінансово допомагав у розвитку Собора святого Юра у Львові, на відбудову церкви св. Ольг и і Єлизавети у Львові . Разом з парафіянами українських церков в США збирав пожертви на допомогу потерпілим від Чорнобильського лиха. Допомагав всім потребуючим,постійно молився за Україну і за її Президента. В США, створене в 1965 Українське Патріархальне Товариство— громадське угрупування з метою домагатися патріархального устрою Української Католицької Церкви на чолі з Верховним Архієпископом Йосипом Сліпим. Одним з активних в Товаристві був о.крилошанин Огірко Петро.

20 липня 1956 р. створено Стемфордський апостольський екзархат для українців з осідком у Стемфорді (США). 10 липня 1958 р. його піднесено до рангу єпархії.Одним з авторитетних священиків був о. крилошанин Огірко Петро (1923-2001). З 1998 р. Українська Католицька Парафія ц. Успіння Пресвятої Богородиці.


ПРОПОВІДІ о. Петра Огірка[edit]

НАУКИ ПРО МОЛИТВУ[edit]

АВТОР о. Петро Огірко


Господь Наш Ісус Христос, в часі свого земного життя присвячував дуже багато часу молитві. Спочатку, маленьким хлопчиком і юнаком, перебував на молитві разом зі своєю Матір’ю – Пречистою Дівою Марією та зі св. Йосифом, її Обручником і своїм опікуном, а підрісши сам ходив на молитву до святині. Коли почав навчати людей публічно, поручав молитву кажучи: “Просіть а дасться вам... Що-небудь попросите в моє ім’я – одержите... Стукайте, і відкриється вам...” Коли говорив про подолання спокус підкреслював, що: “... цей рід побореться лише молитвою і постом”. Коли апостоли звернулися до Ісуса з проханням, щоби Він навчив їх молитися, Ісус відповідаючи їм сказав.: “Коли молитеся моліться так: Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі так і на землі, Хліб наш насущний дай нам десь і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.” ДБіС!

Сьогодні розпочинаємо ми наші тижневі роздумування про МОЛИТВУ. Святий Євангеліст Лука у своєму тексті Святого Євангелія гл.18-та говорить про неї. Він переносить нас у Святу Землю... до єрусалимської святині і каже: “...Два чоловіки увійшли в храм на молитву, один із них фарисей, а другий митар...” Далі святий розповідає нам про їхню поведінку у святині, про спосіб їхньої молитви, а закінчує ствердженням: “... фарисей вийшов із храму менше виправданий, ніж митар...” Нехай цей епізод у святині послужить нам сьогодні як приклад до наших розважань про молитву, про ту нашу розмову з Богом Отцем, яку так любив Ісус Христос, наш Спаситель, якою Він так часто послуговувався, і яку Він гаряче поручав своїй слухачам. То ж в тій нашому сьогоднішньому роздумі розважмо: 1. що то є молитва? 2.чому маємо молитися? 3. як маємо молитися? На перше питання знаходимо відповідь на сторінках нашого катехізму. Там читаємо, що “… молитва – це розмова з Богом”. Католицька Біблійна енциклопедія оцінює молитву і твердить, що: “…молитва – це піднесення ума і серця до Бога”. Звертаючись в той спосіб до нашого Творця ми віддаємо Йому нашу пошану і любов, та предкладаємо Йому наші благання про поміч і опіку... Святий Іван Золотоустий каже, що: “молитва – це певний якір для тих, що їм загрожує розбиття, це скарб, що годен збагатити вбогого і дуже успішний лік на хвороби, це засіб для нас зберегтися у святості”. Далі – молитва це найкращий дар для наших душ. Через молитву ми піднімаємося понад німі сотворіння, які не маючи розуму, не можуть молитися і не пізнають свойого Творця. Молитва – це ті крила, про які згадує Псальмопівець: “Хто дасть мені крила, голубині крила, щоби я поле¬тів високо і знайшов спокій у Тобі Боже...”

Ми маємо молитися, бо: Молитися казав нам сам Спаситель: “Чувайте і моліться… Просіть і дасться вам... Стукайте і відкриється вам... Що-небудь просите в моє ім’я – одержите...” Молитися маємо також тому, що сам Христос дав нам гарний приклад молитви. Молитися маємо також тому, що ми як діти Божі, від Нього залежні. Потребуємо Його опіки і помочі. Він же вираз¬но сказав, що: “…без Мене ви не в силі нічого зробити”. Мусимо завжди і про все Його просити... Молитвою ми виказуємо нашу вдячність Творцеві за одержані ласки. Про той рід молитви говорить Псальмоспівець: “Мої уста повинні виказувати хвалу Господу і всяке тіло, повинно величати Його завжди і вічно”. Пс 144:21 Отже, молімося все і всюди, бо опускаючи молитву, ми легковажимо собі нашого Творця, нашого Господа, а душі наші ставимо у велику небезпеку... Маємо молитися з побожністю: “Зі страхом Божим приступайте до молитви...”, “Заки молишся приготов свою душу і не будь тою людиною, що випробовує Бога...” Книга Сирах 18:33 Молімося в скупченні духа, а не в розсіянні. “Ти коли молишся увійди в кліть свою, у свою кімнату і закрий двері…” “Як можеш вимагати щоби тебе вислухав Бог, коли ти сам своїх слів не слухаєш” – каже св. Кипріян. “А не слухаєш себе тоді, коли думки твої розсіяні і далекі від слів твоєї молитви”. Молімося безнастанно. Св. євангеліст Лука каже: “Ми повинні молитися в кожний час і не бути втомленими”. /Лк 18:1/ Св. Павло в листі до тесальонців повторює: “Моліться безнастанно”. Так молилася Божа Мати, тому називаємо Пречисту: “…в молитвах не усипающа Богородиця”. Молімося витривало, як ханаанка, Апостоли не допускали її до Ісуса… Ісус зразу не вислухував її молитви... вона не зражувалася тими початковими невдачами. Не зразило її те, що Ісус сказав, що не годиться брати хліба від дітей і кидати собакам… але вона відповіла, що і собаки їдять окрушини, які падають зі столів їхніх панів... її молитву вислухав Господь. Молімося з покорою, як молився митар, бо читаємо у святому Письмі: “покірному дає Господь ласку… Кожний, хто добровільно понижує себе, буде вивищений...” каже Христос. “Молитва того, хто себе понижує переходить через хмари...” /Сирах/ Молімося з вірою тобто підчас молитви не допускаймо сумнів у серця наші, і одержимо те, про що просимо. Молімося в ім’я Ісуса Христа. – Направду кажу Вам… – Говорив Христос – “…Коли будете просити Отця в моє ім’я, дасть вам...” Молімося з підданям Божій волі, так як молився сам Христос-Спаситель в Оливному саду: “Отче, якщо хочеш, відніми від мене ту чашу, але не моя, а Твоя воля нехай буде...” Молімося часто в церкві, бо тут найкраща молитва в присутності Евхарйстійного Ісуса... Молімося часто в церкві, бо тут найлегша молитва... вона найближча до Бога і найуспішніша, бо тут місце святе... Коли так будемо Молитися сповняться на нас слова Псальмопівця: “...як я ввізвав Господа, Він мене вислухав... в терпіннях злегшив мені дорогу...” Так і нас вислухає Господь і поблагословить ті наші розважання над молитвою, бо молитва мила Йому і подобається Йому. В дальших навчаннях будемо продовжувати наші розважання над молитвою, щоби ми її належно зрозуміли. Молімося щиро... Молімося з вірою і любов’ю... Господь дав нам молитву... використовуймо її розумно, з надією вимолити поміч тим, які її потребують... Молімося за Душі в чистилищі... Молімося про поміч жертвам різ них нещасть... Ось недавно землетрус в Італії наробив великого лиха, багато вбитих, ранених, багато голодних і в потребі одягу та даху над головою... Молімося за них, а також по змозі допоможімо їм матеріально... через парохіяльний уряд. Молімося також і за наших братів і сестер, яким байдужою є доля їхніх душ, які роками не ходять в храм на Богослужбу і не приступають до св. Тайн... Молімося і за тих, які з вигоди покинули нашу Церкву, в кінці не забуваймо нашої Терплячої Церкви... Наше сьогоднішнє розважання закінчимо молитвою: “Господи наш Сотворителю та Опікуне, подай нам сьогодні хліб наш насущний, подай нам корм для наших тіл і для наших душ, подай нам пораду і мудрість... промов до наших сердець і спрямуй наші дії та наш осуд нам на добро, так дочасне як і вічне. Подай нам справедливість, подай нам хоробрість в поборюванні спокус. Просвіти наш розум та влий у серця наші чесноту чистоти, щоби могли протидіяти сьогоднішньому грішному світові (але все і як завжди, подай нам наш надприродний харч, себе самого у найсвятішій тайні ЛЮБОВІ). Завітай до нас у святому Причасті і перебувай у наших серцях нам на дочасне і вічне благо. Амінь.” Хто з нас не пам’ятає такого, колись, зворушливого звичаю, як вийшовши на Новий Рік з церкви, статечні старші особи, а за їх прикладом і молодші, підходили одні до других і тричі взаємно просили: “Даруйте мені, сусіде, брате, друже, коли скривдив чи образив. Знаю, що я грішний, простіть мені”. А відповідь була: “Бог простить, простіть і мені!” І так три рази, щирим голосом. Гарний і чудовий був цей звичай – чи не так?!

І так отож проситься, з нагоди Нового Року, щоби пригадати собі цей звичай і застосувати його до наших не раз розсварених братів, сестер, родичів, та організацій... Якби так направду щиро пригадати собі ці наші старі знамениті звичаї і після них поступати, то скільки сварок і непорозумінь у нашому житті ми обминули б. Чи це не допомогло б нам у цій нашій спільній боротьбі за наше життя-буття за задержання нашого “Я” у розсіянні сущім. Ми тоді не чекали б, що мій брат українець мав би перший прийти до мене із новорічним бажанням, просити вибачення і прощення, бо ми з тим самим прямували б до нього і дарували б один одному, тоді була б у нас щира, а не лукава єдність і порозуміння, була б у нас сила духова, як і фізична сила. Добрий приклад з нас брали б наші діти, наша молодь. Нас шанували б чужі і рахувалися б з нами під кожним оглядом. Тому, як цього року у Новоріччя будемо робити постанови, зробімо одну із перших: “Українець це мій брат! З новим 1989 роком, я прошу у нього прощення і йому прощаю, бо брат він мені”. Такої постанови нам конечно потрібно, на всіх ділянках нашого збірного життя, бо тільки у взаємопрощенні, єдності і братолюбії буде наша сила тут, яка принесе користь нашому народові там, в Україні. При добрій волі охоті, це вийде далеко легше, як покинути тютюн чи чарку. Подумаймо всі і кожний зосібна на порозі Нового Року. А тоді мир Божий і благословення буде з нами, на славу Божу і добро нашого народу, ще на Многії і Благії Літа! Христос Рождається!

Минулої неділі ми почала наші розважання про молитву. Підчас того розважання ми пізнали що то є молитва, а саме що це є розмова з Богом. Підчас нашої молитви ми розмовляємо з Богом так, як розмовляємо між собою. Ми також пізнали, що молитва є піднесенням ума і серця до Бога… Ми також дізналися, що ми маємо молится, бо такою є Божа воля, воля Божого Сина Господа Нашого Ісуса Христа: “Чувайте і моліться, щоби ви не попали в спокусу. Просіть, а дасться вам…” – казав Христос… Ми маємо молится, бо як Божі діти ми цілковито від Бога залежні і маємо Його про все просити... Ми маємо молится, бо молитвою ми висказуємо наше дякую Господеві за одержані благодаті. Ми маємо молится покірно... з вірою... побожно... і в ім’я Христа-Господа... Маємо молится в храмі кожної неділі і свята, а також і в будні, якщо можливо. “За все дякуйте Господеві...” – казав св. Павло... Ісус не лише поручав нам молится, але і сам часто молився. Очима нашої віри ми бачимо Ісуса при молитві на човні... на горі Тавор... на горі Оливній... в пустині... у святині... на хресті... Він молився перед своєї працею... Він молився на початку кожного діла… і після закінчення діла він шептав молитву вдячності. Підчас молитви поводився дуже взірцево, так що своєю молитвою захопив своїх найближчих – апостолів, і тому не диво, що одного разу вони звернулися до Нього з проханням: “Учителю навчи нас молитися...” Ісус Христос, знаючи людську неміч і цілковиту залежність людини від Бога, зібрав все, про що людині потрібно благати в сімох проханнях Отче нашу... В тій молитві є прохання про все, чого людині потрібно для життя тут на землі і для вічності... Молитва Отче Наш є дуже льоґічно уложеною молитвою. У ній ми спершу прославляємо Бога Отця – просимо всего того, що є добрим для Нього – прославлення Його Імени... Дальше просимо про все те, що торкається наших душ – про наше спасення... ми просимо про сповнення Божої волі... і остаточно беручи під увагу наші дочасні потреби, наші тілесні потреби, – просимо дочасних дібр – тобто хліба нашого щоденного... Відносно зла ми також бачимо льоґічність в Отче-наші... перше ми благаємо Всевишнього, щоби визволив нас від сітей діявола – носія всього нещастя... Відтак благаємо щоби Всевишній охороняв нас від покус, які стоять нам на перешкоді зростати в Божій ласці. В кінці благаємо Всевишнього щоби Він охороняв нас від всего того, що нищить наше дочасне добро, всего того, що не дозволяє нам бути щасливими в тому житті. Коротко кажучи, так як всі правди віри, які нам слід вивчити, запам’ятати і після них жити є поміщені у Символі Віри... у нашому “Вірую” так усе те, про що нам слід надіятися тут на землі є коротенько зібране в Отче-наші – в його сімох проханнях. І все те подане людям в простенькій формі, щоби вони все те легко зрозуміли, запам’ятали і ними зверталися в потребах до Всевишнього... Роздумуючи над словами Господньої молитви кожний знайде там себе. Слово Отче Наш скріпить слабу віру, бо коли він подумає над тим, що Він, людина, – сотворіння Боже звертається до свойого Творця словом Отче, то мимоволі віра його в свойого Творця і Пана Сотворителя і Вседержителя скріпиться значно...

Хто бажає прославляти свойого Творця і Господа нехай з любов’ю щиро прошепоче “... нехай святиться Ім’я Твоє...” Хто бажає дякувати Господеві за одержані блага нехай також прокаже: “... нехай святиться Ім’я Твоє...” Стурбовані, обтяжені невдачами життя, у словах “нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі…” знайдуть потрібну полегшу. Крайнє вбогі, нуж дарі в словах “Хліб наш щоденний дай нам сьогодні…” знайдуть кріпость і розраду... Коли наші хрестики видадуться нам затяжкі, може недуга або каліцтво обтяжать наше щоденне життя слова “нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі...” значно облегшать нашу журбу, бо ми пригадаємо собі, що тут на землі все царить Божа воля і так, як Бог бажає, має бути... Коли хтось терпить крайнє убожество слова “Хліб наш щоденний дай нам сьогодні” допоможуть їм якось знайти вихід із того, здавалося б безрадного, безвихідного положення. Слова: “і остави нам довги наші так, як ми оставляємо довжникам нашим” допоможуть нам знайти дорогу до брата, який нас скривдив на честі, на славі, на майні... подати йому руку, подарувати йому кривду і позискати його для Бога... В кінці, коли ми передбачуємо якесь нещастя або клопіт, звертаймося до Всевишнього словами “і визволи нас від зла…о Господи, охорони нас від всего того, що для нас недобре...” “Отче наш, Ти що єси на небесах... нехай святиться Твоє Ім’я...” Перед сотворенням світу Господь Бог щарив в небесних хоромах із янголами, які постійно прославляла Його Святе Ім’я... Із сотворенням видимого світа слава Божа поширилася на його сотворіння. З нею поширилася також і всемогучість Його. Кожне Боже сотворіння на землі сповняючи своє завдання збільшило велич і славу Бога Творця, бо кожне сотворіння на землі існує, живе і радіє життям виключно із волі Божої. Кожна хвилина людського життя, все що ми бачимо, чого ми і не бачимо голим оком, як наприклад: планети, все це існуючи збільшує Божу велич і Божу славу – по свойому прославляє Бога Творця в нагороду за ласку сотворення. Все це неначе шепоче то речення із Отче-нашу: “Отче наш... нехай святиться Твоє Ім’я...”, а в цій величній гармонії прослави Бога людина,те найсовершенніше сотворіння на землі веде перід. Бо ж і на це лише живе людина на землі, щоби пізнавши і полюбивши Бога постійно прославляти Його. Це завдання людини, це постійне наше завдання прослави Божого імени є прекрасно уложене в нашій літургійній молитві перед освяченням дарів. Свят. Свят. Свят. Ми скріплені на вірі в надходячу переміну хліба У найсятіше Тіло Христове і вина в Його найсятішу кров в покорі молимося враз із ангелами: “свят, свят, свят, Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах... благословен, хто йде в ім’я Господнє... осанна на висотах...” І так перше прохання в Господній Молитві є прослава Божого Імени – “нехай святиться Твоє Ім’я...” Визнавши Бога Творця нашим Небесним Отцем ми зараз таки додаємо те повне любови речення – “нехай святиться.” Наш Божественний Спаситель укладаючи цю молитву для апостолів, а через них і для всіх людей, прославляючи Боже Ім’я ужив слова “да святиться ім’я твоє... нехай святиться твоє ім’я.” Це слово “нехай святиться” є дуже гарне і многозначне і святочне. Воно означає щось надземне, щось надприродне. Воно означає прикмету, якої неможна приписати живучій людині на землі... В тому сенсі ми звертаємося до Божих угодників, мучеників за віру і Божий авторитет, називаючи їх святими,бо ж вони освятили себе цілковитим підданням себе Божій волі при помочі Божої ласки освячаючої... Коли звертаючись до Бога Отця в Отче-наші ми промовляємо “нехай святиться Ім’я Твоє”, ми молимося про те і щоб кожне розумне Боже сотворіння, кожна людина на землі без виїмку, включилася в гимн прослави Бога, щоби співала Йому гимн вдячності за одержані блага завжди повсякчас і на віки вічні. Проказуючи то речення із Отче-нашу ми молимося в наміренні, щоби Боже ім’я зберігалося святим на устах і в серцях кожної людини, яка живе на світі і яка буде жити в майбутньому і аж до кінця віків. Це ж бо є і нашим завданням постійно прославляти Господа.

Зміст і значення першого прохання із Отче-нашу найкраще віддала Пресвята Богородиця в дні Благовіщення, коли проказала оту молитву: “Величить душа моя Господа і дул мій возрадувався в Бозі, Спасі мойому, бо ж Фей Всесильний зділав велике діло для мене і святим є ім’я Його...”/Лука 46:49/ відповідаючи нею на привіт св.Єлисавети... Як ми можемо то речення із Отче-нашу примінити до себе, до нашого життя, до нашого відношення до Бога Творця? Що воно означає для нас? Ці слова Отче-нашу нам пригадують все, що є чудесне силою його ми знаємо, що сліпцям відкривалися очі і вони прозрівали... побачили Божий світ і його красу... Ми знаємо, що силою його глухі відзискували слух... хромі каліки почали ходити, мертві воскресали із мертвих до земного життя... Ці слова пригадують нам Боже Ім’я як символ любови, символ жертви. На згадку цього імени самі ангели клонять свої голови вниз, прославляючи Його... В тому Божому Імени одкриваються всі Божі прикмети, Його вічність... Його справедливість, Його милосердя, Боже провидіння і любов... В Його Імени клониться кожне коліно на небі, на землі і під землею, каже св. Павло в листі до Филипян... і Господь сотворив усе для себе... на славу свою... читаємо в книзі Премудрости Соломона... Таким то є образ Всемогучого Бога...таким то і ми, Його розумні сотворіння на землі прославляємо Його... до Нього ми звертаємо слова “нехай святиться Твоє Ім’я...” Такими то словами подиктованими нам самим Сином Божим Ісусом Христом ми прославляємо нашого Сотворителя... вони бо незтерто записані на душах і серцях наших... воно і послужить нам як ключ, що подавить християнське несвітлення усім нашим змаганням... думкам... словам... і ділам... Амінь.

“Твоє Царство є Царством усіх віків і Твоє володіння перетриває через усі покоління людські...” “Прийдіть до мене благословенні Отця мого і унаслідуйте царство приготоване вам від сотворення світу.” Дорогі Браття і Сестри! Ці цитати із Святого Письма виразно говорять про Боже Царство. Про те Царство і говорив Ісус даючи апостолам молитву “Отче наш...” Про те Боже Царство ми будемо роздумувати сьогодні. У збірнику пісень і гимнів Латинської Церкви є гимн, який тісно в’яжеться із першими початковими реченнями Господньої молитви. Він звучать в перекладі так: “Святий Боже, ми прославляємо Твоє Ім’я. Господа всего ми клонемо наші голови перед Тобою. Ти є володарем всего що на землі, а також і того, що в просторах і на небі.” Ці слова із тої пісні висловлюють зміст першого прохання із Отче-нашу. Та пісня закінчується так: “Безконечним є Твоє просторе Царство і вічним є Твоє володіння...” Це закінчення, ці останні два речення входять у зміст другого прохання Господньої Молитви, над яким ми будемо роздумувати сьогодні. Іншими словами кажучи, по нашій молитві прослави Божого Імени ми переходимо до другого прохання, в якому благаємо щоби те Царство Божої слави було розтягнуте, щоби покривало, щоби обхоплювало воно нас. Це Боже Царство, яке обхоплює весь видимий і невидимий світи, ділиться на три частини, а саме: а) Царство природне; б) Царство Ласки; в) Царство Прослави. У всіх тих трьох Царствах Господь Бог володіє своїм авторитетом, силою, милосердім або любов’ю. ад а) Після сотворення Всесвіту не вичерпалася креативна сила Божа. Господь Бог народжує тією силою своєю, вдержує усе сотворене в найкращому порядку. Коли б Він перервав своє клопотання, свою опіку над своїми сотворіннями, усе перестало б існувати, усе б повернулося в нічевість. Про то Царство Боже, про то видиме, природне Царство говорить Давид в одному із своїх славних псалмів. Він каже: “Твоє Царство є Царством усіх віків і Твоє володіння перетриває усі покоління...” В тому сенсі Боже Царство є нічим іншим як сповненням Божого відвічного пляну, сповненням пляну Божого Провидіння... Господь Бог володіє всюди. В кожному закутку нашого світу, без огляду на це чи людина признає Його чи ні. Всюди є Його всемогуча рука. Він панує над горами і долами, та над ярами... Він клопочеться всесвітом, сонцем, місяцем і зірками... Він журиться метеорами... Він володіє над небом і над пеклом... Він володіє над космічними лучами... над атомовою енергією... над вульканами і землетрусами... все і всюди діє Всемогучий Бог своєю всеприсутністю, своєю всемогучістю, своєю любов’ю і своїм милосердям та справедливістю… ад б) Але ще є інше Боже Царство. Воно існує в тому сотвореному світі, але не із світу цього. Воно, в загальному включає всіх людей понад один білійон вісімсот міліонів мужчин, жінок та дітей, які визнають існування Всевишнього Творця, які признають Йому право законодавя над думками і серцями тих, які щиро і сердечно та з любов’ю прославляють Його, і яким товаришить Він в їхньому щоденному житті... Це Царство простягається на весь світ, але мимо того є ще багато таких людей, є ще багато розумних Божих сотворінь, цілі племена і народи, які не то, що не признають рогові належного місця між Його сотворіннями, але ще до того, хулять і обклевечують Його. За тих то незрячих ми молимося тим реченням із Господньої Молитви: “нехай прийде Твоє Царство...” – ми молимося за них, щоби вони прозріли, щоби побачили Бога таким, яким Він вдійсности є, щоби визнали Його за їхнього Творця і Володаря і щоби повіривши в Нього і у Святу Церкву станули на правильний шлях спасення. Ми молимося за них щоби і на них сповнилося Даниїлове пророцтво: “Я бачив видіння у ночі і бачив Сина Чоловічого, який прийшов на облаках небесних і Йому одному була дана сила, і слава, і царство, і всі народи, і племена, і говори послужать Йому. Його влада є вічною і невідніметься від Нього повіки, і Царство Його буде не знищиме.” Ізрайлітяни жили в надії на Месіянське Царство на землі, предсказане пророком Даниїлом, і ця надія кріпила їх впродовж віків, давала їм сенсу, поборювати усі труднощі, досвіди і поразки, неволі і прочі прикрощі... В повноті часів, за володіння римлян прийшов Ісус Христос Спаситель... і коли на суді запитав Його пилат питанням: “чи ти є цар юдейський?”, Ісус відповідь дав таку: “Ти сказав...”, тобто потвердив, що Він є вдійсності Царем, але зараз додав: “ але моє царство не є із світу того...” І дійсно Ісусове Царство, яке хоч є у світі, не є світу цього... не належить своєю природою і своєю місією до правил світу цього, а тим Його Царством є Свята Церква. Їй передав Ісус увесь свій авторитет, свою потрійну власть. Її доручав Христу освячувати навчати і судити дітей Божих, та довести їх до Небесного Отця... Вже і тепер понад 300 міліонів розумних божих сотворінь, із кожного кінця світу, із кожної держави і раси на світі, із кожного прошарка суспільства зв’язали себе в той чи інший спосіб із тим Духовним Царством із Христовою Церквою. В’язі, що лучать їх в одно духовне тіло – це чесноти християнські: віра, надія і любов... але є ще богато таких розумних сотворінь, що називають себе людьми, які не користуються духовними надбаннями Христової Науки і Хрестової Церкви. Вони сторонять від них... Вони є чужими для Царства Ласки і тут в тому прощенні “нехай прийде Твоє Царство...”, ми саме молимося за них, щоб вони включалися в то духовне царство і стали активними його членами... ад в) Від того Царства Ласки на Землі є лише один маленький крок у Царство Слави, тобто у Царство Боже в небі. В тому розумінні говорить Святий Августин про Царство Слави. Він каже: “коли ми молимося до Господа словами Господньої Молитви – “нехай прийде Твоє Царство”, ми просимо Всевишнього лише обдарити нас вічним щастям в небі, але просимо також щоби Він обдарив нас ласкою бути гідними тої великої винагороди, бо ж як ми можемо вимагати від Бога того... ми ж жертви зіпсованої природи перевородним гріхом, ми слабодухи на кожному кроці скоріше клонимося до зла, чим до добра... Відповідь на ту безсилість до доброго лежить у Христовій Церкві... в Його Святих Таунах... у постійній нашій гарячій молитві, у нашому розкаянні. Тут повинен нам послужити приклад роз¬каяного розбійника із Голгофи... розп’ятого по правиці Христа... Його приклад подасть нам відвагу до боротьби із злом і надію на краще завтра... на краще майбутнє...” Але того Царства Слави, того раю ми не заслужимо собі легко, без боротьби... Ми мусимо за нього боротися, ми мусимо за нього зводити боротьбу зі силами пекла… Тому кожне наше зусилля в тому ділі… кожний наш злий нахил, який ми присмиримо... кожний вияв щирого жалю за наші провини, за наші зловживання… кожне наше старання промощувати дорогу чеснотам чесності, справедливості, вірі, надії і любові принесе нам обильні позитивні плоди, принесе нам небесну винагороду. Всеприсутність Божа буде для нас достатньою винагородою в Небесному Царстві у тому Царстві Слави...

Отак нам слід розуміти це друге прошення із Господньої Молитви. Стараймося співдіяти із ласкою Божою і молімся в тому напрямі, щоби ми були активними християнами. “Нехай буде воля твоя як на небі, так і на землі...” Минулої неділі, роздумуючи над змістом Господньої Молитви і над її значенням для нас ми пізнали, що Господня воля міститься у Святому Письмі в Десятьох Божих Заповідях безпосередньо, а в Церкві, в Законах Церкви посередньо... Ми пройшли проаналізували кожну із тих Заповідей в загальному… Сьогодні, в нашій роздумі над проханням “Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі...” підемо крок дальше і пошукаємо відповіді на дальші два питання, а саме: а) чому ми маємо сповняти Божу волю; б) як нам сповняти її. Ми маємо сповняти Божу волю по-перше тому, бо Бог нас до того зобов’язує… Він нас зобов’язує як наш сотворитель... Він нас сотворив. Сотворив він нас на свій власний образ і подобу. Ми його сотворіння... слуги Його маємо з того титулу сприйняти Його волю... Ми маємо слухати Бога тому, бо Він наш відкупатель. Він нас відкупив від первородного гріха, сплатив наш довг тим гріхом затягнений… Ми маємо повинуватися Богу все і всюди, тому що Він є нашим добродієм, оснував для нас Церкву, яка продовжує діло відкуплення... обдарив нас Святими Тайнами, тими сімома джерелами своєї освячаючої ласки. Із безмежної вдячності до Нього маємо завжди коритись Йому, маємо слухати Його, бо Він є нашим Отцем, бо ми стали Його дітьми через Святе Хрещення… Ми маємо коритись Божій волі, бо Він буде нашим суддею на Страшному Суді... Він один має право вимагати послуху, бо всі інші прикази від Нього беруть початок. “Немає іншої власти тільки від Бога” – каже св. Павло у свойому листі до Римлян... Ми маємо слухати Бога, бо це є одинокий спосіб дійти до неба... до місця для якого ми сотворені. “Якщо ти бажаєш унаслідувати життя вічне заховуй заповіді...” – казав Ісус Христос до молоді.

Ми маємо коритись Богу, бо в тому саме полягає святість: “Не той увійде в небо, хто говорить Господи, Господи, але той хто Бога любить і зберігає волю Його” – каже св. Матей у свойому Євангелії... Божі сотворіння виконують волю Його перфектно... Планети кружляють в намічених з гори для них орбітах… Сонце сповняє свою працю по волі сотворителя. Місяць сповняючи волю Творця кружляє кругом сонця перфектно… Зорі у своїх зоряних групах – дорогах по свойому коряться Сотворителеві... Звірі живуть по інстинктам своїм, а трави і цвіти, дерева по наказу Творця прикрашають землю... Бджоли по інстинктам своїм будують вощину, збирають мед і так сповняють в чудовий спосіб волю Творця… Лише людина спротивилася Богу! ЧОМУ?! Через гордість свою... йдучи за злим прикладом других розумних сотворінь – бувших ангелів, яких через їхню гордість Господь відкинув від себе... Пізнавши чому ми маємо Богові коритись, знайдемо тепер спосіб як нам це виконати... як нам слухати Творця... сповняти Його волю... Ми сповнимо волю Божу слухаючи уважно Його голосу. Господь промовляє до нас своїх сотворінь через Святе Письмо, ті Богом натхненні Святі Книги, в яких міститься і мудрість, і благо, і святість нас – дітей Божих... Тож вслухуймося пильно, уважно, в усе те, що там написано, бо їх диктував пророкам і апостолам Святий Дух. Ми сповнимо Божу волю слухаючи голосу Церкви. “ Хто вас слухає – мене слухає... каже Христос, а хто слухає мене – повинується тому хто мене послав...” Ми сповнимо волю Бога слухаючи уважно голосу нашої совісті, бо наша совість – це голос Бога у нас самих... Вона нас повчає, що є добре, а що зле... що нам робити, а чого уникати... Господь промовляє до нас через припадки... через недуги... трагічні випадки... смерть. Все це є від Бога… Все це Він зсилає... тим усім Він нас, своїх дітей, випробовує, а ми мусимо в тих, навіть найтяжчих припадках, все і завжди бачити Божу волю... Приклад праведного Йова... Пізнавши, що то є Божа воля, в чому вона проявляється і як її сповняти, сповняймо її радо, бо так Бог хоче... Завжди всюди, на кожному кроці, хочби і в найприкріших умовинах сповняймо її, а Бог нас за це сторицею винагородить, так як винагородив праведного Йова, так як винагородив своїх улюбленців, своїх героїв – Святих... “воля бо Божа – то святість наша” – каже св. Павло... Амінь.

Господня молитва – “ОТЧЕ НАШ...” (продовження) “Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі...” В перших двох проханнях Господньої молитви ми прохали Господа щоби прославилося Його Ім’я і щоби прийшло Його царство, але нам розум диктує, що не прославиться Боже ім’я на землі і не прийде Його царство так довго, як довго не пошанують люди Божої волі. Тому-то і не диво, що Ісус Христос це виразно підчеркує в Господній молитві, включає то преважне прохання в молитву “Отче наш... ” Воно ж бо і є третім, з черги, проханням тої чудової молитви. Щоби докладно пояснити то прохання, щоби воно було належно зрозуміле нам, мусимо призадуматися над такими питаннями, а саме: а) Що це таке Божа Воля – в чому вона міститься? В чому вона проявляється? б) Чому маємо сповняти Божу волю? в) Як нам слід сповняти її? Із Святого Письма та катехізму ми знаємо, що Господь Бог подиктував свої домагання до нас у Десятьох Заповідях, які ми, Його діти, одержали від Нього через Мойсея на горі Синай. Катехизм нас учить, що Божі домагання до нас містяться також у Заповідях Церковних. 1. Перша Заповідь Божа каже нам що ми маємо почитати, любити і слухати лише одного Бога. Ми мусимо виконувати ту Заповідь совісно. Богато людей ще і сьогодні не зберігає тієї заповіді! Сьогодні є ще погани, які і дальше поклоняються божкам, ідолам, природі... навіть між християнами, а то і навіть між католиками, є такі, які зневажають волю Бога, висказану в першій Його заповіді... вони поклоняються іншим своїм питомим божкам. Ті божки в них – то гроші, вигоди, слава і тим подібні. Ми є християнами в повному розумінні того слова. Викажім Богу Творцю всеціло нашу любов. Полюбім Його щиро нашими серцями, всіма нашими мислями, усіма нашими силами, так як личить дітям Божим... 2. Прославляймо Ім’я Його повнотою наших сердець та нашими устами. Подаймо Йому честь і славу, і пошану, якої Він, наш Небесний Отець, від нас, дітей своїх, домагається. 3. Заховуймо святими неділі і празники церковні. Берім активну участь в Богослужбах Церкви в ті дні, а головно у святих Літургіях, слухаймо уважно Святого Євангелія – слова Божого і науки, яку з наказу Спасителя голосять вибранці Його. Повздержімося від неконечних робіт… стараймося прожити святий день в ласці Божій... уникаймо нагоди до гріха, бо “воля Божа – святість наша” – каже Святе Писання. 4. Любім, шануймо і слухаймо наших Батьків, а в загальному усіх тих, хто з наказу Божого має власть над нами. 5. Не кривдім нікого і не шкодьмо нікому. А противно – будьмо чемними,ласкавими і учинними супроти других, не зважаючи на винагороду чи признання. 6. Дивімося здоровими очима на тілесні зносини, які, по навчанні Бога і Церкви, є дозволені лише у законному супружі. В їхніх руках спочиває Богом благословенна тайна людського життя. Наші думки та діла мусять мати християнський підхід до тих справ. 7. Шануймо власність ближнього. Це пошанування включає всякого роду надужиття як грабунки і взломи, всякого рода обман і підкуп, всякого рода шахрайства. Пам’ятаймо, що нашим обов’язком є платити совісно усі наші рахунки, сплачувати совісно довги і заборгування, дати повне одержання родині: харч, одіння, освіта, лікарська опіка. Діти мають обов’язок заопікуватися старшими, немічними, хворими родичами... стараймося не нищити чужої власності, не тратьмо марно часу і матеріалів всякого рода... ми маємо обов’язок дати належну винагороду за виконану працю. 8. Дар мови уживаймо завжди на прославу Божого Імени, говорім завжди і на кожному кроці правду. 9. Недопускаймо навіть тіні злих думок до наших голов... не думаймо зле,нечисто...

Установляючи Святу Церкву на землі Ісус звернувся до Петра апостола такими словами: “Ти Петро – Скала і на тій Скалі я побудую Церкву мою і ворота пекла не знищать її...”, а відтак продовжив “дам тобі ключі Царства Небесного... що зв’яжеш на землі – буде зв’язане на небі, а що розв’яжеш на землі – буде розв’язане на небі...” Покликуючись на цей Божий мандат, Свята Церква уклала свої окремі закони, які нас так само зобов’язують як Божі Заповіді, бо вони також походять від Бога, лише посередньо вони нам кажуть: 1. Неділі і Свята зберігати. 2. В ті святочні дні вислухати Святу Літургію. 3. Приписані Церквою пости заховувати. 4. Кожного року принайменше один раз сповідатися і приймати Святе Причастіє. 5. Заказанні часи заховати – не справляти в ті дні ані гучних забав, ані весіль... Коли є ці заказані часи – піст перед Пасхою і перед Різдвом Христовим, і кожна п’ятниця в році. Чому п’ятниця? – на пам’ятку мук і смерти Ісуса Христа. 6. Злих книжок не читати, не дивитися на погані образи... фільми в кінотеатрах і на телевізії. В США і Канаді, і всюди, де Церква є відділена від держави зобов’язує ще одна заповідь, а саме: вдержувати Церкви і церковні інституції, школи, лікарні, доми для старців, сиротинці і т. д. Ось відповіді на перше питання: що це є Божа воля, в чому вона проявляється... На слідуючу неділю постараюся дати Вам відповіді на дальші два питання, які я згадав на початку, а саме: чому ми маємо Божу волю сповняти і як нам сповняти її? Розваживши їх будемо мати повний образ як нам розуміти Божу волю, а тоді будемо могти сповняти її в нашому щоденному житті так, як того домагається Христос Спаситель в Отче-наші, а сповняючи її як слід, ми забезпечимо собі Боже благословення в дочасності і нагороду за наші зусилля у вічності. Амінь.

“Хліб наш насущний дай нам днесь...” Господь Бог, наш Сотворитель, дав нам Закони через Мойсея на горі Синай. Дав Він їх нам написаних на двох камінних скрижалях-плитах. Поділив Він їх на дві нерівні частини. На першій плиті примістив лише три заповіді, а на другій аж сім. Чому так поділив Господь свої Закони поспитаєте? – Відповідь проста і ясна. Поділив Бог свої закони так тому, що перші три точки тих законів нормують наше відношення до Нього – до Нашого Творця і Господа, а друга група (дальших сім приказів) нормує наше відношення до ближніх і наші власні обов’язки супроти нас самих. Подібний поділ можна завважити і в Господній Молитві “Отче наш.” Перші три прохання, а саме: “Нехай святиться Твоє Ім’я... нехай прийде Твоє Царство, нехай буде Твоя воля, як на небі так і на землі…” звертаємо до Бога Творця... прославляємо Його Святе Ім’я, просимо щоби прийшло “Його Царство”, та щоби завжди і на кожному місці діялася Його свята Воля, та щоб Божа Воля була нашим провідником в нашому житті все і всюди... Прославивши так Боже Ім’я, помолившись про Боже Царство та щоби завжди і всюди діялася Божа воля в Господній Молитві, ми переходимо на крок далі в наших розважаннях, а саме представляємо Господеві наші власні потреби словами: “Хліб наш насущний дай нам сьогодні, дай нам днесь...” Що ці слова означають? Як нам їх розуміти? Яку науку нам слід витягнути із розважання над тим четвертим проханням Господньої Молитви? Прохаючи про хліб насущний ми просимо Всевишнього не лише про сам хліб як такий, але також і про все, чого потрібно нашому тілу, тут прохаємо про харчі в ширшому розумінні того слова, тут прохаємо про одежу, про хату-помешкання, одним словом під “щоденним хлібом” тут нам слід розуміти все те, чого нам потрібно до щоденного життя в сьогоднішньому культурному і цивілізованому світі. Тут прохаємо про охорону перед напасниками, щоб зберегти наше життя і здоров’я, тут включаємо охорону перед недугами, припадками і нещасливими випадками. Тут включаємо можливість заробітку грошей на прожиття і освіту, потрібну нам для щасливого і чесного життя... Тут прохаємо про спроможність бути жертвенними для ближнього в потребі... “Хліб наш щоденний дай нам сьогодні...” Які простенькі, але заразом як всеосяжні слова є слова цього прохання... Вони включають усіх і не виключають нікого. Ми всі мусимо прохати Всевишнього про хліб наш насущний... навіть богаті люди мусять благати Бога про хліб насущний, а саме, мусять благати Його щоби Він охороняв ті їхні блага. В тому четвертому проханню молитви Отче наш вони повинні визнати, що Господь Бог може в кожній хвилині позбавити їх тих дібр, якщо захоче. Такі випадки часто трапляються в житті, головно тим богатим людям, які знають лише себе, дбають лише за себе, а не знають ближнього в потребі і не хочуть бачити його таким, щоби помагаючи йому не позбулися свойого майна. Вбогі знов говорячи це прохання “хліб наш насущний дай нам днесь... ” прохають Його, що Господь післав їм щоденного хліба, тобто речей конечних для життя їхнього, або посередньо через жертвенність і зрозуміння їхнього положення богатими... В кожному случаї, це прекрасне речення по розваженні змісту його приносить радість-потіху так вбогим, як і богатим, тоді коли за словами слідують діла любови ближнього...

Приклад: Одна княгиня проходжуючись вулицями столиці заважила вбогого прошака, який в нужденній одежині сидів під муром одного із будинків і прохав у прохожих милостині... Зворушена, подала йому свою милостиню… Прошак, одержавши, встав і з поспіхом подався до свойого сліпого товариша, та й поділився з ним жертвою. Княгиня зауважила цей жест... підійшла і поспитала його чому? Чи цей нещасний є тобі братом або татом, чи а який інший спосіб споріднений з тобою? Прощак відповів: він не є кровно споріднений зі мною... він є моїм братом в Христі. Годилось мені поділитися з ним придбаним, бо він є далеко нещасливіший за мене, він сліпий, я мушу просити за двох... Зворушена княгиня таким гарним прикладом любови ближнього збільшила свою пожертву так, що було досить для обох... Пізніше похвалилася вона своїм приятелям, що помігши тим двом нещасним пізнала такого внутрішнього вдоволення, як ніколи перед тим у свойому вигідному та розкішному житті... Який чудовий приклад для нас до наслідування. Ми щасливі тут... маємо все потрібне для нашого життя, маємо аж забогато. Чому не поділитись тим з нашим братом, який є голодний, з браку приюту терпить холод, немає чим приодітися, немає де голови приклонити. Підім за прикладом тої княгині, а пізнаємо надземної радости подавши поміч ближньому... До тих усіх сліпих на людську нужду... глухих на людський стогін і байдужих на людське горе звернуся словами св. Василія великого святого Сходу. Він говорить: “... це ж бо хліб голодних, який ви заховали, ви позбавили одіння нагих... ви не подали притулку бездомним, подорожнім, ви не відвідали хворого і не потішили його... ви не використали даного вам скарбу, але заховали його в землю...” Досі ми говорили про тілесні потреби, про речі і прочі блага, потрібні для нашого туземного життя. Пам’ятаймо однак, що людина є також і духовне єство, бо має Богом дану душу і мусить дбати і про їх благо, а саме про надприродний хліб... це четверте благання із Отче-нашу включає також... Христос бо і говорить: “не єдиним хлібом живиться чоловік, але і словом, яке виходить із Божих уст.” Св. Іван Євангеліст розповідає нам про цей корм слова Божого. Переносить він нас у святу Землю над криницю Якова. Втомлений цілоденною працею сівши спочити при криниці... ученики його пішли в місто купити поживи... в тому надходить жінка самарянка по воду... розмовляє з жінкою і в тягу розмови вона наче звертається на правильний шлях – із дороги гріха на дорогу ласки Божої... Апостоли повернувшись... Вчителю їж… Я маю поживу про яку ви не знаєте... моя пожива – це творити волю того, хто мене послав... Що ж це таке той надприродний харч, який нам так потрібний до нашого дочасного і вічного щастя? Це тіло і кров господні. Ісус виразно говорить про цей корм: “Я є хліб життя, я прийшов із небес... хто їстиме цей хліб – матиме життя вічне... і хліб, що я дам, є моє тіло за життя світу... той, хто їсть моє тіло і п’є кров мою, в мені перебуває і я в ньому...” Цей надприродний хліб, як ми всі знаємо, є сам Господь Бог Ісус Христос у Святому Причастії... В дальшому... в ширшому розумінні слово “хліб” включає також наші щоденні молитви... нашу релігійну освіту... духовне читання... розважання Божих правд... побожну активну участь в Богослужбах, а також і діла милосердя зглядом ближнього в нужді... Тому ніколи не забуваймо простягнути помічну руку ближньому в нужді, а противно шукаймо нагоди та допомагаймо все і усім, чим можемо... Нашим надприродним харчем, харчем для наших душ є нагода молитися за других, тож молімся за них… “...І не введи нас у спокусу...” Це прохання із Господньої Молитви, шосте з черги, є предметом сьогоднішнього нашого розважання. Ваша Ексцелєнціє, Всеч. Отче Степане, Дорогі Браття і Сестри! Минулої неділі під час нашої роздуми над змістом і значенням Господньої Молитви, ми розважали над п’ятим проханням “...і прости нам провини наші, прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим...” Сьогодні підемо крок дальше і будемо розважати над шостим проханням “...і не введи нас у спокусу…” Ці два прохання із Отченашу є природно і логічно зі собою пов’язані, бо виблагавши прощення провин наших, ми не є вільними від небезпеки, ми ще дальше є виставлені на атаку зі сторони діявола... наша відпорність занадто слабка, щоби ми самі могли побороти спокуси. Через первородний гріх ми я завжди є більше схильними до зла, ніж до добра... ми ніколи не можемо бути певними себе... коли нам здається, що небесні ворота нам і відкриті, коли ми вповні піддали нашу волю волі Божій, Сатана вдаряє усією силою своєю, усіма засобами йому доступними, щоби нас поконати, щоби нас зламати, щоби нас позискати для себе і відвернути від Бога Отця. І ніхто з людей, за виїмком Богоматері, не був не є і не буде вільним від спокус. Навіть св. Петро, начальний апостол, той котрого Ісус приготовляв на свого першого видимого заступника на землі, той св. Петро, який постійно перебував з Ісусом, чув Його науку, бачив Його чуда – був занадто слабкий, щоби своїми власними силами побороти спокусу. Прийшла вона, полонила його і він прилюдно відрікся Спасителя, не встояв проти спокуси, не зважаючи на те, що перед тим запевняв Спасителя, що ніколи не відречеться Його. Як це стається? Чи Господь дійсно спокутує людину? Чи слова: “і не введи нас у спокусу” нам слід розуміти дослівно, як вони звучать? Відповідь на ці питання дає нам другий учень Ісуса Христа св. Яків. Він виразно каже: “Коли ж ви спокушувані, не говоріть, що Господь Бог спокушує вас, бо Господь не є спокусником.” Ми знаємо, що фабрики автомобілів чи інших машин загального вжитку, перед тим як випустять їх на ринок збуту, випробовують їх якість, їх працездатність, їх безпеку... Не інакше чинить Господь Бог. Він випробовує нас. Ставить нас на пробу, випробовує нашу любов до Нього, нашу віру в Нього, нашу віру в Святу Церкву. Випробовує нашу віру в об’явлені Ним правди. Випробовує Він нашу відпорність на спокуси, випробовує Він нас зсилаючи різного роду допусти, як недуги, смерть в родині, стихійні нещастя, як ось і недавній землетрус в Італії. Випробовує Він нас не на те, щоби пізнати наші добрі і злі сторони, бо Він нас знає дуже добре, краще як ми самі. Зсилає Він допусти на нас, щоби ми пам’ятали, що без Бога ми нічого не в силі зробити, та щоби ми в часі проб до Нього зверталися: “...не введи нас у спокусу”. В той спосіб Господь випробовував Авраама, вимагаючи від нього принести в жертву свого одинака Iсаака. Св. Письмо каже: “Господь спокутував його”. Так само випробовував Господь Йова і Товію, зсилаючи на них важкі хрести... недуги... позбавлення майна, родини тощо. Обидва вони, як знаємо із св. Писання пройшли пробу знаменито. В той сам спосіб, а не інакше Господь “спокутує” людей, зсилаючи час до часу хрестики, як нещастя всякого роду. Робить Він це на те, щоби ми пам’ятали, що Він є нашим паном... то від Нього все на світі залежить, та щоби ми в нещастях пам’ятали про Нього і зверталися до Нього... щоби ми, поборовши при Його помочі все зло, росли і кріпли в чеснотах. Що ж можемо ще сказати про ті спокуси-допусти? По-перше, мусимо пізнати, зрозуміти і собі запам’ятати, що спокуса, якою поганою вона не була б, сама в собі не є гріхом. Святий Григорій про злобу спокуси каже, що до гріха веде потрійна дорога, а саме зла річ, чи дія, насолода в розважанні про неї і згода волі спокусі піддатися. Ті дороги, ті ступені не є самі зі себе гріхом, вони це лиш запросини до гріха, як довго ми не піддаємося спокусі не улягаємо її, а противно стараємося побороти: вона не є нам гріхом... По-друге пам’ятаймо завжди і не забуваймо ніколи того, що в часі наступу спокус, ми повинні прибігати до Господа і прохати Його помочі: “...не введи нас у спокусу, Господи...” Петро піддався спокусі тільки тому, що не взивав Господа на поміч, був певним себе, був певним своєї здібності встояти перед спокусою, але завівся...

Тому Дорогі Браття і Сестри прибігаймо завжди до Господа, а передовсім в часі проби, в часі спокуси. Не полягаймо на власну спроможність, на власні сили побороти спокусу... Просімо Всевишнього, щоби Він зберігав нас та коли зішле нам пробу нашої вірності і нашої любові супроти нього, щоби подав нам свою ласку ту пробу перейти успішно, Йому Триєдиному на вічну славу, а нам на хосен, так дочасний як і вічний. Так, а не інакше, нам слід розуміти те шосте прохання Отче-нашу. Запам’ятаймо собі це і використовуймо в нашому житті... Амінь. Один наш священик спитав раз старенького парохіянина, що виховав своїх синів та доньок на прикладних і добрих християн, як це він їх учив. – Як він тую релігійність впоїв у їхнє серце. Той старенький чоловік дав таку відповідь: “Я все старався давати своїм дітям добрий приклад. І ніколи не говорив я: Діти моліться! А натомість казав: Тепер будемо всі Молитися спільно. Ніколи не казав: Діти вже час йти до Церкви! – а зате говорив Ходімо усі до Церкви, бо вже час. Не казав: Йдіть до зв. Сповіді – але Завтра, в першу неділю місяця, приступимо всі до св. Сповіді – і тому ніколи не мав я з дітьми ніякого непорозуміння, вони радо сповняли свої християнські обов’язки”. Нині наша Ц. святкує величаво світлий празник Трьох Святителів: Василія Вел., Григорія Богослова і Йоана Золотоустого. Вони були наслідниками св. Апостолів. Через ціле своє життя виповняли Божу волю 1, світили другим глибокою наукою та світлим приміром. Вони поклали багато трудів для поширення св. Віри та чеснот. Зате і зачислила їх св. Ц. до числа великих святих, а Господь Бог наділив прегарним вінцем вічної слави. За виповнювання Божої волі і добрий примір, Господь Бог, все дає багато ласк, і багато людей через те стаються ліпшими і щасливішими. Та нажаль, як мало нині таких, що йдуть слідами св. угодників. Зате багато таких, що вперто блукають на бездоріжжях злих учинків і злих прикладів, даючи своїм життям згіршення для других і втягаючи їхні душі у вічну пропасть. Бо ж треба знати Дор. в Хр., що злий примір робить у душах невинних величезне спустошення! Злий примір має велику потягаючу силу, силу якій не кожний опирається. А вже найбільше спустошення спричиняє злий приклад серед дітей, що як знаєте, у всьому люблять наслідувати гірших. Як страшно колись будуть мусіли відповідати перед Г.Б. родичі за злий примір даний своїм дітям. Сам Спаситель казав про тих, що дають згіршення молодшим: “Хто згіршив би одне з тих малих, тому краще було б, щоб йому повісили клиновий камінь на карку і щоб він потонув у морській глибині”. Це є страшні слова! А скільки власне сьогодні таких, що дають згіршення. Ті, що “не моляться, не ходять, до Ц., виговорюють різні речі проти Бога і Ц., ведуть неморальні бесіди, намовляють до злого, дораджують злі книжки, непристойні вистави” і т.п. Всі ми повинні протидіяти згіршенню: Треба все, всюди давати добрий приклад. Просімо ласку Божу, щоб ми могли все світити ближнім добрим приміром Просімо їх, щоб виєднали для нас дар християнської Любові, що конечна до сповнення добрих діл і присвічування добрим приміром для поширення Християнства на землі і для більшої слави Божої, та вічного щастя.

“Люби ближнього свого як себе самого” Дорогі в Христі! Любов – то перша найважливіша Божа Заповідь. Каже то сам Спаситель – на питання законовчителя: “Котра заповідь у законі найбільша?” – відповідає Ісус Христос: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і цілою душею твоєю і всіма думками твоїми... То перша і найбільша заповідь. Друга подібна до неї: Люби-ближнього,твого як себе самого...” Як то маємо робити?.. От наприклад, один другого обидив, обмовив, чи взагалі як будь-як скривдив. Звичайно так буває, що один другому в такім випадку “не подарує” і або сам робить собі з ним справедливість, або подає до суду, щоб покарати ближнього за образу гонору. І так доходить до ненависті, та й при тім люди витрачають дорогий час і останній гріш. І гонор не направиться, а суд коштує не раз великі гроші, а найгірше, що ненависть, прокльони, помста лишаються на довгі літа… А того цілком не потрібно. Інакше все було би, якби один і другий керувалися правдивою любов’ю ближнього, бо правдива любов ближнього не дозволяє на ненависть та помсти. В щоденній молитві “Отче наш” молимося: “і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.

Любов ближнього, отже, домагається від нас прощення всіх зневаг і кривд, домагається мирного полагодження. Ісус Христос навіть навчає нас, як то має відбуватися таке мирне полагодження кривди. Він каже: “Коди згрішить проти тебе твій брат, іди і напімни його сам. Коли послухає тебе, то ти позискав свого брата. А як не послухає тебе, то візьми з собою іще одного, а бо двох свідків. А коли їх не послухає, то скажи духовній власті, священикові, бо кожний священик – души пастир є покликаний до того щоб робити згоду, мир і справедливість. Він є судія сумління та гріхів людських.” Великі заслуги будете мати у Господа Бога, каже Спаситель: “Коли відпустите людям їх провини, тоді відпустить і вам Отець ваш небесний ваші провини.” Тому хто чинить так, як Спаситель хоче і наказує, той ніколи не пожалує, а все скористає для вічного і дочасного життя.

Любов ближнього робить наше життя легшим і спокійнішим. Любов ближнього стягає з неба благословення Боже на нас – з’єднує нам приятелів, дає нам мирне, згідливе і спокійне життя… Ближній – то кожний чоловік на світі, не тільки свояк, не тільки людина тої самої віри чи народності, але кожний чоловік без різниці – іновірець та іноплемінник, єврей, індус, мурин – взагалі кожний чоловік на світі є нашим ближнім. – Чому? – Бо кожний чоловік, кожна людина на світі є наділена від Бога безсмертного душею, і кожна є призначена до вічної щасливості. Всіх людей відкупив Ісус Христос своєю святою кров’ю на хресті!

Тому коли живемо в любові з ближніми, тоді і легше нам переносити всі допусти Божі, лихоліття і нещастя. Серед людей все знайдемо когось, хто нам у прикрій годині стане до помочі! Тоді і сумління наше нам не докоряє, що переступаємо Божі Заповіді. Тоді навіть і смерті не боїмося, бо знаємо, що виповняючи закон любові до ближнього, виповняємо все, що потрібно нам до вічного спасіння і щастя в небі...


НАУКИ_ПРО МОЛИТВУ.

Цитати з проповіді[edit]

Молитва – це певний якір для тих, що їм загрожує розбиття, це скарб, що годен збагатити вбогого і дуже успішний лік на хвороби, це засіб для нас зберегтися у святості.

Через молитву ми піднімаємося понад німі сотворіння, які не маючи розуму, не можуть молитися і не пізнають свойого Творця.

Молитися маємо також тому, що сам Христос дав нам гарний приклад молитви.

Отже, молімося все і всюди, бо опускаючи молитву, ми легковажимо собі нашого Творця, нашого Господа, а душі наші ставимо у велику небезпеку...

Молімося з вірою тобто підчас молитви не допускаймо сумнів у серця наші, і одержимо те, про що просимо.

Молімося щиро... Молімося з вірою і любов’ю...

Господь дав нам молитву... використовуймо її розумно, з надією вимолити поміч тим, які її потребують...

А тоді мир Божий і благословення буде з нами, на славу Божу і добро нашого народу, ще на Многії і Благії Літа!

Підчас нашої молитви ми розмовляємо з Богом так, як розмовляємо між собою.

Молитва є піднесенням ума і серця до Бога…

Ісус не лише поручав нам молится, але і сам часто молився.

В молитві Отче Наш є прохання про все, чого людині потрібно для життя тут на землі і для вічності...

Слово Отче Наш скріпить слабу віру, бо коли він подумає над тим, що Він, людина, – сотворіння Боже звертається до свойого Творця словом Отче, то мимоволі віра його в свойого Творця і Пана Сотворителя і Вседержителя скріпиться значно...

... бо кожне сотворіння на землі існує, живе і радіє життям виключно із волі Божої. Кожна хвилина людського життя, все що ми бачимо, чого ми і не бачимо голим оком, як наприклад: планети, все це існуючи збільшує Божу велич і Божу славу – по свойому прославляє Бога Творця в нагороду за ласку сотворення.

нашим завданням є постійно прославляти Господа

Боже Царство є нічим іншим як сповненням Божого відвічного пляну, сповненням пляну Божого Провидіння...

Господь Бог володіє всюди. В кожному закутку нашого світу, без огляду на це чи людина признає Його чи ні.

чесноти християнські: віра, надія і любов...

Приклад Ісуса Христа подасть нам відвагу до боротьби із злом і надію на краще завтра... на краще майбутнє...

Кожне наше старання промощувати дорогу чеснотам чесності, справедливості, вірі, надії і любові принесе нам обильні позитивні плоди, принесе нам небесну винагороду.

Молімся в тому напрямі, щоби ми були активними християнами.

Ми маємо слухати Бога тому, бо Він наш відкупатель.

Ми маємо повинуватися Богу все і всюди, тому що Він є нашим добродієм,

Господь промовляє до нас своїх сотворінь через Святе Письмо.

Ми сповнимо волю Бога слухаючи уважно голосу нашої совісті, бо наша совість – це голос Бога у нас самих... Вона нас повчає, що є добре, а що зле... що нам робити, а чого уникати...

Ми мусимо в тих, навіть найтяжчих припадках, завжди бачити Божу волю...

Прохаючи про хліб насущний ми просимо Всевишнього не лише про сам хліб як такий, але також і про все, чого потрібно нашому тілу...

прохаємо про спроможність бути жертвенними для ближнього в потребі...

Пам’ятаймо однак, що людина є також і духовне єство, бо має Богом дану душу і мусить дбати і про їх благо, а саме про надприродний хліб... Тому ніколи не забуваймо простягнути помічну руку ближньому в нужді, а противно шукаймо нагоди та допомагаймо все і усім, чим можемо...

Любов ближнього, отже, домагається від нас прощення всіх зневаг і кривд, домагається мирного полагодження.

Амінь

Література[edit]