Віртуальний музей Старе Село.
Віртуальний музей Старе Село — музей, що існує у глобальній інформаційно-комунікаційній мережі інтернет завдяки об'єднанню інформаційних ресурсів для створення нових віртуальних продуктів: віртуальних виставок, колекцій, віртуальних версій об'єктів та ін.
Старе Село — село в Україні, в Жовківському районі Львівської області. Населення становить 356 осіб. Орган місцевого самоврядування — Липницька сільська рада. Колишня назва села та парафії — Кам'янка-Старе Село.
Кам'янка-Старе Село — греко-католицька парафія та частина неіснуючого тепер села Кам'янка-Волоська. Тепер це є село Старе Село Жовківського району Львівської області.
Парафія в Кам'янці-Старе Село є найдавнішою в Кам'янці-Волоській, бо згадує про неї ще люстрація з 1564 року, і ще в 1616 році була єдиною в селі. Так можна було прочитати в описі Кам'янки-Волоської, розміщеному в «Галичанині» в 1862 році. На противагу цьому згадує Шематизм клеру руського Перемишльської дієцезії з 1879 року, що цю парафію закладено щойно в 1800 році.
Церква дерев'яна з двома куполами, 1645 року збудована, лежить на узгір'ї між липами. На дзвіниці знаходився тільки один дзвін з 1639 року.
До середини XIX ст. Старе Село було одним з присілків села Кам'янки-Волоської. В 1940 році утворено окреме село.
Використані джерела:[edit]
З давніх часів через Жовківщину пролягали важливі міжнародні шляхи — з Галича та Львова на Белз і Холм, а також на Прибалтійські землі через Волинь, що сприяло розвитку торгівлі та ремесел у краї. Назви сіл Руда, Руда Крехівська та інші свідчать про виговлення заліза, а гончарний цех Потелича славився своїми виробами далеко за межами краю.
У XVI-XVII ст. регіон став ареною багатьох воєн і татарських нападів, що спричинило побудову могутніх фортець. До цього ж періоду належить народження міста-фортеці Жовква, яке було зведене на місці невеликого села Винники.
Жовківський район має значний туристичний потенціал і не лише тому, що тут проходить міжнародний шлях Львів — Рава-Руська — Варшава. Жовківщина надзвичайно багата пам'ятками історії, архітектури та культури.
Крім того, м’який клімат, відкриті нещодавно мінеральні та термальні джерела обіцяють славне туристичне майбутнє. Сподівайтеся побачити розвинутої туристично-відпочинкової інфраструктури, вся вона зосереджена головним чином у Раві-Руській біля пункту пропуску через кордон.
Варто відвідати: Місто Жовква, якому надано статус Державного історико-архітектурного заповідника і де нараховується 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення
Дзвiниця церкви Воскресiння Господнього (XVIII ст.), дерев'яна; с. Старе Село
Церква Святого Духа (1502) з дзвіницею (XVII ст.), с. Потелич Дзвiниця церкви Святої Трiйцi (1545), дерев'яна; с. Потелич Костел cв. Станіслава, с. Потелич Гора Городище — місце розташування давнього Телича, с. Потелич Цвинтар німецьких вояків, які полягли у Другій світовій війні, с. Потелич Монастир чину cв. Василія Великого, с. Крехів Церква cв. Параскеви з дзвіницею (1724), дерев'яні; с. Крехів Церква cв. Параскеви з дзвіницею (1748), с. Артасів; N50.01249 E24.12791 Церква Успiння Богородицi (1667) з дзвіницею (1751), с. Бесіди На самій церкві можна побачити датування 1835 р., але насправді це — дата ремонту та перебудови, храм був зведений у XVII ст. як монастирська церква. Монастир, частиною якого була церква, був обнесений валами та ровом з водою, які збереглися до наших днів. Збереглася і надбрамна вежа-дзвінниця — один з небагатьох збережених прикладів дерев'яної фортифікації. N 50.171341 E 23.903536 Церква cв. Михаїла з дзвіницею (1891); с. Великi Передримихи, N50.01973 E24.09559 Церква Рiздва Богородицi з дзвіницею (1738); с. Вiднiв, N49.96415 E24.14143 Церква cв. Михаїла (1598) з дзвіницею (XVIII ст.), с. Воля-Висоцька Церква св. Миколая (1889); с. Гребенці, N49.97599 E24.11237 Палац і палацова каплиця, с. Гряда Церква cв. Параскеви (1876), дерев'яна; с. Гряда Церква Рiздва Богородицi з дзвіницею (1846), с. Деревня Церква cв. Дмитрiя (1790) з дзвіницею (XIX ст.), с. Замочок Церква Преображення Господнього з дзвіницею (1797); с. Зарудцi, N49.97445 E23.98818 Водяний млин (поч. ХХ ст.), с. Зашків Церква cв. Симеона Стовпника (1776) з дзвіницею (1782); с. Звертiв, N49.98947 E24.17447 Церква Введення в храм Пресвятої Богородицi (1708) з дзвіницею (1738); с. Кошелів, N49.94318 E24.10173 Костел cв. Йосифа (1770-1776), м. Рава-Руська Костел cв. Михаїла та монастирські келії ордену Реформаторiв (1737), м. Рава-Руська Церква cв. Юрiя (1846), м. Рава-Руська Костел cв. Миколая (1538), смт Куликів Церква Успення Пресвятої Богородиці з дзвіницею ( XVIII ст.); с. Ситихів, N49.92622 E24.12063 Церква Воздвиження Чесного Животворного Хреста (1854); с. Стронятин, N49.94016 E24.12618
Святе джерело Архистратига Михаїла.Розташоване джерело в Старому Селі на перехресті доріг Рава Руська – Магерів та Липник – Дубрівка. Над джерелом невеличка мурована каплиця з іконою Архистратига Михаїла. Стіни каплиці художньо облицьовані природнім каменем. Через перехрестя навпроти знаходиться велична сільська церква.Приїздили до джерела в неділю зранку. До церкви підходило багато народу, і почалася служба Божа
Люди церкви Св. "ПОКРОВИ" ПРИЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ
Святе джерело Архистратига Михаїла в Старому Селі
Сало І. А. Футбол... зі сльозами / І.А. Сало. – Львів : Каменяр, 2007. — 542 с.
Сало І. А «Карпати» Львів / І.А. Сало. — Львів : Каменяр, 1990. — 166 с.
Журналіст, письменник, наставник
Відомі люди[edit]
- Сало Іван Андрійович— український письменник і публіцист. Заслужений журналіст України.
Нардився 24 серпня 1940, с. Старе Село,закінчив Магерівську середню школу. Працював прохідником на шахті № 4 «Великомостівська» у Червонограді.
У серпні 1963 року вступив на факультет журналістики Львівського державного університету
Перші статті Івана Сала друкували у виданнях «Енакиевский рабочий», «Радянська Донеччина», «Забузька правда» та ін. Під час служби у війську був кореспондент газети .
У 1968 р. закінчив факультет журналістики Львівського університету ім. Івана Франка. Працював у Сокалі, Радехові, Луцьку і Львові.
У 1988 році прийнятий в члени Спілки письменників .
У 1989–1992 роках — голова Федерації футболу Львівської області. Працює у Федерації футболу Львівщини, видав книгу «Футбол… зі сльозами» (2007), у якій висвітлено історію та проблеми львівського футболу.
З 1990 по 1994 рік — депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання.
З 1995 до 2006 р. — головний редактор всеукраїнської газети «Міліцейський кур'єр».
У 1990-х та 2000-х рр. вийшли прозові книжки «Стежка» і «Завтра вранці»; окремі романи і повісті «Чорнобиль над Солокією», «Розстріляне Розточчя», «Літопис самозванця», «Далека дорога до Старого села» ,«Фронт під землею» і інші. У 2002 р. видано вибрані твори у 2-х томах.
Указом Президента України від 20 серпня 1999 року Іванові Салу присвоєно почесне звання «Заслужений журналіст України».
У 2004 році нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом».
Член Національної спілки письменників України. Живе у Львові.
Див. також[edit]
проща до святого джерела Пресвятої Богородиці
Cпілкування з Іваном Салом. І сьогодні, коли в його двері привітно стукає 80 ювілей, перебираю в пам’яті багато епізодів та подій. Бо ж Іван Андрійович – Величина в українській журналістиці та літературі і в суспільстві взагалі. Його з визнання наростали, роками і сьогодні набули масштабності.
Але доля не пестила Івана Сала в дитинстві, але він вірив у свою щасливу зорю, яка принесла знаному журналістові, письменнику, доценту, громадському діячеві визнання.
Його виколисало Старе Село, що на Львівщині, яке не забуває свого великого сина. Перший свій вірш він, дев’ятикласник, присвятив рідному селу й видрукував на сторінках районної газети.
Позбавлений матеріальних статків сільський хлопець змушений був піти на свій хліб.
Сімнадцятирічним він спустився під землю на кілометрову глибину в копальні “Червоний Профінтерн”, де почав освоювати професію прохідника підземних виробок.
У праці почали поступово визрівати в голові хлопця сміливі думки, що в гуртожитку лягали на папір, як кореспонденції і статті переважно критичного спрямування, що невдовзі з’являлися в періодичних виданнях. Не минуло й року, як про робітничого кореспондента заговорили на повний голос в обласних газетах, на шпальтах яких друкували його гостропроблемні матеріали.
Та за два роки шахтарської праці в Донбасі вітри долі повернули Івана Сала з шахтарського краю додому, на рідну львівську землю. В Червонограді влаштувався на спорудження шахти №4 “Великомостівська”. Але не випускав із рук пера, й на сторінках львівських газет “Вільна Україна”, “Забузька правда” з’явилися його публікації про соціальні проблеми Львівсько-Волинського вугільного басейну та з нищівною критикою керівництва тресту “Укрзахідвугілля”, окремих шахт і профспілок Львівщини і Волині.
1960 року Івана Сала було призвано на армійську службу, і молодий журналіст потрапив у гарнізон, де не даючи спокою своїми публікаціями в пресі . Невдовзі він навіть отримав нагороду від міністра оборони за активну участь у військовій пресі та посвідчення кореспондента.
Звільнившись у запас, Іван Сало став студентом факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Вже перша його збірка новел під назвою “Стежка”, що вийшла у видавництві “Молодь” далекого 1981 року, а через рік друга збірка оповідань і повість “Завтра вранці” засвідчили, що в українську літературу прийшов здібний і неординарний прозаїк. Протягом багатьох років оповідання та новели письменника друкувались у різних часописах не лише в Україні, але й у США, Польщі.
Життєвий шлях Іваном Андрійовичем, дав йому матеріал для написання творів у 4-х томах.
Серед героїв Івана Сала – прості сільські трудівники, матері та батьки, вчені, освітяни, керівники різних рівнів, державні службовці. Та всіх їх автор наділяє індивідуальними рисами характеру, проникливо й всебічно показує народний побут. В багатьох своїх творах письменник апелює до розуму й добрих людських почуттів.
Окремо відзначити публіцистичні виступи Івана Сала на захист української мови й культури, національного відродження, спорту, а також щодо викриття застійних явищ в соціально-економічному і духовному житті Прикарпатського краю в 70 – 80-ті роки минулого століття.
Як депутат Львівської обласної ради першого демократичного скликання і голова Федерації футболу, він видрукував серію аналітичних статей з питань державного і культурного будівництва, ролі новоутворених громадсько-політичних об’єднань та рухів у процесах розбудови Української держави.
За вагомий особистий внесок у розвиток журналістики Указом Президента України йому було присвоєне звання Заслужений журналіст України.
Уже впродовж багатьох років Іван Андрійович – на викладацькій роботі у Львівському національному університеті імені Івана Франка, де ділиться великим професійним досвідом з новими поколіннями журналістів.
У домашньому архіві Іван Сало зберігає кілька тисяч листів із різних куточків світу. Ось яку велику географію мають його книги та публікації! Свого часу Іван Андрійович об’їздив чи не увесь колишній Радянський Союз, Європу, Америку, Канаду, інші країни та континенти.
А нині живе у Львові, проте й досі він не забуває рідне Старе Село. В ньому знаний письменник, журналіст, науковець ніколи нікого не обминає, а неодмінно, привітавшись першим, зупиниться, щоб поговорити про погоду, політику, врожай чи розповісти їм цікаву бувальщину .
Іван Сало написав у книгах та публікаціях, зігріте якимось особливим ніжним серпанком його душі, уболіванням за Україну, віра в майбутнє .
https://uk.wikipedia.org/wiki/Сало_Іван_Андрійович
http://prima.franko.lviv.ua/faculty/jur/WebPage_TPZ/salo.htm
Вибрані праці[edit]
Cало І. Львівський Вавилон. – Львів: Каменяр, 2010. – 350 с.Про неспроможність органів влади Львівської області розв’язувати соціально-економічні і політичні проблеми сьогодення.
Сало І. Футбол... зі сльозами. – Львів: Каменяр, 2007. – 542 с.Про історію й становлення українського і польського футболу (з нагоди їх 110-річниці)
Олександр Серафин – американський мільйонер із Старого Села: художньо- документальна повість. – Львів: Каменяр, 2006. – 270 с.Про визначного представника української еміграції в США
Сало І. Шерифи української міліції. – Львів: „Простір М”, 2004. – 238 с.Про кращих дільничних інспекторів міліції України
Сало І. Твори: Том 3. – Публіцистика. – Львів: Каменяр, 2002. – 464 с.
Сало І. Твори: Том 2. – Повісті. – Львів: Каменяр, 2000. – 452 с.
Сало І. Твори: Том 1. – Оповідання, новели, етюди, есе. – Львів: Каменяр, 1999. – 440 с.
Сало І. „Карпати” Львів. – Львів: Каменяр, 1990. – 166 с.Про спортивні подвиги, ліквідацію та відродження футбольної команди „Карпати Львів”
Сало І. Завтра вранці: повість, оповідання. – Київ: Молодь, 1985. – 128 с.Про події періоду Другої світової війни та життя сучасного покоління
Сало І. Стежка: новели. – Київ: Молодь, 1981. – 120 с.Про події повоєнних років західноукраїнського села
Бібліографія[edit]
- Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, wyd. pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, J. Krzywickiego i W. Walewskiego, Warszawa 1880—1902, t. 1-15.
у Старому Селі відбулося перепоховання загиблого в АТО 19-річного юнака
Похорон загиблого Миколи Федуса
https://uk.wikipedia.org/wiki/Старе_Село_(Жовківський_район)
https://ru.wikipedia.org/wiki/Старое_Село_(Жолковский_район)