Моделі та міра гордині

Гординя

Гординя — неналежне почуття власної вищості, кращості за інших; завищена самооцінка, пиха, бундючність. Перший і найголовніший зі смертних гріхів у християнсті. Гординя — це страх втрати контролю, над прийняттям важливих рішень у власному житті.Один з найвідоміших сучасних католицьких філософів Америки Пітер Кріфт пише: "Гординя — найбільший гріх. Вона походить не зі світу плоті, а від диявола. Вона походить з пекла. Вона була першим гріхом диявола, мабуть єдиний гріх, можливий для чистого духа… Гординя була теж первинним гріхом Адама, бажанням бути подібним до Бога, понад законом, а не скоріш під ним. Це перший і найбільший гріх, тому що вона є порушенням першої і найбільшої заповіді: «Нехай не буде в тебе інших богів переді Мною». Гординя ставить себе перед Богом. Гординя любить себе всім своїм серцем і душею, і розумом, і міццю скоріш, ніж Бога. Святий Августин в «Місті Бога» каже, що кожен у світі належить до двох «міст»: Міста Бога, котре складається з «усіх хто любить Бога до зневаги до себе», або Міста Світу, хто «любить себе до зневаги Бога». Письменник К. С. Л'юїс ловить думку Августина в «Великому Розлученні»: «Є два типи людей в кінці: ті хто говорить до Бога: «Нехай буде воля Твоя» і ті, кому Бог говорить: «Нехай буде твоя воля». Це те, що Карл Ранер називає фундаментальним вибором, будучи за або проти Бога. Бог є джентельменом і поважає наш фундаментальний вибір. Пітер Кріфт продовжує: "Гординя є найбільшим гріхом бо вона — живуче серце всіх гріхів. Кожен гріх говорить до Бога, «нехай буде моя воля». Гординя виключає не тільки Бога, але і ближнього, Христове тіло, а також Христа. Бо може бути лише один Номер Один. Гординя по своїй суті є конкуренційною… Гординя не є перш за все думанням занадто високо про себе, тому що вона не є перш за все думанням, а хотінням, так само як смирення не є думанням про себе у низький спосіб, але недуманням про себе взагалі…Гординя не є задоволенням від похвали, хочучи задовольнити інших (батьків, друзів, Бога). Це теж вказує на смирення. Прикладами гордості не є кінозірки, скоріше диктатори. Кінозірки є марнославними; диктатори є гордими. Гординя по суті є хтивістю за владою, і це набагато поширеніше, аніж диктатори. К'єркегаард сказав: «Якби я мав покірного слугу, котрий, коли б я попросив його про склянку води, він приніс би мені замість цього чашу зі сумішшю найкращих вин у світі, я би його звільнив — щоби навчити його, що правдива насолода полягає в отриманні свого хотіння.» Пісню, що співають усі в пеклі є гімном для гордості: «Я зробив так як я хотів». «Але влада є новим суммум бонум, новим ідеалом західної цивілізації. Ще від зорі сучасної ери в Ренесансі (тобто Занепаді) і Просвіті (тобто Затемненні), наша цивілізація перенаправляла дедалі більше свого духовного інтересу та енергії геть від традиційної цілі пристосування душі до Бога, але до нової цілі пристосування світу до бажань душі…від грання ролі творіння до грання ролі Бога, від смирення до гордості… Фундаментальною метою нашої цивілізації є мета гордості» — підсумовує Бостонський філософ-католик Кріфт у розділі «Убогі духом проти Гордих Серцем» своєї книги «Назад до Чесноти». На ці слова Фрідріх Ніцше тільки сміявся би досхочу: він вказував на занепад гордості у сучасному світі. Більшість давніх церковних письменників говорять, що Адам впав за гордості: «Там, де сталося гріхопадіння, там перед тим поселилась Гординя, — говорить преподобний Іоан Листвинчик. — Кара гордому — падіння, досадник же демон… Від одної цієї пристрасті без всякої іншої дехто (диявол) спав з неба». Про це говорить і преподобний Симеон Новий Богослов: «Еосфор, а вслід за ним і Адам, один будучи ангелом, а інший — людиною, вийшли зі своєї природи і, загордившись перед Своїм Творцем, самі захотіли стати богами». Гординя — стіна між людиною і Богом. Корінням гордості є егоцентризм, зверненість на себе, самолюбство, самохтивість. До гріхопадіння єдиним об'єктом любові людини був Бог, але ось появилась цінність поза Богом — дерево видалося добрим для їжі, приємним для очей і привабливим (Книга Буття 3:6) — і вся ієрархія зазнає краху: на першому місці стає моє „я“, на другому — предмет власного пожадання. Для Бога місця не залишається: Він забутий, вигнаний зі життя. Всі гріхи починаються з гордості- про неврівноважену любов своєї власної важливості, оскільки: Бог перевертає трони гордих князів і присвячує практично цілий розділ цій темі…Намір починається з цілі і, оскільки ціллю набуття земних благ є досягнення відзначеності та важливості, з цієї точки зору гординя чи бажання бути важливим є стартовим пунктом всіх гріхів. «Гординя — початок гріха» — Ісус, син Сіраха (бл. 190 до н. е.) Книга Ісуса, сина Сірахова «Гординя, Заздрість, Жадібність — це іскри, що підпалювали серця всіх людей.» — Данте (1256—1321) Пекло. «Готовність з якою ми допускаємо вину чи визнаємо слабість може бути лише нашою гордістю, що маскується як смирення.» — Оскар Гаммлінг (1890). «В гордості, в осмисленій гордості, лежить наша помилка; Всі покидають їхню сферу, і спішать в небеса! Гординя ще прагне до осель преподобних, Люди були б ангелами, Ангели були б богами.» — Александр Поуп (1688—1744) Нарис про Людину. «Війна — дитина гордості, і Гординя — дитина багатств.» — Джонатан Свіфт (1667—1745) Битва Книг. «Гординя йде пред руйнуванням і возвишений дух перед падінням.» — Старий Заповіт: Приповісті 16:18

Ознаки гордині

1. Я завжди правий 2. Протекційне ставлення до інших і ставлення зверхньо 3. Гіпертрофоване почуття власної важливості 4. Приниження себе та інших 5. Думки про те, що ти кращий за інших, хвастощі 6. Уміння поставити суперника в невигідне становище 7. Бажання контролювати ситуацію, але небажання взяти відповідальність за ситуацію на себе 8. Гордовите відношення, суєтність, бажання часто і з задоволенням дивитися у дзеркало 9. Виставлення напоказ достатку, одягу та іншого 10. Заборона іншим допомагати собі та працювати з іншими 11. Брати на себе непосильну роботу 12. Робота без міри 13. Залучення до себе уваги 14. Ображатися і розвивати претензійний настрій по відношенню до інших 15 Надмірна балакучість чи розмови про свої проблеми 16. Виявляти зайву сентиментальність або, навпаки бездушність 17. Надмірна зайнятість своєю персоною 18. Думки про те, що про тебе думають і говорять інші 19. Використання слів, які слухачі не знають і не розуміють, але які знаєш ти. 20. Відчуття своєї нікчемності 21. Непрощення себе та інших 22. Створення кумира з себе і з інших 23. Зміна манери поведінки в залежності від того, з ким ми говоримо 24. Бути невдячним 25. Ігнорувати людей, що займають більш низьке по відношенню до тебе соціальне, матеріальне і інше положення 26. Неуважно і байдуже ставиться до своїх обов’язків 27. Наявність дратівливого тону 28. Підвищення голосу в злобі і роздратуванні 29. Критикувати владу, не пропонуючи рішення задачі і не взявши на себе відповідальність за її рішення 30. Не поважати самого себе, виправдовуючи цим вчинення низьких вчинків 31. Впадати в нерозсудливість і шаленість, реагуючи на якісь зовнішні подразники 32. Лестити і обманювати себе та інших 33. Продовжувати стояти на своєму, розуміючи власну неправоту 34. Прагнути завжди мати власну точку зору з бажанням залишати останнє слово за собою 35. Перешкоджати поширенню знання в цілях збереження контролю над ситуацією 36. Неуважність або надмірна увага до фізичного тіла 37. Думки про необхідність вирішувати чужі проблеми (коли нас про це не просять) 38. Упередженість до людей за зовнішнім виглядом 39. Надмірна повага до себе 40. Захоплюватися своїм сарказмом, гумором, зневажливими жартами, “підколюванням” і т.д. на адресу інших. Гординю завжди визнавали найстрашнішим гріхом, який породжує інші види зла. Під час засідання Національних зборів Німеччини 11 червня 1922 року, що прийняли Веймарську конституцію, перший рейхспрезидент Німеччини Фрідріх Еберт оголосив «Пісню німців» державним гімном республіки. У часи Третього рейху виконувалася лише перша строфа пісні, після чого слідував гімн НСДАП пісня Горста Весселя. Німеччина, Німеччина: В світі понад все, що є, Як ми тільки по братерськи: Підкладем своє плече. Нам ж від Маасу до Мемелю, Тож у блиску цього щастя Квітни, німецька Вічизно!

Коли ж гордині вигадують релігійне підґрунтя, результат – наймерзенніший і руйнівний. Росія експлуатувала ці мотиви починаючи як мінімум з 15 століття, коли придворні «богослови» просували ідею Москви як «третього Риму». До речі: Третій Рим, Третій Рейх… Знайома тема? Та ж сама брехня, ті ж дії та результати. Проблема безбожної спілки церкви з державою почалася не в Москві. Вона яскраво проявилася ще у 4-му столітті у Візантії. Язичницький імператор почав використовувати церкву для своїх політичних цілей, підкуповуючи її різними подарунками. Це розбещувало церкву, перетворюючи її на бізнес. Біблія застерігає церкву від цього безбожного союзу з державою саме з цих причин: через руйнівні результати.У 1943 році Сталін використав той самий старий трюк. Союзники вимагали від нього дати свободу віруючим у а створили маріонеткову церкву, готову виконувати поставлені завдання. Їм подобається, бо вони хочуть пишатися своєю винятковістю, величчю тощо. Ще одним важливим фактором цього бажаного самообману ‒ схильність грішної людини до осуду. Коли ми бачимо страждання, наше грішне серце схильне засуджувати мучеників, думаючи: «напевно, вони заслужили на це». Відомий приклад – реакція друзів Йова на його страждання. Коли юдеї побачили Ісуса на хресті, вони вирішили, що це не Месія, бо не праведники страждають, а грішники. Навіть апостоли спочатку так думали і тому спитали Христа про сліпого: «Хто згрішив…?»Змішане з ненавистю прагнення засуджувати вкорінене в російському суспільстві. У поєднанні з національною гордістю, воно спонукає їх засуджувати Україну, засуджувати Захід, та й насправді засуджувати все. І коли, наприклад, українці страждають, росіяни тлумачать це як доказ того, що українці на це заслуговують.Більше того, ми всі схильні засуджувати. Тому, дивлячись новини про «конфлікти» в якихось далеких заморських країнах, ми всі можемо відчувати спокусу думати: «це їхній внутрішній конфлікт», або «не все так однозначно», «там заплутана історія, і не можна зробити висновок, що тільки одна сторона винна», «якщо цей народ страждає від війни, напевно, вони щось зле вчинили і заслужили на це». Хай збереже нас Господь від такого мислення та від пропаганди, яка його використовує.