Кривда депортованих українців

Загоєна кривда

Українці віддавна сприймали природне середовище як невід'ємну складову рідного краю. Заселені українцями землі мали і мають великі ресурси для сільськогосподарського і промислового виробництва, мають геополітичне та історично-політичне значення. Це розпалювало загарбницькі апетити чужинців.

Кривда

Загоєна кривда депортованих українців— несправедливе виселення відбувалося із великою брутальністю, супроводжувалося вбивствами. Виселених скеровували на захід і північ, прагнучи розірвати сусідські та, навіть, родинні зв'язки. Метою акції було передовсім виселення українського населення, а лише пізніше - знищення українського партизанського руху. Виселення відбувалося із великою брутальністю, супроводжувалося численними вбивствами.

Проте кордон проклали без участі українців і поляків. Тому СРСР та Польща силоміць змінили етнічну конфігурацію цих територій. Найбільш брутальним етапом стала операція "Вісла" 1947 року. Комуністи у Польщі не погидували назвати її "остаточним вирішенням української проблеми" (саме евфемізмом "остаточне вирішення проблеми" нацисти називали Голокост). Шантаж, залякування, ґвалтування, ув'язнення та вбивства українців силами спеціальної військової оперативної групи "Вісла" – так відбувалася депортація, котра поклала край існуванню української громади на українсько-польскому прикордонні.

У 1944–1946 роках багато родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім через кордон повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. Ще під час Другої світової війни комуністична влада Польщі одразу розпочала масштабні репресії-етнічна чистка українців із метою упокорення населення. Одним з інструментів стали масові депортації.Виселення українців зі своїх етнічних земель почалося 1944 року. Тоді між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення було підписано угоду про "взаємний обмін населенням": українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.За два роки протягом дії угоди із Польщі було переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Ще близько 150 тисяч радянська влада відмовилася приймати. Тоді виник задум переселяти українців углиб Польщі на малозаселені західні та північні землі, з яких перед цим до Німеччини депортували німців.Так, у 1947 році почалася операція "Вісла" – масова депортація українського населення з південно-східних регіонів країни – Лемківщини, Холмщини, Надсяння й Підляшшя – на її північно-західні землі, які до завершення Другої світової належали Німеччині.

Акція "Вісла"

Рівно 28 квітня 1947-го о четвертій годині ранку шість польських дивізій і відділи Корпусу публічного оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час відділи НКВД та чехословацької армії заблокували східні й південні кордони Польщі від Бреста до Нового Санча. Цей день і став фактичним початом примусового переселення українців, що ввійшов в історію під назвою операція «Вісла» і старт якій наприкінці березня того ж року дала постанова Політбюро ЦК ПРП. Українці понесли величезні людські, матеріальні, духовні втрати. Насильницьки переселені, розсіяні, позбавлені рідних осель, свого майна, культурно-освітніх закладів та церков, вони втратили можливість повноправного національного життя і досі відчувають наслідки тієї трагедії".У 1997 році президенти України та Польщі у спільній заяві зазначили, що окремою трагічною сторінкою в історії наших стосунків була акція "Вісла", що завдала удару всій українській громаді Польщі. У 1947 році вона довела до депортації з південно-східної Польщі багатьох тисяч польських громадян українського походження, призвела до розпорошення української спільноти Польщі, ставши тим самим черговою ланкою трагічного ланцюга конфліктів.

Її мета була визначена : «У рамках репресивної операції щодо українського населення швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені терени (передусім Північна Пруссія), не витворюючи суцільних груп і не ближче 100 км від кордону». На виконання цього рішення на початку квітня спеціальні служби Польщі підготували проект операції, яка тоді мала кодову назву «Схід». Її завданням було визначено «остаточне розв’язання української проблеми у Польщі».Для цього пропонувалося виселити всіх етнічних українців, а також мішані польсько-українські сім’ї, з південно-східного прикордоння на північно-західні землі Польщі та розселити їх там за принципом якомога більшої розпорошеності. Одночасно з акцією виселення мала бути здійснена «активна ліквідація банд УПА, які повинні бути безпощадно знищені після завершення евакуації». Для проведення акції створювалася спеціальна оперативна група з військових, безпекових, міліцейських підрозділів та за участю представників цивільної адміністрації. Для її здійснення відводився максимально короткий строк -протягом чотирьох тижнів.Операція розпочалася 28 квітня 1947 року. Вона охопила значні території Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини. Під час операції військові частини брали села у кільце, людям повідомляли про негайне переселення та давали лише кілька годин (від півгодини до чотирьох) для збору найнеобхідніших речей. Як зазначається у звітах органів громадської безпеки Польщі, акція застала населення, яке підлягає переселенню, непідготовленим.Завдяки добре дотриманій військовій таємниці, населення загалом було дезорієнтоване і до останнього часу працювало на полях.Після цього людей під конвоєм військових відправляли на так звані «збірні пункти». Там співробітники органів держбезпеки проводили виявлення неблагонадійних елементів, укладали реєстри депортованих та їхнього майна. Сім’ї підозрюваних у симпатіях до українського підпілля або арештовували, або вони підлягали розселенню у кількості не більше однієї у кожному населеному пункті. Решту українців вивозили подалі від державного кордону та розселяли групами, які не перевищували 10% місцевого польського населення, з метою їх швидкої асиміляції. Переселені за наказом командування ОГ «Вісла» були обмежені у вільному пересуванні, а тих, що намагалися самостійно повернутися додому, затримували та поміщували до так званого «транзитного табору» у Явожно, де їх допитували й катували співробітники органів державної безпеки. Усього в результаті операції «Вісла» було депортовано понад 140 тисяч осіб.

Елементами складу злочину геноциду є його об’єкт, суб’єкт, об’єктивна і суб’єктивна сторони. Об’єктом злочину геноциду є безпека існування певної групи людей, об’єктивною стороною – суспільно небезпечна дія або бездіяльність, спрямовані на повне або часткове знищення цієї групи, суб’єктом геноциду є будь-яка особа, а суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мета геноциду – це завжди повне або часткове знищення певної групи людей за національною, етнічною, расовою або релігійною ознакою.Аналіз документальних джерел і обставин проведення операції «Вісла» свідчить про те, що метою здійснення акції не було повне або навіть часткове знищення української людності Польщі. Йшлося виключно про його примусове переміщення з відповідної території та створення умов, які перешкоджали поверненню назад. У джерелах також відсутня інформація про те, що внаслідок проведення операції «Вісла» відбувалося масове фізичне знищення всіх або принаймні значної частини українців регіону.

Операція «Вісла» і злочин геноциду

Тож, відповідно до норм міжнародного права, операція «Вісла» не може бути кваліфікована як злочин геноциду. Депортацією або примусовим переміщенням є «примусове переміщення осіб, які піддаються виселенню або іншим примусовим діям з району, в якому вони законно перебувають, за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом».Катуванням є «умисне спричинення сильного болю або страждань, фізичних чи психічних, особі, яка знаходиться під вартою або під контролем обвинуваченого». Переслідуванням є «умисне та серйозне позбавлення основних прав всупереч міжнародному праву за ознакою приналежності до тієї або іншої групи чи іншої спільноти».Метою операції «Вісла» було примусове переміщення українців із південно-східних прикордонних територій Польщі на інші території. Українці жили на цих землях давно й законно. Ані теперішніми нормами міжнародного права, ані чинними у 1947 році міжнародно-правовими актами таке примусове переміщення не визначалося як законне та допустиме.

Переміщення українців

Отже, переміщення українців під час проведення операції «Вісла»:

а) мало примусовий характер (відбувалося загалом всупереч волі самих людей та із застосуванням військових);

б) стосувалося переміщення людей саме за їх національною ознакою (етнічних українців або членів мішаних українсько-польських сімей);

в) стосувалося переміщення етнічних українців із районів, де вони мешкали законно;

г) проводилося за відсутності підстав, які допускаються міжнародним правом.

Депортація або примусове переміщення населення

Тому операція «Вісла» може бути визначена як «депортація або примусове переміщення населення». Зрештою, хоча у липні 1947 року спеціальним наказом командувача ОГ «Вісла» було створено контрольні групи, які мали опікуватися збереженням майна, що залишилося після виселення українців, та передати його під охорону силових структур, ми знаємо про спалення кільканадцятьох сіл. У поєднанні з забороною українцям повертатися додому, а також тим, що надані переселенцям у західних районах Польщі господарства «були найчастіше знищені й занедбані, а поля незасіяні. Багато приміщень потребували капітального ремонту. Траплялися випадки виділення одного господарства кільком сім’ям», такі діяння могли мати умисний характер з метою заподіяння примусово переселюваним особам сильних страждань та серйозної шкоди психічному здоров’ю.

Література

Німець О.Л.Українсько-польська правда і кривда. – Косів: Писаний Камінь, 2010 – 40 с. https://evrika.if.ua/509/

Jerzy Tomaszewski, Ojczyzna nie tylko Polaków, Mlodzieżowa Agencja Wydawnicza, 1985.

Збігнєв Ковалевський, Погляд на УПА свідомого поляка, «Українська газета» №14(109). 2007.

Спогади Василя Слижука (Тюдів), Я.Плав’юка (Івано-Франківськ), Г.Кривцової, А.Ігошиної (Кути), Дмитра Слижука (Ст.Кути), М.Давидович (Кути), Ст. Підгурського (Кути).

Maciej Kozłowski, Między Sanem a Zbruczem, Wydawnictwo ZNAK, Kraków, 1990.

М.Андрусяк, «Брати вогню», «ВіК», Коломия, 2004.

П.Вершигора, Люди з чистою совістю, К., 1974.

Чирков О. Етнічна територія (Етнічні землі) // Україна-Етнос: Збірник наукових праць з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства / НДІУ; Авт.: Фігурний Ю. С. та ін. — К., 2006. — С.80.

Василь Дяченко. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. — К., 1993. — с. 149–153

Чирков О. Етногеографічна складова українознавчої терміносистеми // Українознавство / НДІУ. — 2006. — № 1. — С. 297. http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=281

Чирков О. Вплив зовнішньої міграції V–XX ст. на сучасну етнічну мозаїчність людності України // Українознавство. — Число 1-2. — К., 2002. — С. 215–220;

Чирков О. Зовнішня міграція — головна причина наявності етнічно неукраїнської людності в сучасній Україні // Дзеркало Тижня. — 2002. — № 3(378). — 26 січня — 1 лютого. http://dt.ua/articles/27055

Чирков О. Втрачені землі: (Порівняння національної території України, визначеної Степаном Рудницьким на початку 1920-х років, з сучасними державною та етнічною українськими територіями) // Україна просторова в концепційному окресленні Степана Рудницького. Монографія. — К.: Українська Видавнича Спілка, 2003. — С.131-141. http://uaznavstvo.univ.kiev.ua/ua/index.html

Чирков О. Етнічна територія (Етнічні землі) // Україна-Етнос: Збірник наукових праць з етнологічних та дотичних до них проблем українознавства / НДІУ; Авт.: Фігурний Ю. С. та ін. — К., 2006. — С.80.

Автор - Огірко І.В. м. Львів, Україна

Огірко Ігор Васильович