Інформаційна модель історії мирних та щасливих людей світу

From Wikiversity
Jump to navigation Jump to search

Інформаційна модель історії мирних та щасливих людей світу

Історія нас вчить тому, що вона нічому не вчить.[edit]

Афоризм


Історія ( «оповідь», «переказ про відоме, досліджене минуле») вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій. Люди, які займаються вивченням історичних документів, мають погляд на життя в той чи інший спосіб впливають на інтерпретацію та бачення минулого. Тому на одну й ту саму історичну подію може існувати декілька різних точок зору. Все ж, найціннішими є ті погляди та дослідження, які ґрунтуються на першоджерелах — документах, створених під час або невдовзі після подій, що вивчаються. Зрідка історію називають діє́пис. Джеймс Джойс писав, що історія схожа на страшний сон, від якого хочеться прокинутися. Першу людину, яка крізь наш світ почала відчувати вищий світ, звали Адам. Адам поступово пізнавав закони, формули, сили, які керують нашим світом зовні, він відчув, що включає всесвіт і зовнішні, приховані сили, які пронизують цю світобудову, нас, рухають природою і всіма нами в абсолютній, повній гармонії. У період часу від Адама до Авраама теж з'являлися люди, які відчували вищий світ і ті сили, які стоять за нашим світом і керують ним. Просто вони не залишили нам письмових джерел, які свідчать про результати їх осягнень.Ми оцінюємо людину за тою спадщиною, яку вона залишає нам у нашому світі. З розвитком знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи культури, мислення та мова, виникали зародки релігії, уявлення, з'явилися зародки мистецтва: хвильові лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Людина опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань. Зразки мистецтва доби ранньородоної общини відомі за численними археологічними пам'ятками: графічними та живописними зображеннями тварин, рослин і людей, наскальними малюнками тварин та людей, мисливськими та воєнними сценами, танцями та релігійними церемоніями. Знання історії - необхідна передумова подальшого розвитку. Колись Василь Ключевський сказав: «Історія нічого не вчить, а тільки карає за незнання уроків». Напевно, тому зараз, як ніколи раніше,потрібне розуміння й переосмислення всього багажу історичного досвіду. До того ж, відомо, що незнання подій і фактів минувшини призводить до їхнього повторення в майбутньому, а тотальне нівелювання справи вивчення вітчизняної історії - до нових помилок і прорахунків у днях теперішніх. В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження людей та їхні звичаї, подвиги предків, виникнення світу та різні явища природи. З'явилися оповідання та казки.Звісно, історія заради історії теж має право на існування, але лише як виправдання афоризму: «Історія вчить нас тому, що нічому не вчить». Піктографія - відображення змісту будь-якого повідомлення у вигляді малюнка (або малюнків), зазвичай з метою запам'ятовування. Розпочалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, ставали вожді, жерці, воєначальники, потім - співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню культури. Вершиною розвитку культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма. Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо, що складалося з системи ієрогліфів, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Добробут людей був тісно пов'язаний зі збільшенням кількості населення, розвитком господарства й станом довкілля. Довкілля - природній капітал, без якого неможливий розвиток і задоволення потреб людини, створення умов для існування. Термін історіографія має кілька значень про те, як пишеться історія, наскільки правильно застосовується історичний метод і як розвивається історичне пізнання. Усі ми народжуємося з душею, з певними властивостями. Ніхто з нас заздалегідь не вибирав собі душу. Тільки в одному, але найголовнішому: щоб людина сама захотіла йти шляхом виправлення і піднесення, і змогла сама себе підштовхувати, з такою швидкістю, з якою вона сама в собі викликає цю силу бажання. Кожна мить прожита на Землі безцінна. Життя є щастя людини. Вона має шанс вибору.Кожен бажає бути щасливим і все робтить для цього. Це означене не приносить людям стану постійного задоволення, постійного щастя. Це ми їх і збираємо, бо не хочемо знати оточуючого середовища з його законами і правилами поряд же з таким незнанням і духовного. Така людина повністю майже заблукала у всьому. Таке розуміння дає нам усвідомлення того, що ми і тільки ми у своїй пристрасті можемо зробити вибір – яким шляхом ми будемо йти в цьому житті. Вибір за нами. Але наше єство починає все більше втомлюватися від життя, ми втрачаємо здоров’я, перенапружуємося, вільний час сильно скорочується, відносини з іншими погіршуються. Потім находить на нас розчарування, яке створює іншу ілюзію – безвихідність. Ми починаємо відчувати, що в нас немає більше сил на це життя. Ми не можемо отримати того, чого хотіли чи хочемо. В наше життя вкрадається ворожість до всіх: тих, хто якось перетинався з нашими інтересами, чи тільки загальнофоново і до тих, кого ми бачимо успішними і щасливими. В нас починає виростати до них ненависть. Ми, своїм умом, винуватимо всіх в своїх проблемах і не підозрюючи, що все це із-за нашого невміння жити. В результаті багато людей страждає, знаходячись в такому неусвідомленому стані. Будьте щасливими, і лікар нам непотрібен, і проблеми будуть в радість, бо вони підказують про існування легшого щляху ніж той, який створив проблеми. Кожна людина хоче прожити своє життя в щасті і вона докладає найбільше зусиль, умінь для цього. Всі намагаються бути любимими і люблячими, хочуть взаємоповаги і гармонійних взаємовідносин, успіхів і досягнень. Ніхто ж не хоче проблем, страждань. Але, як показує життя, що не всі знають, як це слід робити і як цього досягнути. Для нас воно може теж так може бути, як певні досягнення і результати, але може і не бути. Стан щастя може визначити тільки сама людина. Стан щастя підтверджується внутрішніми відчуттями радості, легкості виконання роботи, добродіяннями Це стан благості, який поширюється в оточуюче середовище виплескується з нас, входить в нас у цих означених проявах. Ми в такому стані завжди успішні – і це підтверджено життям і тисячолітніми дослідами. Ми можемо не досягати певних суспільних успіхів і можемо бути щасливими. Щастя – це мир душі, це постійне відчуття цього миру Духа, це блаженство.Ми не знаємо, що таке щастя і з чим його їдять. Ми не вивчали його, а це основний урок, який має вивчити кожна людина. Життя так потрібно прожити, щоб життя щасливе творити. Цього в школах на жаль не вчать і тому, входячи в доросле життя, живуть як би всліпу, навіть не розуміючи, як можна правильно жити. Весь смисл життя – прожити його щасливо. Життя - це і те і інше, або ніщо і все. Воно є і тим, і іншим, або нічим, або всім - це залежить від нас, від того, як ми бачимо його.

Ми щасливі від того, що зуміли ввійти в такий стан і цим ми даруємо собі і іншим ці миті прекрасних, добрих, радісних хвилин великого щастя у відчуттях піднесеності, приємних хвилювань, здивувань, шанобливості, люб’язності, незвичності і вдячності всьому і всім. Такі наші надбання в цьому житті душа несе в майбутнє тіло, а на даний момент вона намагається нам підказати і створює умови у творінні цього прекрасного процесу, який називається життям. То і дозволимо собі бути в такому стані, вчимося цього і таким чином в наших можливостях появляється усвідомлення і вміння управляти життєвими обставинами.


Суть нашого існування полягає в пошуку щастя, в тому, щоб навчитися будувати щасливе життя і бути щасливими. Душа розвивається і тягнеться до Щастя, до Бога. Тіло з його умом допомогає ростити душу. Коли вони перебувають в гармонії, то це і є радістю життя, є щастям. Бажаймо його всім, коли ця радість, цей стан щастя наповнює нас. Зла людина бажає зла іншим. Щоб не тільки нам, а іншим теж. Тому то суть людських устремлінь – найти, увійти в такий стан душі, щоб можна із вмінням передавати іншим доброту, щастя, радість, милосердя, які не додадуть нам великого матеріального богатства, але ми матимемо задовільний достаток і будемо мати насолоду життя, будемо мати відчуття щастя, будемо радіти такому своєму баченню, що миліше за багатство. Знаємо, що стан відчуття щастя досить помічний в творінні добрих справ. Коли ми відчуваємо щось прекрасне, щось красиве, щось зворушливе, щось таке, що задовольняє нас, щось таке, що дає блаженство - протягом доби є багато таких моментів, - то усвідомлюємо це і приймаємо, і благодаримо. З таких моментів формується наше життя в блаженстві. Є багато моментів - встає сонце, розкриваються квіти, співають птахи, і легкий вітерець дме крізь гілки дерев. Це щастя!Це щастя від уміння бачити і відчувати. Озираємося навколо і знаходимо позитивні елементи, то і наповнюємося ними. У цей момент як би забуваємо про все інше. Наповнюємося цим, відчуваємо це на смак, слух, бачення, доторк і дозволяємо цьому статися в нашому житті. Входимо в стан буття з ним єдиним цілим. Його пахощі будуть слідувати за нами. Воно буде звучати всередині нас протягом всього дня, і це звучання, це звукове відображення наших почуттів допоможе нам стати більш позитивними і завтра. Це може накопичуватися. Якщо ми почнемо з ранку, то ввечері ми будемо більш відкриті зіркам, місяцю, ночі, темряві. Проробіть це в якості експерименту протягом певного часу просто для того, щоб відчути, що це таке. Якщо ми зможемо відчути це, то позитивне виведе нас в зовсім інший світ, тому що ми самі стаємо іншими. Це буде умовою неповернення в минуле. Це наш сміливий вибір. Сміливий тому, що при стражданні людина стає боягузом, і вона чіпляється за ці страждання, тому що ці страждання, як мінімум, їй вже відомі. Коли ми страждаємо, то ми дуже рідко можемо бути шукачем пригод, або матимемо натхнення займатися такими експериментами. Так, ми і далі будемо зустрічати негативне в житті, бо наше життя будується не тільки нами і ми вчимося робити вибір, а потім вчимося і в негативі знаходити позитивне, усвідомлюючи, що негативні факти і події з'являються в нашому житті для нас, або не для нас, але є підказкою. А з часом все істотне зміниться з негативного на позитивне. Тоді ми починаємо дивитися на світ іншим, новим поглядом. Просто відстежуємо щасливі моменти, і настане час, коли навколо не буде нічого, що б ми могли назвати нещастям. Тоді не буде ніяких моментів нещастя. Майте справу з блаженством, і рано чи пізно страждань не буде. Для позитивного ума все є прекрасним. Всі ми живемо, щоб мати задоволення від радості прекрасного життя, яке ми наповнюємо бережним ставленням до здоров’я, творчою працею, мудрістю батьків, спостереженнями за хвилюваннями, які вносять в наше життя діти, проявленою добротою до інших і від інших, успіхами і від спостереження за результатами від них, спостереженнями за клумбами квітів, тими хвилинами в насолоджені від співу ранкових птахів, вмінням приймати живодайну енергію сонця ранесенько, спогляданнями, як земля вміло одягається в свої красиві шати. Вчимося приймати це душею в тріпотінні серця, в теплоті задоволення щасливого життя, в благодаріннях всім і вся, у вмінні прощати і любити, але наперед навчаймося загубити гнів і злобу, осуд і жадобу бажань, маючи від цього приємні задоволення. Щасливою може бути тільки жива людина і тільки жива людина може бути творцем щастя. Щастя бачити щастя, відчувати щастя, насолоджуватися ним, дарувати його. Змисл щастя в радості життя. Змисл життя в щасті жити. Життя – яке ж воно прекрасне. Воно несе в собі радість, любов, красоту і доброту, мир і злагоду. В ньому були проблеми, негаразди, біди і війни. Однак всі хочуть спокою і щастя. Допомогаємо тому, хто потребує нашої допомоги сам просить, або наше серце підказує. Всім не допоможеш і всіх не полюбиш. Ті, що мають отримати від нас допомогу, то вони зустрінуться на нашому життєвому шляху. Тільки будьмо уважними і ми побачимо їх. Але слід підтримувати з усіма чистосердечні відносини, навіть, якщо життя наближає нас до таких людей, до яких у нас є неприязнь. Давайте робити це не так для них, як для себе, то побачите, що ми робимо і для них. Вони поміняються. Цим збережемо чистоту серця свого. Можемо – уникаймо, але не осуджуймо їх поза очі, не принижуймо їх, бо цим ми перш за все принижуємо себе. Аналогічно і не наближуємося сильно близько з корисливих побуджень до хороших людей, бо наступає застій у розвитку душі, а далі розчарування, бо виявилося, що в них ми змогли побачити негативні явища (наприклад, осуд, судження). А істинна природа такого бачення, що ці «якості» прийшли в наше життя теж. Вони були в нас. Просто ми майже не дивимося на себе, не вивчаємо себе. Крім того, наша позиція в стяжанні духовних якостей, в тому числі і щастя, то це все робити для інших як для себе і такий підхід дасть нам можливість усвідомити, що цим якраз ми створюємо позитивний простір в якому ми живемо і ці якості наповнять нас, і ми будемо в них. Просто бути щасливим постійно самому неможливо, а робити добрі справи іншим дає нам відчуття щастя від цього постійно. Якщо ми засвоїмо цю методику, то нам вдалося облаштовувати своє життя, маючи від цього радість. Добро і зло ходять разом. Не робімо самі поганого і не торкаймося поганого в інших. Просто ідемо своїм шляхом. На небеса кожен зайде тільки через свої двері і шлях до цих дверей теж у кожного свій. Людська мудрість свідчить, що не все те, чого ми бажаємо є благо (здійснення наших цілей, ідей) і не все те, чого боїмося – є злом, бо різним людям воно по різному приймається, сприймається і береться. Якщо ця кількість блага яка є метою всього життя, то це вже не благо і не є злим нещасним випадком, коли ми втрачаємо це благо. Можливо, ця означена кількість блага для іншого індивіда є закономірністю, а зло життєвою підказкою про те, що ми починаємо робити щось не так.


Знаємо, що це істинні знання, бо якщо це звести до усталених суспільних визначень подій і фактів, відчуттів і сприйняття, що саме людина своєю думковою і реальною діяльністю вводить себе, наприклад, в стан щастя через самонавіювання чи самогіпноз у вигляді бажань, у реалізації бажань, у засвоєнні інформації, у поширюваній пануючій державній ідеології, теологічних, а особливо, канонічних викладів релігійних традицій в тому чи іншому регіоні і є тим же способом навіювання, гіпнозом при допомозі ЗМІ і політичних чи релігійних дій, але вже не від Сущого, а від створеного людиною конгломерату вождів. Однак, ми не можемо сказати, що ці суспільні чи особисті матеріальні, статусні навіювання є істинними. Бо якби це було так, то не було б в нашому середовищі гніву, злоби, революцій, війн. Є періоди в нашому житті, коли ми відчуваємо, що ми недостатньо отримуємо від життя, а це прямо вказує, що ми не дозволяємо ввійти цим якостям в наше життя, а гальмує нас те, що нас щось тримає в тому, щоб щось віддати, щось подарувати комусь. Це можуть бути побажання щастя, це можуть бути посили любові, це можуть бути добрі думки і слова, це можуть бути добрі справи іншим чи собі, а ще краще тим, хто терміново дозволяє їм відбутись тому, про що ми писали і буде воля на те Всесвіту, то і потребуючий найперше, попавши в затруднені ситуації, захворіши, …, чи інша видима потреба готовий до прийняття. Ми ж також в своїй сім’ї даємо найперш допомогу потерпілому чи потребуючому. Щоб рухатися в світі по правильному шляху, людині потрібна безмірна довіра, тому що людина рухається в пошуках, в спробах, людина рухається в темряві. Але темрява приносить свій власний трепет, бо ми рухаємося ризикуючи і довіряючи без всякої карти, практично в невідоме. Кожен крок - це відкриття, і відкриття не тільки в зовнішньому світі. Одночасно щось відкривається і в нас. Тобто, ми паралельно йдемо шляхом знань. Першовідкривач відкриває не тільки речі. У міру того як він відкриває більше і більше невідомих світів, він продовжує відкривати також і себе - одночасно. Кожне відкриття - це і є внутрішнє відкриття. Чим більше ми дізнаємося, тим більше дізнаємося про Знаючого. Чим більше ми любимо, тим більше знаємо про Люблячого. Цей процес збуджує нас по проявлених результатах. Так в нас зароджується пристрасть до відкриттів. Рухаємося в позамежне, в передчасне і мало-помалу навчимося йому довіряти. Віддаваймося повністю в руки життя. Людина, яка довіряє, людина, яка тремтить від хвилювання радості життя, яке вона спромоглася прожити навіть на порозі смерті. Цей стан вказує, що її життя вдалося і вона ним задоволена навіть зараз. Ми уявити не могли, що життя задумане Творцем, як постійна боротьба – однозначно, що це не так, бо це є ненормальним для людини, яка може спостерігати за життям тварин, птахів, дерев, рослин. Поспостерігаємо! Який умиротворений спосіб життя вони ведуть, не ховаються від нас, радісно щебечуть, цвітуть і пахнуть. Тому то наш ум має потяг і спонукає нас до пошуку кращого і легшого життя, бо ці негаразди приводять до втрати радості життя. Це мабуть основне в житті – мати радість життя, перебувати в стані задоволення. Це і є смисл життя!


Починаючи будь які справи, вчимося шукати позитивне навіть в малому і вміємо радіти такому початку. Тиху радість приносить навіть просте милування досконалістю якості і красоти. Можна милуватися величчю Природи; можна милуватися самовідданим подвигом; можна милуватися високою якістю творів; можна милуватися стрункістю думки; можна милуватися усюди, де виявлено вищу якість. Людям даний прекрасний дар не тільки творити, але і захоплюватися якістю, захоплюватися красотою, бо ці захоплення народжують в нас приємні відчуття щастя. Зрозумівши, що ці якості можуть нас вводити у відчуття щастя, то людина свідома попробує входити в цей стан шляхом творення інших духовних якостей. І це буде правильними кроками, які укріплять в нас довіру через цей особистий досвід. І багач, і бідняк, і владика, і жебрак однаково можуть захоплюватися, і така радість утворює як би цілющий купол над багатостраждальною Землею. Блаженство пошуковця, або його проявлені муки, так звана спрямована напруженість полягає в пошуку істини? Зазвичай, читаючи ці рядки у нас створюється враження, що пошуковик весь в муках, але якщо запитаєте його - чи хоче він звільнитися від таких мук, кожен відповість своєю задоволеністю. У глибині свідомості пошуковик-мислитель (сім разів подумай і один раз розкажи, або зроби все, що спрощує вирішення?) відчуває велике блаженство, бо процес пошуку вже є вищий стан насолоди від можливості будувати своє життя в радості. Шлях до пошуку полягає в мисленні і творчій праці. Бо умілий пошук бере частиночки енергії своєї і у Всесвіті, але й створює її величезну кількість, розвиваючись і збогачуючись. Шукання першопричини властиві кожній мислячій людині. Одні наближаються більш витончено, інші більш грубо, але все ж не оминають шляху істинних пошуків. Одні збираються досліджувати піднесені цінності без вивчення найближчих причин, бо вони не задаються питанням, що людині слід насамперед розбиратися і серед повсякденних явищ. Хто зуміє угледіти причини і серед повсякденних явищ, той може заглянути і вище. Природа має таке ж приблизно існування. Різні поліпшення викликають кращі форми. Вищі умови дають людині кращі можливості. Безмежні ці можливості. Чим вище, тим витонченішими; чим яскравіше розуміння Всесвіту, тим яскравіші досягнення.

Звісно, що і гроші приносять свободу дій і радість в їх застосуванні - і це дає нам відчуття задоволення. Таке було в нашому житті до цього. Нам давало радість придбання праски, холодильника, телевізора, автомобіля; присутня була радість, коли ми йшли на нову роботу після звільнення з попередньої - і все що не робиться в часовому проміжку, то все робиться до кращого і зуміймо завжди дякувати за те, що було, бо і там (в тому колективі) було хороше і прекрасне, хоча і короткочасне. Саме з таким настроюванням і походом на нове місце роботи, ми принесемо цей позитив на весь період роботи в новому колективі. Тому то в нас є шанс перебувати в такому стані майже постійно. Бо озирнувшись назад ми б уже не хотіли б мати ту ж марку праски і не мали б такого задоволення від її придбання як колись. Це і є наше життя і якщо ми в такому розрізі дивимося на нього, то тоді ми живемо прямуючи до постійності спокійного споглядання за подіями і за обставинами. Це і є нашим шляхом, а усвідомивши шлях постійності такого руху, то отримуємо задоволення від життя. В нас складається враження і так ми думаємо, що і ви маєте бажання жити краще. Про це говорить те, що ви дочиталися до цього захованого рядка. Бажаємо Вам щастя! Ви вже відчули приплив енергії і сили для дерзань. А саме таких людей ми і називаємо мудрими – саме тих, хто навчився застосовувати той потенціал, який даний кожному при зачатті. І це так прекрасно – насолоджуватися творінням і відчувати радість, а також знати, що чим радісніше і з любов’ю ми працюємо, відпочиваємо, то тим легше все задумане здійснюється. Будьте радісні. Будьте, будьте радісні не бажанням, але станом духу! Радість є явище сили Творця. Струмки радості наповнюють океан Творця. Кожне дерево в радості одягається квітами, але, скидаючи листя, воно не сумує, знаючи про весну. Коли розквітає дерево при дорозі, не ламай його, може бути, воно додасть радості тому, хто йде після нас. Сущий послав душі на Землю для радості, для щастя, а не для пролиття сліз і самопригнічення, не для злоби і вбивств. То передаваймо йому теж те, що можемо - доброту, милосердя, радість. Що за празник без душі. Так не буває. Празник – це радість життя. Радість і виходить тільки з душі, але ніяк не з ума, не з тієї інформації, що дехто її знає більше, дехто менше, але празник радості всі відчувають. Відчуття прийшли, то розширюймо їх. Це є наша потреба. Відчувши імпульс і беремо його відкриття за істину, рухаючись далі по життю. Адже навіть єдине зітхання вже приносить оновлення сил. Кожна людина може стежити за станом своєї психічної енергії і показником її задовільного стану є наша добродушність та пошана до всіх. «Любіть один одного» - ця благо-творна заповідь дана мудро. Ніщо не може краще любові гармонізувати психічну енергію. Вона направить нас на споглядання краси і доброти і на їх творіння. Дуже показово, що духовна енергія поновлюється в основному і насамперед відчуттями, але не фізичним відпочинком. Бажаймо всім любові і творімо самі любов, то вона наповнить інші життєві ніші прекрасними відчуттями, прекрасною роботою, прекрасними зустрічами, прекрасними успіхами … Недостача любові дає можливість існувати, але не жити. Якщо в людини є любов, то вона не пошле людей на війну, маючи можливість вирішити проблему іншими способами. Смисл життя – це духовний розвиток душі, це процес стяжання духовних цінностей, які одномоментно вводять в наше життя радість і матеріальний достаток. І кожна людина може творити ці духовні якості (бо це досить просто), коли сама щаслива, наповнена радістю життя. Радість наповнює нас і формує наш такий стан, як постійний, з часу, коли ми навчимось любити і роздаровувати цю любов добрим словом, ділом, думкою і матимемо від цього задоволення на все життя. Такий стан буде видимий у зовнішніх проявах: в задоволенні своєю улюбленою роботою, бо це в підсумку дає натхнення, яке не можна описати, але дає стільки енергії і задору в цьому творчому процесі, що не відчуваєш втоми і не виникає бажання перериватися на відпочинок. Ми задоволені життям, ми щасливі і в цьому смисл нашого життя, як напрямок. Крім того, перебуваючи в стані щастя, у нас не виникатиме питання про сам смисл. Щастя – це задоволення життям, відчуттями радості Душею, це і піднесеність нашого єства, що хочеться летіти на такий прояв Бога. Він нас покликав в цю мить радості і блаженства.А ми благо-даруємо Сущому за все і благо-даруємо всім і всьому, що є у нашому житті аж до бажання благословляти на любов і доброту у радості своїй. Можливо, щастя у вмінні відчувати радість.

Щастя - єдиний критерій, і єдиний життєвий орієнтир, який є у людини. Щаслива людина не займається ніякою релігійною діяльністю, тому що релігійне все її життя. Саме життя - думки, слова і творча діяльність є стан молитви. Так твориться справжня молитва. (Всім робив добре, ні з ким не сварився, то і в Бога є всі підстави визначити нас в рай (щасливе буття) - так ми можемо сказати, коли ми задоволені своїм життєвим шляхом, а якщо підсумувати для рядків цієї книги, то цей стан життя ми назвемо прекрасним розвитком душі - душа зростає, душа цвіте, душа співає! Більш цього, древні люди сприймали процес життя у виді накопичення подій, а дійсність керувалася силами. Раціональні знання древніх, що включали в себе астрономічний, календарно-астрономічні і математичні представлення, біологічні, медичні, географічні, історичні зведення вигадливо перепліталися з вимислами. Синтез картини світу створив видатний учений В. И. Вернадський. Біосфера - філософське узагальнення природничих наук новітні досягнення наукової думки і стало фундаментом для нових досліджень. У сучасному світі наука і наукове представлення про світ є основою всього того, на що спирається сучасна людина. Розум різноманітний, і тому не слід зарозуміло відкидати ці лінії пошуку, що не сполучаються з науковими представленнями про світ, тому що вони мають багатотисячну традицію і додають яскраві фарби в сучасну картину світу. Це не наука, але інші форми освоєння світу, відвертатися від який було б нерозумно. Світ цілісний, але не монотонний. Він не являє собою суцільну, безлику й однорідну пустелю формул, теорем, аксіом і доведеності усього. Світ цілісний і володіє багатою внутрішньою організацією, динамічної і вічно мінливої. Сучасна картина світу - результат довгого розвитку людського суспільства. В них центральне положення займає принцип єдності людства. В ході свого соціального розвитку людство проходить різні стадії, подібно до того, як людське тіло проходить різні етапи фізичного розвитку. За стародавніх часів люди жили ізольованими сімейними групами. Згодом ці групи перетворилися на племінні одиниці, з яких вийшли міста-держави, а потім і нації. Світова єдність є стадією соціального розвитку людства на його шляху до зрілості. Світова єдність стосується кожного, жодна людина не може залишитися поза нею. При цьому єдність, до якої йде людство, є єдністю у її розмаї, будь-яка група людей може знайти найкращий вираз своїх прагнень та ідеалів. В той же час кожна група, кожний народ можуть використовувати здобутки, спадщину й ідеали інших. Єдність світу буде досягнута, коли кожна окрема людина визнає єдність людства як центральний духовний принцип сьогодення. Ця єдність не буде введена якоюсь могутньою групою зверху, а поступово розвиватиметься в людській свідомості доти, доки люди не визнають, що світ — єдина країна і всі люди — її громадяни. Всі великі релігії світу божественні за походженням. Віра є найперший фактор миру і дійсного прогресу людства. Між нею і наукою існує, гармонія. Істинна віра і істинна наука не суперечать одна одній. Перша — необхідний помічник у духовному зростанні, а друга — засіб матеріального прогресу. Людина має право звертатися до Бога. Усякій індивідуальності притаманна найвища духовна природа, яку необхідно розвивати для того, щоб пізнати Бога і любити Його. Але кожна людина має й іншу природу — фізичну, тіло людини повинно підпорядковуватися її душі. Найвища радість людини — в духовному, а не фізичному задоволенні. З основних положень віровчення випливають і моральні принципи Віри. Вони вимагають від віруючого справ, а не слів. Має сенс набувати знання тих мистецтв, наук, ремесел, які можуть принести людям користь і покращити життя на Землі. Оскільки люди різняться між собою здібностями і талантами, освіта повинна переслідувати ціль повного розвитку природних даних людини з тим, щоб досягти творчого співробітництва між ними. Історія і сучасність релігійних об'єднань дають можливість дійти висновку щодо їх багатоконфесійності. В умовах незалежної, демократичної держави відкрилися сприятливі можливості для дієвого екуменізму різних церков і релігійних об'єднань. Це також має право на життя, адже тільки у порівнянні може народитися щось близьке до істини і до самоусвідомлення. Якщо ми відчуваємо себе щасливим, якщо все оточуюче нас, робить нас щасливим, більш бадьорим, більш спрямованим, більш живим, більш відповідальним за своє тіло, більш відповідальним за своє життя і життя інших, ніж раніше, тоді це явний прояв щастя. Тоді ніякого страху немає. Що б не говорили писання про радість життя, про щастя, це не критерій, якщо тільки наше серце не починає битися від щастя. В ту мить, коли ми народилися, то в нас був поміщений тонкий індикатор - щоб ми завжди могли дізнатися, що відбувається, щоб ми завжди могли відчути, чи щасливі ми чи ні. Ніхто не питає, як дізнатися, щасливі ми чи ні. Ніхто цього не питав. Так бажали бути щасливими, але ми несвідомі того, що ж таке щастя. Коли ми нещасні, то ми це знаємо і коли ми щасливі, то ми це знаємо. Це внутрішня цінність, яку ми відчуваємо душею – цю легкоту життя, цю легкоту правильного прийняття рішень, цю легкоту в діях. Це відчуття додаткової енергії, це таке відчуття, як би нам хтось допомогає. Ми це знаємо, ми народжуємося, знаючи це, і це відчуття легкоти, радості є внутрішнім покажчиком, індикатором правильності життєвого шляху, і це не допустить в нашому житті нічого фальшивого. Коли ми хочемо щастя, любові, радості, злагоди, а не хочемо цього іншим, хоча б неусвідомлено, то ці двері у Вселенну ми самі не можемо відкрити. Тому то у всій книзі звучить прохання – посилайте ці позитивні якості всім, а особливо, коли самі в такому стані. Напружуємось і розчаровуваємось, приходимо в депресію і посилаємо іншим злобу, гнів, незадоволення, а посил не реалізовується, бо і цих дверей ми не можемо відкрити і ці посили повертаються до нас знову із деяким запізненням, бо в звільненому місці поселились ті ж негативні незадоволення. Так у нас проходить збільшення негативу в пригніченості, в проблемах, в незадоволеннях, в гніві, в злості, у сварках, у війнах. Знаймо, що ці посили доброти, щастя, красоти, гніву, біди, вбивств у своєму поширенні досягають перш за все у ближніх просторах, наповнюють наших рідних, близьких і знайомих, а деколи пройшовши дальні світи, повертаються до нас. Подумали?, то що нам краще посилати, як нам краще вибудовувати свої думки і слова, якою діяльністю нам займатися? Нам приємно, коли наші добрі посили приймаються поблизу, то наше споглядання за результатом в один момент наповнює приємними задоволеннями нас. Такі приємні і не очікувані задоволення приходять до нас із дальніх просторів від отримувачів в подяках. Люди і ми ці подяки в думках чи словах говоримо Богу із-за невідомості посланця цих позитивних енергій. Однак, коли ми є дослідниками, то знаємо, що це подяки нам. Зрозуміймо, що ми самі дозволяємо входити в наше життя радості, достатку, горю і бідності. І в тому, і в другому випадку входимо в стан подяки за все хороше і прекрасне, що було в нашому житті, за все, що нам сподобалось сьогодні, то це дасть нам енергії відновити ці відчуття в майбутньому, бо це вже буде механічний досвід і плюс - розуміння того, як входити в стан дозволу для наповнення нашого життя-буття і вже щасливого. Зазвичай, досить сильно цьому перешкоджає те, що наш ум через побачене в сусіда, в колеги, чи почуте в своїй гарячці, щоб більше заробити, то сдід більше забрати в когось і стає така жадоба тією перешкодою для доступу до всесвітнього богатства. Лише деякі воліють несподівані дії і такі ж наслідки. Люди щасливі, коли щось зробилося, як у самих звичайних людей, але ми, пошуковці, хочемо великих успіхів і для всіх. Вчимося зважувати істинну шкоду і помічність цієї ситуації. А тому Сущому важко посилати людям енергію удачі, коли вони уникають особливих шляхів, тобто не готові до прийняття. Якщо зрозумієте, що перешкода є нова можливість для реалізації кращого результату, то цим входимо в смугу успішності. Щастя - це частина нещастя. Все залежить від нашого вибору. Наше щастя може бути нещастям для іншого. У ньому немає істини - це просто наша мета чи наша мрія. І ми можемо мати будь яку мрію чи мету, обґрунтовувати її, робити якісь організаційні заходи, але не факт, що ми досягнемо їх; або навіть досягнувши, то тоді ми починаємо розуміти, що це не та очікувана постійна повнота. Для когось влада - щастя; для когось гроші ...; для когось люди - щастя, для когось самотність є щастям. Відчуття одинакові, суть одна, як і в істині, але бачення у кожного своє і кожен наповнює ці відчуття щастя своїм змістом. Ось чому щастя не може бути метою нашого життя, бо якщо ми хочемо щастя, то нам доведеться залишатися нещасними, показуючи всі прояви цього нещасного середовища. Чим ми найнещасніші, то лише в рідкісні моменти ми можемо бути в стані щастя. Ми тут розглянули природу знаходження в стані щастя чи нещастя, яке виникає ззовні. Можливо, незабаром воно забудеться. Але знаходитися в стані щастя можна постійно, виходячи від усвідомленості пізнання зовнішнього так і внутрішнього. Ніхто інший не може зробити нас щасливими. Щастя - наш власний ріст, наша власна усвідомленість, наша власна рухома енергія і вона дарує нам блаженство. Все наше життя перебуває в цих двох станах - щастя-нещастя, … і тільки усвідомлення цих станів дає нам можливість увійти в розуміння цього стану - ми задоволені тим і іншим станом, бо їх усвідомлення дає нам шанс пізнати в першому і в другому стані позитив. Ось такий стан і приносить блаженство - ми завжди з готовністю приймаємо обидва стани і однаково ставимося до них. Таким ставленням наше єство майже не коливається і дуже задоволене. Воно дає нам умиротворення спокою і свободу в діяннях, без напруги, збуджень і прикрощів. І таким чином ми можемо змінювати, перетворювати все своє життя. Це, коли всі дома: тіло, ум, душа. Бо перебування в стані щастя більш тривалий час, чи якщо воно увійшло в наше житіє на постійно, то воно приваблює в наше життя-буття інші позитивні якості. Це одна з найголовніших проблем сучасної людини навчитися бути щасливими. Вчимося бути щасливими, навчаємося шанувати щасливих людей, бо біля них ми долучаємося чи стикаємося з потоками позитивної енергії. Також давайте вчитися захищати своє біополе від інших. Інші люди не просто пасивно нас оточують - одні перебувають у стані щастя, радості, доброти і ці енергії поширюються на зовні мимовільно, бо вони ними переповнені і постійно випромінюють свою істоту в тонких вібраціях. Інші проходячи повз, перебуваючи в напрузі від негативних емоцій, проблем ума, то вони просто розкидають на всі боки стріли напруження, що не адресовані особисто нам, бо вони розкидають їх просто так, несвідомо; вони не бажають нікому конкретно особливо нічого поганого. Вони викидають таку негативну енергію, тому що занадто нею обтяжені. Якщо вони цього не робитимуть, то вони можуть зійти з ума. А з часом і померти. Справа не в тому, що вони вирішили викидати негатив - він просто їх переповнює. Його занадто багато і вони не можуть його стримувати, а в підсумку він вихлюпується зовні. Так влаштувала природа, врівноважуючи енергії людини. Люди часто насильно залучені до якоїсь праці, яка названа ними обов'язком, але таке насильство не призведе до добра. Людина була не готова сприйняти значення праці, їй нав'язаної. Пора людству зрозуміти, в чому полягає істинна готовність і при ній люди стають творцями. В такий великий стан єства можна прийти, коли людина природно визнає красу спрямованою готовністю працювати – чи фізично, чи інтелектуально, маючи від цього радість і задоволення. Щастя приходить в нас разом з любов’ю і добротою. Це такий наш стан, коли ми з усіма знаходимося в гармонії, в добрих відносинах, хочемо жити для себе і для інших. Коли ми навчимося радіти чужим успіхам і досягненням, то ми тим самим відкриваємо для себе можливість також бути успішним і щасливим. Такий наш стан нагадує нам стан тихого внутрішнього щастя і блаженства. Тут одне пояснення має бути доречним, коли ми навчимося жити для інших, а не як інші, то це буде квантовим стрибком в нашому житті в сторону позитивних змін. Щастя не є стан нічого не роблення, а навпаки – це досить творча діяльність. Це відчуття дарування комусь любові, радості, доброти і водночас постійне прийняття їх в своє життя. Це процес постійних позитивних змін. Однак застережемо, що проблеми і страждання даються нам посильні, тоді ж коли ми знаходимося в стані щастя, забувши про все на світі, влившись в океан розкоші і насолоджень, то тут наш ум уже в своїй жадібності і можливостях, які появилися, хоче схопити все. Ум уже не може зупинитися – це явний шлях єства до деградації. Найоптимальніша модель – це досконалість. Світло несе в собі не просто насолоду. Це насолода необмеженим пізнанням, безкінечним існуванням, самопізнанням, самоаналізом. Для втілення такої моделі перш за все має бути бажання, що притягує пряме світло до творіння. Потім на шляху цього світла творіння ставить екран, що перешкоджає проникненню насолоди заради самого творіння, і неначе говорить, що може прийняти в себе насолоду, але тільки еквівалентну віддачі, заради Творця. Тобто виходить такий обмін: Творець дає насолоду творінню, воно погоджується її прийняти, але тільки в тому випадку, якщо завдасть цим насолоди Творцю. Щастя – це стан людини, для якого характерні переживання внутрішнього задоволення власним буттям, повноти і осмисленості свого життя, відповідності досягнутого життєво значущим цілям і мріям. Прагнення людини до щастя безпосередньо пов’язане із сенсом життя. Уявлення про сенс життя, сформовані науковим світоглядом, не дають готових рецептів щодо того, “як жити”, не можуть передбачити всі зміни життєвого шляху особистості, неповторні риси її характеру, задатків, розуму, волі, не сприяють точному вимірюванню оптимального співвідношення індивідуальних можливостей і домагань. Громадське і власне життя в діяльності людини взаємопов’язані і взаємодоповнюють одне одного. Сенс життя визначає не певний ізольований аспект, а їх загальну спрямованість, яка полягає в принципах і нормах моралі. Християнський зміст сенсу життя полягає в тому, що людина, створена на образ і подобу Божу, покликана пізнавати, любити Свого Творця і служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Щастя – це природний нахил людини. Все, що ми бажаємо, бажаємо тому, що хочемо бути щасливими. Не можна сказати, що людина доходить до досконалого щастя (блаженства) у цьому житті. Людина безмежно себе перевищує і не може стати такою, як хоче. Людина прагне абсолютного щастя, яке не виходить з речей цього світу, що не є абсолютні. Етимологія слова щастя – “соу – частіє”, – бути співучасником Божого життя. Щастя – це жити в згоді зі своєю совістю, тобто з надприродним голосом Божим в душі людини, який закликає людину чинити добро та остерігатися зла.


Щастя є особисте, суспільне і метафізичне (понадчуттєве, вічне). Щастя людини у Бозі і через Бога, Який є Повнотою. Святий Августин писав: “Створив Ти мене Господи для Себе, але не спокійне моє серце поки не спочине у Тобі”. Щастя як мета і як наслідок. Є дві основні теорії щастя. Згідно з першою – щастя людини залежить від неї самої, а друга теорія – щастя людини перебуває в прямій залежності від кількості сприятливих і приємних життєвих ситуацій. Люди відчувають себе щасливими, якщо їм удається розв’язати внутрішні конфлікти і тою чи іншою мірою досягнути відчуття значущості своєї особи. Щасливим може бути лише той, хто здатний віддавати більше, ніж брати. Щастя – це такий внутрішній стан людини, який відповідає найбільшій внутрішній задоволеності умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення. Щастя людини залежить від обставин, умов, а також самої людини. Воно залежить від стосунків у сім’ї, на роботі із співробітниками, від праці і професії. Щастя людини залежить від її здоров’я. “Щастя полягає не в тому, щоб багато мати, а в тому, щоб вдовольнитися малим” (М. Блессінгтон). “Щасливий не той, кого інші вважають щасливим, а той, хто сам себе таким вважає” (Сенека). “Bonum perfectum intellectualis naturae” – “Під щастям розуміється досконале благо розумової природи” (св. Тома Аквінський). “Будеш шукати щастя тут, на землі – не побачиш його ні на землі, ні на небі. Будеш шукати щастя на небі, будеш щасливим і тут, і там”. Робити добро – це розсіювати по світі радість, робити щасливими і себе, і своїх ближніх [1]. Щастя – це задоволення (Felicita), яке відчувається, як моральне діло і має успіх, тобто виходить добрий і конкретний результат (згідно І. Канта). Щастя є станом доброго самопочуття. Воно пов’язується з афективними процесами. Щастя виявляє зв’язки із зовнішніми і неконтрольованими обставинами. Часто люди думають, що можна стати щасливим, отримавши якесь задоволення. Але задоволення не дорівнює щастю, іноді після задоволення залишається порожнеча. Як шукати за правдивим щастям? А щастя насправді – на горі блаженств: осягнути ті блаженства, про які говорив Ісус Христос. Блаженність як повнота щастя. Христос як найкращий вчитель людства, автор і засновник християнської етики навчає всіх у Своїй Нагірній проповіді (Мт. 5.1-12), що є найвищою цінністю і законом небесного Царства. Христові Блаженства є етикою Нового Завіту, етикою серця. Блаженства не є Заповідями, а творять християнський світогляд, який дає людині повноту щастя. Блаженні вбогі духом – це ті, що усвідомили єдиний скарб людини – любов Бога і єдність з ним. Особа, що убога духом: любить безмірно і щедро дарує; не полягає на свої сили, а повністю на Бога; готова брати менше для себе, щоб було більше для інших; настільки віддалена від свого матеріального добра, що може його віддавати іншим; покірна – без претензій; скромна – без фальшу; розуміє, що без Бога ми нічого не варті та нічого не вдіємо; знає, що все, що ми є і все, що ми маємо, належить до Бога [1]. Бути вбогим духом – це бути вільним, вільним від усіх тимчасових і матеріальних речей. Людина, яка не покладається на багатство, що є її запевненням майбутнього, є убогою духом. Господь дав нам багато засобів, якими можемо користуватись. Але вони не є самоціллю. Ми приходимо на світ без нічого – і йдемо з нього без нічого. І щораз прагнучи більше і більше, ми втрачаємо найголовніше. Блаженні лагідні, покірні – це ті, що: терпеливо переживають невдачі – не гніваються на Бога; терплять незлагоди без злості на інших; служать і не чекають коли хтось послужить їм; не вимагають мати усе “по своєму”; не вимагають усе для себе. Бути лагідним, тихим – це вміти висловлювати свої почуття та емоції правильно – спокійно із гідністю Божої дитини. Віднайти у собі лагідність і спокій, щоби так ставитись до ближніх. Блаженні плачучі – це ті, сльози співчуття яких приводять до розуміння власної немочі та розтоплюють кригу гордині і самодостатності. Особа засмучена, плачуча: переносить біль, терпить задля того, що світ неправий; має спокійне наставлення до життя – приймає страждання, не осуджуючи інших; свідома добра і зла, що її оточує, але бачить можливість здобуття добра і вірить у цю можливість, майбутність, а також розуміє, чому його важко здобути [1]. Християнство – це не тільки усмішки. Смуток також присутній в людському житті і це також нормальне пережиття, нормальна емоція. Ми переживаємо біль, втрати, нормально посумувати, деколи поплакати. Цей час проходить. Бути християнином – це бути щирим, не надягати маску радості, коли насправді сумно, коли померла близька людина. Деколи людина, виплакуючи сльози, зцілюється. Блаженні спраглі справедливості – це ті, що постійно шукають правди, шукають Бога і відкривають Його у світі та в інших людях. Голодні та спраглі справедливості люди: намагаються виконати волю Божу і шукають справедливості так само завзято, як голодні шукають їжі; розуміють потреби інших і намагаються жити справедливо; захищають друзів, коли їх несправедливо трактують; постійно шукають правду. Якщо людина справді шукає правди – матиме насичення. Що таке залежності? Це обман, фальшивка, щоби отримати те, що хоче, тут і зараз. Сенс життя – дуже важлива річ. За щоденними гонками ми не бачимо, а куди ж ідемо? Не бачимо усмішок наших рідних. Задумаймось, для чого ми робимо те, що робимо. Чи роблять наші справи нас щасливими? Блаженні милосердні – це ті, котрі вміють вибачати своїм ближнім. Милосердні (милостиві) є: співчутливі; пробачають та розуміють інших; пробачають та забувають, коли інші ображають їх; не гніваються з друзями. Бути милого серця – щиро бажати іншому добра, а не обговорювати. Хоча й сьогодні спілкування дуже мало: сусіди живуть поруч, а не знають одне одного. Милосердя – вміти давати і вміти прощати. Усі ми – не без гріха. Прощення – це чудовий засіб, який скріплює, навіть ті стосунки, які здаються розбитими. В японській традиції розбите горнятко спаюють золотом. Прощення і є тим золотом, яке робить наші стосунки лише кращими і міцнішими. Блаженні чисті серцем – це ті, що не мають лукавих помислів і можуть дивитися на світ Божими очима. Особа, яка має чисте серце: відноситься ласкаво, з повагою супроти друзів і противників; не заохочує інших робити шкоди; слухає і не осуджує; любить і жертвує, не звертаючи уваги на себе; є скромна; пізнає свої здібності, поважає їх і ними виконує волю Божу; не принижує інших; трактує своє й інших тіло, думки, емоції і віру з повагою; має силу протистояти рекламі, яка принижує людську гідність; не порівнює людей до сучасного ідеалу; бачить ближніх так, як Бог їх бачить – бачить добро, прощає зло; свідома Божої присутності у своєму житті; намагається робити добро і уникати зло [1]. Бути чистим, відкрити, відвертим – без масок. Наше життя сьогодні подібне на маскарад масок: ця для дітей, дружини, керівника, друзів, колег. Маска ніколи не закриває очей. Які би ми маски не одягали – слід дивитись одне одному в очі. Це те, що нам так потрібно, і про що ми так часто забуваємо. Пильнуй своє серце – заглянь, а що там всередині? Без чистого серця немає любові, в якій ми єднаємось одні з одними. Блаженні миротворці – це ті, що мають мир у своєму серці і можуть дарувати його іншим. Миротворці – це ті, що: уникають чвар і намагаються помирити ворогів; співпрацюють з іншими. Мир – це найперший дар воскреслого Христа. Коли людина перестає воювати сама з собою, починає любити себе і бачити прекрасне в собі – вона має мир і може ним ділитись. Миру потребують наші сім’ї, бо у сімейних війнах ніколи немає переможців. Краще взятися за руки і повторити: Ти мені не ворог! Блаженні переслідувані за правду – це ті, що проходять найбільші випробування заради Христа, заради Божих прав людини. Переслідувані за правду – це люди, котрі: захищають те, в що вони вірять, навіть, якщо вони будуть відкинені, висміяні, принижені і зазнають злиднів; живуть згідно своїх принципів і знають, як відрізнити легкі відповіді від правильних відповідей. Блаженства закликають кожного жити у свідомості, що життя без Бога є неможливим, а тому пропонують: надмірно не прив’язуватися до матеріальних благ; бути смиренними, тихими, покірними, лагідними, скромними; йти в житті середньою дорогою, визнаючи свою грішність, внутрішньо оплакуючи свої гріхи, якими зневажаємо Бога і ближніх; прагнути жити в милосерді, чистоті серця, в мирі з Богом, ближніми і самим собою; бути голодними і спраглими правди і справедливості, не лякаючись переслідувань, гонінь, зневажань та обмовлянь [1]. Христос акцентував “золоте” правило етики: “Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм” (Мт. 7.12). Христос навчав блаженств і в іншій формі: “Горе вам, багатим, бо ви одержали втіху вашу. Горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтеся нині, бо будете ридати й сумувати. Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити. Так само бо батьки їхні поводилися з ложними пророками. А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся” (Лк. 6.24-30). Блаженства Христові – це дороговказ до правдивого, вічного щастя.

ЛІТЕРАТУРА[edit]

1. Огірко О.В. Християнська етика: Навчальний посібник. – Острог: Національний університет “Острозька академія”, Суми, В-во “Ярославна”, 2012. – 326 c. 2. Святе Письмо Старого та Нового Завіту.