Інформаційна технологія волонтерства

Анотація

Беручи до уваги значну кількість доктринальних та законодавчих дефініцій поняття «волонтер», було акцентовано увагу на тому, що, в загальному, воно є ідентичним. Зазначено, що понятійно-категоріальний апарат щодо державної політики у сфері волонтерської діяльності не обмежується розглянутими моментами. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення інших термінів, тісно пов’язаних із ключовими поняттями та категоріями інформаційного волонтерства. Аргументовано положення про те, що на міжнародному та національному рівнях є певні напрацювання щодо поняття «волонтер», але «інформаційне волонтерство» є ключовим феноменом інформаційної реальності України, і тому є нагальною є потреба формулювання понятійно-категорійного апарату з подальшим законодавчим його закріпленням, та імплементацією в інформаційне законодавства.

Ключові слова: інформаційний волонтер, інформаційне суспільство, волонтер, волонтерська допомога, волонтерська діяльність, інформаційне право, державна інформаційна політика, інформаційна взаємодія.

Актуальність теми

Трансформація суспільних інформаційних відносин, пов’язана із інформаційною глобалізацією, упровадженням у практику публічної дипломатії методів та технологій гібридної війни, науково-технічний прогрес зумовлюють суттєвий вплив на понятійно-категоріальний апарат інформаційно-правової науки, одним із завдань якої є розвиток комплексу відповідних понять, категорій, термінів та їх дефініцій. Розвиток досліджень волонтерської діяльності та інформаційного волонтерства, зокрема, мій власний досвід спілкування та роботи з волонтерами як у реальному житті, так і в рамках мого авторського проекту Smart Ukraine, спонукає до наукового обґрунтування ключових понятійних категорій, що і зумовлює актуальність звернення до даної проблеми і наукового обґрунтування уведення в обіг нового поняття «інформаційний волонтер».Беручи до уваги той факт, що інформаційне волонтерство здійснюється в інформаційній сфері, то нами було використано наукові доробки вчених-інформаціологів. Передусім звертаю увагу на активну та плідну роботу власної наукової школи — наукової школи В.А.Ліпкана, — яка представлена роботами моїх учнів та тих, у кого я виступав офіційним або неофіційним опонентом, допомагаючи опанувати складну інформаційну сферу у різноманітний спосіб, але зі збереженням генеральної лінії — методології націобезпекознавства .Окремо виділяю роботи фундатора інформаційно-правової науки в Україні Цимбалюка В.С. під керівництвом і за безпосередньої участі якого вийшло чимало цікавих праць, які нині становлять доктринальну основу історичного становлення та розвитку науки інформаційного права — B. С. Цимбалюка та ін.Таким чином, можна констатувати про те що, формування правового інституту інформаційного волонтерства актуалізується і з гносеологічної позиції, оскільки дана проблема корелює не лише з упровадженням у соціальну практику людиномірної методології і людиноцентристської ідеології, а й передусім додатково підкреслює онтологічність людини інформаційної— слугує поверненню дієвого суб’єкта в інформаційне право і інформаційну реальність, які мають трактуватись і інтерпретуватись не абстрактно в соціо-культурному та геоісторичному та глобальному інформаційному дискурсі, а мають бути подані реально, в контексті олюднення інформаційної політики в межах дальшого розвитку суспільства знань розширення виднокругів, включення людини саме в інформаційний і знаннєвий контекст.Більшість сучасних дослідників звертають свою увагу на міждисциплінарну методологію, багато хто починає декларувати про застосування синергетичного підходу, утім, на жаль, не поринаючи глибоко в сутність даного підходу. Натомість із часом стає очевидним чітке розуміння необхідності позбуватися надмірного релятивізму і гіпертрофування постмодерністської тенденції у виборі засобів пізнання. Адже реально в переважній та домінуючій меншості досліджень можу знайти та надибати ґрунтовне пояснення та реальне застосування синергетики. Гонитва за даниною моді не призводить до конкретних наукових проривів, саме тому, сьогодні, коли вже кілька років проти України ведеться гібридна війна, в нашій країні, принаймні з відкритих джерел, я не зміг встановити окрім роботи Магди Є. жодного маститого дослідження, присвяченого проблемі формування феномену гібридної війни та вироблення адекватного механізму протидії йому. Більше того, з позицій синергетики жоден із учених досі ґрунтовно не обґрунтував феномен волонтерства. Так само дуже кволо розробляються проблеми формування національної, у тому числі і інформаційної ідентичності, засади якої викладені мною в роботах.Чималу роль у такому когнітивному дисонансі наукової рефлексії і інформаційної реальності відіграє небажання інституціоналізації інформаційного права, а також пряме порушення приписів нормативних актів, в яких чітко вказано на необхідність виділення інформаційного права з адміністративного права, формування самостійної спеціальності. Через це, в українській правничій науці почали з’являтися роботи, спрямовані на дослідження механізму взаємодії суб’єкта і права з використанням досягнень теорії ідентичності, яка певною мірою може стати відправною точкою для адекватної наукової відповіді не лише на процеси інформаційної глобалізації, розвиток інформаційного суспільства, а й спрямувати наукові школи на формування нових дієвих багатоваріантних наукових парадигм, зокрема і парадигми інформаційного волонтерства. Також одним із напрямів постмодерністських досліджень має стати критичне ставлення до домінантної західної метафізичної картини світу — логоцентризму на основі методу деконструкції.Стосовно проблеми діяльності волонтерів, то вона порушується в працях таких вчених, як: Я. Буздуган, О. Никонович, Т. Лях та ін. Але, незважаючи на те, що ця проблема стала предметом дослідження багатьох вчених, правова природа феномену інформаційного волонтерства є актуальним питанням і, внаслідок цього, мною поставлено завдання сформулювати авторське розуміння терміну «інформаційного волонтерства», проаналізувати національне та міжнародне законодавство у сфері волонтерської діяльності, визначити причини на наслідки виникнення інформаційного волонтерства в Україні, обґрунтувати уведення в науковий обіг термінів «інформаційне волонтерство», «інформаційний волонтер».Виходячи з цього метою статті є визначення ключових елементів понятійно-категоріального апарату у сфері волонтерської діяльності, їх конкретизація та тлумачення, ґрунтуючись на методології синергетики, міждисциплінарного підходу, націобезпекознавства, а також інформаційного права.

Виклад основного матеріалу

Однією з форм соціальної активності, де людина може реалізувати себе як особистість, виступає волонтерська діяльність, яка здійснюється в різних сферах життєдіяльності суспільства та може мати різні мотиви. Інформація в сучасному світі вже стала засобом і ціллю повноцінної життєдіяльності та набуває чітких рис реальної влади, яка тісно вплетена в усі сфери функціонування суспільства та всі інші види влади. Людство, таким чином, невпинно просувається до нової ери свого розвитку – ери, де найвищими цінностями виступають інформація та знання. Зважаючи на даний чинник, нинішнє суспільство з інформаційного, яке активно формувалося на зорі ХХІ століття, вже активно трансформується у суспільство знань.Водночас нині в Україні про формування суспільства знань ще говорити зарано, тому я буду оперувати термінологією інформаційного суспільства, яка більше віддзеркалює реальний стан трансформації громадянського суспільства в Україні в епоху інформаційної глобалізації. Здійснюючи аналіз даного суспільства, адже саме в ньому і відбувається діяльність інформаційних волонтерів, зазначимо, що визначення поняття «інформаційне суспільство» є доволі дискусійним в наукових колах. Як правило, науковці намагаються окреслити основні, фундаментальні ознаки такого суспільства. Зважаючи на цей фактор, здійснимо аналіз деяких із існуючих доктринальних дефініцій. Термін «інформаційне суспільство» було прийнято вико¬ристовувати щодо нової світової спільноти, яка базується на інформації.У XVIII-XIX століттях волонтерами називали людей, які добровільно пішли на військову службу. Волонтерство, як ідея соціального служіння, майже така ж давня, як і поняття «соціум». В усі часи знаходились люди, для яких способом самореалізації, самовдосконалення, зв’язку і спілкування з іншими людьми була праця на благо суспільства, в якому цій людині довелося народитися і жити. Відповідно волонтером може бути будь-яка людина, що бажає присвятити свій вільний час добровільній праці, а також є відповідальною, оскільки дана риса є однією з основоположних для кожного волонтера зосібно. Міжнародною експертною групою з питань волонтерства та соціального розвитку 1999 р. були визначені три характерні особливості волонтерської діяльності: Діяльність має бути неприбутковою. Діяльність повинна бути добровільною, згідно з особистою волею індивідуума. Діяльність повинна бути корисною кому-небудь, не лише волонтеру або суспільству загалом. Як стверджує Ю. І. Носової, аналіз науково-педагогічної літератури дозволив виділити інші характеристики, притаманні волонтерській діяльності: організаційна структура. Волонтерство може бути організованим або неорганізованим, здійснюватися індивідуально або в групі, громадських або приватних організаціях. Неорганізоване волонтерство – це спонтанна і епізодична допомога друзям або сусідам: наприклад, догляд за дитиною, надання допомоги під час ремонту або будівництва, виконання дрібних доручень, оренда обладнання або відгук на стихійне або антропогенне лихо. Це переважна форма волонтерства в багатьох культурах. організоване волонтерство здійснюється в некомерційному, державному і приватному секторі, і, як правило, більш систематичне і регулярне. ступінь участі. Волонтерство може здійснюватися з різним ступенем участі – від повного залучення до епізодичної участі у волонтерській діяльності, хоча в більшості випадків ступінь залучення в волонтерство є постійною. На сьогоднішній день інститут волонтерства набув значного поширення у багатьох країнах світу, стаючи все більш значущим ресурсом розвитку суспільства. У зв’язку з цим значно розширився перелік видів волонтерської діяльності, яких нині, на думку експерта у питаннях організації волонтерської діяльності, члена Асоціації волонтерських центів Ю. Сіленко, виокремлюється дев’ять. Найвідомішим і найпоширенішим видом є соціальне волонтерство. Це допомога одиноким ветеранам, допомога дітям, робота з тією категорією людей, яку прийнято називати соціально незахищеними. Соціальне волонтерство – це історично сформований напрямок. Зараз дуже багато благодійних фондів і волонтерських організацій займаються саме соціальним волонтерством. Найчастіше, коли людина приходить до думки про те, що вона хоче стати волонтером, перше, про що вона думає – це, як правило, соціальний аспект. Але насправді волонтерство дуже різноманітне і є багато інших цікавих напрямків волонтерства . Другим за мірою розвиненості і ступенем впізнаваності напрямком є спортивне волонтерство. Завдяки тому, що у 2012 році на території України пройшло Євро-2012, а у 2018 році містом-господарем фіналу Ліги Чемпіонів УЕФА було обрано м. Київ, іншим великим міжнародним спортивним подіям, які регулярно проходять на території України, можна стверджувати, що спортивне волонтерство виокремилося в окремий напрям. Спортивне волонтерство має свої відмінності, оскільки тут важливі особливі компетенції волонтера – наприклад, знання іноземної мови, оскільки часто великі спортивні події припускають участь у змаганнях спортсменів з різних країн. Це знання певного виду спорту, особливо якщо це волонтерство на чемпіонаті, присвяченому певному виду спорту. Це толерантність, відкритість до світу, бажання спілкуватися з різними людьми. Третій напрям – це культурне волонтерство або арт-волонтерство. Цей напрямок виокремився наприкінці 2014 року. Його відокремлення в якості особливого напрямку пов’язано з тим, що по-перше з’явилося багато подій, пов’язаних з мистецтвом, культурою та кінематографом. І по-друге, самі майданчики – музеї, бібліотеки, парки – теж бачать, що волонтери здатні надати їм значну допомогу. Досить упізнаваним напрямком є екологічне волонтерство. І варто говорити не лише про збереження природи в класичному її розумінні, але й про захист флори і фауни. Окремий важливий момент – це екологія мегаполісу. Особливо це актуально для великих міст. Тут можна говорити і про просвітницьку роботу, і про акції, і про проєкти; є фонди і організації, що займаються екологічним волонтерством системно. Класичним напрямком волонтерства є донорство. Дуже багато хто хоче стати донорами і стають ними. Але якщо розглядати донорство як волонтерство, не лише як здачу крові безпосередньо, але і як великий просвітницький блок – то, звичайно, волонтери тут дуже потрібні. Коли люди починають дізнаватися і розуміти предмет, вони починають по-іншому до нього ставитися. У нас дуже часто не вистачає донорів саме тому, що люди або бояться, або не знають про донорство. Окремим напрямком волонтерства є подієве або евент-волонтерство. Це волонтери, які беруть участь у великих подіях – фестивалях, форумах, окремих великих міських проектах, наприклад, День Міста. Цей напрямок, напевно, цікавий в першу чергу тим людям, які хотіли б і надалі розвиватися в індустрії організації великих подій або в окремих вужчих спеціальностях. Як про окремий вид сьогодні прийнято говорити про корпоративне волонтерство. Цей напрямок, в першу чергу, пов’язаний з компаніями, які готові включатися в добровольчу діяльність, залучаючи своїх співробітників в неробочий час. Це важливий напрямок з точки зору популяризації добровольчого, волонтерського руху в цілому, підтримки благодійних фондів. На жаль, про цей напрямок волонтерства заговорили в тому числі і на державному рівні після досить трагічних подій: повені у Закарпатті, рясні опади 2019 року, природні катаклізми, кількість яких значно збільшилася останнім часом. Ті люди, які тоді відгукнулися, звичайно ж, дуже сильно допомогли. Тут важливо, щоб волонтери розуміли, на що вони йдуть, і були підготовленими, навченими. Існують спеціальні програми, які готують волонтерів громадської безпеки. Це теж дуже частина волонтерської роботи в плані суспільної безпеки, тому що така допомога сильно розвантажує організаторів. У час інформаційний технологій ще волонтерства стало медіа-волонтерство. Є компетенції, знання і навички, і людина готова їх застосувати для того, щоб розповісти про волонтерство іншим людям. Це фотографи, журналісти, люди, популярні в соціальних мережах, дизайнери. Не зважаючи на те, що представники даного виду волонтерства допомагають не особам, які потребують допомоги безпосередньо, а організаторам волонтерської діяльності – волонтерська центрам, благодійним фондам, добровільним волонтерських рухів, даний вид волонтерства набуває все більшої популярності. Таким чином, можемо констатувати, що волонтерська діяльність – індивідуальна або колективна – це спосіб підтримки, піклування, надання допомоги членам громади; взаємодії між людьми для спільного вироблення нових шляхів вирішення проблем, які виникають. Основними ознаками волонтерства як соціального феномену, який набуває все більшої ваги як в Україні, так і в усьому світі, є винагорода, яку волонтер не повинен вважати метою своєї діяльності, добра воля, принесена користь, організаційна структура, ступінь участі. Зважаючи на значну кількість напрямків волонтерства серед яких соціальне, спортивне, культурне або арт-волонтерство, екологічне волонтерство, донорство, подієве або евент-волонтерство, корпоративне волонтерство, волонтерство громадської безпеки, медіа-волонтерство кожна людина, за бажанням, може обрати будь-який з них і долучитися до надання добровільної та безкорисливої допомоги. Саме в інформаційному суспільстві активно розвиваються інформаційні і телеко¬мунікаційні та комунікативні технології та практики, поступово створюються умови для ефективного використання знань у вирішенні найважливіших завдань уп¬равління суспільством, його безпечної інформатизації на засадах інформаційної демократії. Світова спільнота, стало ставши на шлях постіндустріальної цивілізації становлення і розвитку спочатку інформаційного суспільства, а потім і суспільства знань, формує різні шляхи його побудови і нині інформаційні волонтери відіграють значну роль у ньому.Вважається, що волонтерський рух започатковано 1859 року, коли французький письменник-журналіст Анрі Дюнан запропонував ідею створення Червоного Хреста — організації, яка працювала б на добровільних засадах і надавала першу медичну допомогу пораненим бійцям. Принципами, сформульованими Дюнаном, керуються волонтерські організації в усьому світі й донині. Однак лише в минулому столітті волонтерство виокремилося у соціальне явище. Теоретичні підвалини волонтерства закладено англійцем Т. Мором, французом А. Дюнаном та ін..В Україні волонтерство з’явилося на початку 90-х років минулого століття, а офіційно його визнано Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р., якою також затверджено «Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг». Щорічно 5 грудня відзначається Міжнародний день волонтера.Щодо поточного законодавчого закріплення, то акцентую увагу на Законі України «Про волонтерську діяльність», відповідно до положень якого визначено наступні поняття:волонтер — фізична особа, яка добровільно здійснює соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської допомоги;волонтерська допомога — роботи та послуги, що безоплатно виконуються та надаються волонтерами та волонтерськими організаціями. Волонтерська діяльність є формою благодійництва;волонтерська діяльність — добровільна, соціально спрямована, неприбуткова діяльність, що здійснюється волонтерами шляхом надання волонтерської допомоги.Можна трактувати волонтерську діяльність як добровільну діяльність, яка спрямована на захист прав і свобод людини і громадянина, а отже і на реалізацію інформаційних прав, свобод, законних інформаційних інтересів людини, суспільства і держави.Тобто, ключові ознаки, що вирізняють волонтерську з-поміж багатьох інших видів діяльності, я визначаю такі:добровільність;спрямованість діяльності для задоволення прав, свобод, законних інтересів інших учасників суспільних відносин;самоорганізація;неприбутковість діяльності;соціальна спрямованість діяльності;конструктивний та суспільно корисний характер;додаткова рушійна сила для підвищення ефективності державної політики у тій чи іншій сфері життєдіяльності.Таким чином, волонтерство — це вид соціально спрямованої благодійної діяльності приватної особи, груп осіб чи організацій, яка ґрунтується на засадах добровільності, самоорганізації, надається на безоплатній основі та спрямована на задоволення прав, свобод, законних інтересів інших учасників суспільних відносин, у тому числі держави, у різних сферах життєдіяльності.Як і будь-яка діяльність, волонтерська діяльність ґрунтується на таких основоположних засадах — принципах:добровільність і доброчинність;законність, тобто здійснення лише в межах закону;гуманність;толерантність;гідність;спільність інтересів і рівність прав її учасників;відповідальність;конфіденційність.Волонтерська діяльність провадиться фізичними особами — волонтерами, які можуть входити до волонтерських організацій — громадських чи релігійних організацій, які діють відповідно до їх статутів.Волонтерська діяльність провадиться за такими напрямами:- надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах;- надання соціальних послуг дітям та молоді, що перебувають у складній життєвій ситуації у зв’язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім’ї.З іншого боку, можна говорити про форми волонтерської діяльності: волонтери можуть виступати організаторами заходів, пов’язаних із охороною довкілля чи збереженням культурної спадщини. Вони можуть організовувати змагання або мистецькі фестивалі. Важлива участь волонтерів у зборі фінансів на ту чи іншу благодійну ініціативу. Крім цього, завжди цінується добровільна праця на підтримку громадських та благодійних організацій. Вони зазвичай потребують безкоштовних консультацій юристів, фінансистів, PR-фахівців, дизайнерів, веб-розробників, перекладачів тощо.Законодавство України у сфері волонтерської діяльності складається з Конституції України, Закону «Про волонтерську діяльність», інших законів, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів. Але в Конституції немає чітких норм, які б регламентували волонтерську діяльність.Сприяння волонтерській діяльності та іншим формам громадської активності визначено стратегічним пріоритетом державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні Реалізація державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні щодо підтримки волонтерства та благодійництва передбачає: розвиток волонтерського руху та його дерегуляцію з урахуванням кращої світової практики.Таким чином, зазначимо, що Україна сприяє розвитку волонтерства у найрізноманітніших сферах, але в основоположному Законі «Про волонтерську діяльність» міститься низка обмежень для розвитку волонтерської діяльності в Україні, в тому числі в частині набуття статусу «волонтерська організація», визначення повноважного центрального органу виконавчої влади у сфері волонтерської діяльності, обмеження за віком щодо участі фізичних осіб у волонтерській діяльності, покладення зобов’язань щодо обов’язкового страхування волонтерів та інші обмеження.Оскільки, наприклад, в самому Законі зазначено, що волонтерами можуть стати громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які є дієздатними. Особи віком від 14 до 18 років здійснюють волонтерську діяльність за згодою батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів або піклувальника. А іноземці та особи без громадянства, які, згідно з національним режимом, наділені такими ж правами як і громадяни нашої держави, звичайно ж із певними винятками, здійснюють волонтерську діяльність через організації та установи, що залучають їх до своєї діяльності волонтерів. Я схильний підтримати норму про чітке зазначення на даний вік, оскільки, за цивільним законодавством, особа, при досягненні нею 14-ти річного віку є з неповною дієздатністю та вже може вчиняти певні дії, укладати угоди, які матимуть правові наслідки.Волонтер зобов’язаний дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим доступом.Роль волонтерства визнана на державному рівні, що знаходить своє підтвердження в окремих законодавчих документах, зокрема у законах України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», у Законі «Про соціальні послуги» вказується, що волонтер — це фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер. У цих Законах добровільна праця волонтерів визнається як необхідна та суспільно корисна.У 2001 році в Україні було організовано проведення Міжнародного року волонтерів, в межах якого розроблено низку заходів щодо сприяння розвитку в Україні волонтерського руху.Було створено Координаційну раду з підготовки і проведення в Україні Міжнародного року волонтерів, а з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні загалом було передбачено:сприяти розвитку в Україні волонтерського руху, поліпшити надання допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-сиротам і дітям, позбавленим батьківського піклування, іншим соціально незахищеним громадянам;надавати Всеукраїнській школі волонтерів центрів соціальних служб для молоді, осередкам Всеукраїнського громадського центру «Волонтер», іншим об’єднанням громадян допомогу в роботі, спрямованій на підтримку соціально незахищених верств населення;узагальнити кращий вітчизняний досвід роботи волонтерів і вжити заходів до його поширення.Кабінетом Міністрів України утворено Координаційну раду з питань розвитку та підтримки волонтерського руху, визначено термін «волонтер» як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корисний характер, легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг у відповідності з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність, передбачено право суб’єктів, які надають соціальні послуги , залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи.Історію волонтерської роботи в Україні важко простежити, оскільки формальне фіксування таких дій та їх вивчення розпочалося порівняно недавно. Однак не викликає жодних сумнівів той факт, що така робота в тій чи іншій формі існувала дуже давно.Щодо міжнародно-правового регулювання діяльності волонтерів, то зазначимо про Загальну декларацію волонтерів , прийняту на XVI Всесвітній конференції волонтерів 2001 року в Амстердамі. В ній волонтерська діяльність тлумачиться як основа побудови та розвитку громадянського суспільства.Декларацією визначено такі принципи діяльності волонтерів:- визнання права на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої раси, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища;- повага гідності й культури всіх людей;- надання допомоги, безкоштовних послуг особисто чи організовано в дусі партнерства та братерства;- визнання рівної важливості особистих і колективних потреб, сприяння їх забезпеченню;- перетворення волонтерства на елемент набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи при цьому ініціативу та творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем.У Декларації підкреслюється: волонтерство — це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства, що виражається зазвичай спільною діяльністю в межах різних асоціацій.У документі проголошено низку головних принципів руху, зокрема, надання особистих або організованих послуг, а також принцип перетворення волонтерства на елемент особистого розвитку, набуття нових знань і навичок. Ця Декларація підтримує право кожної жінки, чоловіка та дитини на вільне об’єднання у спілки для волонтерської діяльності без будь-якої дискримінації через культурне та етнічне походження, незалежно від віросповідання, віку, статі, фізичного, соціального чи економічного становища. Всім людям у світі має бути гарантовано право на вільне витрачання свого часу, таланту й енергії на користь інших людей чи громади, якщо вони працюють індивідуально чи в колективі, не сподіваючись на фінансову винагороду.Волонтерство визначається як активна участь людей у громадському житті країни, зокрема, участь у соціальному житті громадських організацій та державних структур, що сприяє поліпшенню якості життя загалом, особистісному зростанню та поглибленню відчуття солідарності; реалізації основних людських потреб на шляху побудови більш справедливого суспільства; економічному й соціальному розвитку, створенню нових робочих місць і нових професій та виражається зазвичай у спільній діяльності в межах різних асоціацій.Згідно із Загальною декларацією прав людини та Міжнародною конвенцією про права дитини волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. На фоні економічної нестабільності, проявляються і несприятливі для розвитку суспільства політичні процеси та інформаційні, які відбуваються в нашій країні. За таких умов інформаційна політика країни, безумовно, потребує певних активних дій з боку уряду країни. Зміни в Україні в останні роки призвели до кардинального погіршення якості життя населення, тому потреба в ефективній роботі Міністерства інформаційної політики України стає досить важливою.Однак ефективна робота інституціональної складової інформаційної політики неможлива без висококваліфікованих працівників, які досконало володіють усіма необхідними професійними навичками та вміннями. Одним із таких напрямків інформаційної допомоги є участь добровольців у здійснені низки інформаційних послуг для тих, хто їх потребує. Іншими словами — волонтерська робота, на даному етапі історичного розвитку України, можна навіть сказати етапі реінкарнації її незалежності та суверенітету — є основою побудови та розвитку громадянського суспільства.Ця діяльність може набувати різних форм: від повсякденних форм взаємодопомоги до спільних дій під час кризи. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так і на державному рівнях, і разом із цим, як двосторонні та міжнародні програми. Волонтери відіграють різносторонню роль в розвитку та добробуті країн. В рамках національних програм та програм ООН сприяють розвитку гуманітарної допомоги, технічного співробітництва, пропаганди прав людини, зокрема інформаційних прав, демократії та миру. Волонтерський рух становить основу діяльності недержавних та громадських організацій (дитячих, жіночих, молодіжних), професіональних організацій та профспілок.У цілому ж слід визнати, що нині волонтерство інтерпретується лише в рамках соціальної сфери, і відповідно на законодавчому рівні виділено такі його напрями: надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, дії особливого періоду, правових режимів надзвичайного чи воєнного стану, проведення антитерористичної операції, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам злочинів, біженцям, внутрішньо переміщеним особам . Окремим напрямом можу визначити надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх інформаційних прав і законних інтересів. При реалізації свого права, особа має в розпорядженні такі основні форми подання інформації як: символьна, текстова і графічна. Проте хотілося б звернути увагу на те, що є люди з різними здібностями, наприклад, особа може бути сліпою чи глухою, але для неї не передбачається наявність усіх видів інформації в тій формі, яка є сприйнятлива саме для неї, у зв’язку з цим існує нагальна потреба створення інформаційних ресурсів для осіб з обмеженими можливостями.Але в рамках цієї статті, я обмежусь аналізом першої складової.Волонтерська діяльність є основою побудови та розвитку громадянського суспільства, яке, своєю чергою, є інформаційним. Вона втілює в собі прагнення людства — прагнення безпеки, миру, свободи, порядку та справедливості для всіх людей. Волонтерська діяльність — індивідуальна чи колективна — є способом: підтримки та зміцнення таких людських цінностей, як піклування та надання допомоги членам громади; використання кожною людиною своїх прав та обов’язків як члена певної громади в процесі навчання та розвитку впродовж усього життя, реалізуючи весь свій людський потенціал; взаємодії між людьми, незважаючи на всі відмінності, для спільного життя у здоровому стабільному суспільстві, для спільного вироблення нових способів вирішення проблем, які виникають.Беручи до уваги вищезазначені дефініції «волонтера», та пристосовуючи його до нашої наукової розвідки, сформулюємо авторське розуміння терміну «інформаційний волонтер».Використовуючи тлумачний словник сучасної української мови, визначаємо значення понять, які входять до актуальної для нас дефініції. Таким чином, під інформаційним розуміється той, що стосується до інформації, який містить інформацію.Сучасні тлумачні словники досі визначають «волонтера» як особу, яка добровільно вступила на військову службу, незважаючи на історично зумовлену трансформацію розуміння цієї категорії, яка сьогодні практично не має мілітарного лексичного забарвлення, а за нашого випадку основною сферою діяльності «інформаційного волонтера» є інформаційне суспільство.Характеристика поняття «волонтер» зумовлена сукупністю ознак тієї діяльності, що здійснюють волонтери. Проаналізувавши наявну теоретичну інформацію щодо світового досвіду волонтерства та історію розвитку волонтерства в Україні, можна резюмувати, що волонтерство як явище виникло з потреби здійснення людьми і для людей діяльності, яка на перший погляд є достатньо простою, однак все ж таки має виконуватися.Акумулюючи законодавчі та доктринальні дефініції терміну «волонтер», нами було сформовано авторське розуміння. Акцентуємо увагу на тому факті, що окремі фізичні особи можуть об’єднуватися в неурядові організації чи певні проекти для надання інформаційної допомоги, тобто здійснення інформаційного волонтерства. На сьогоднішній день існує декілька волонтерських проектів, які було створено після початку агресії проти України. Спочатку до декількох свідомих громадян України, які прагнули показати правду про кримські події, приєдналися волонтери з Грузії, Німеччини, Чехії та ПАР. Звичайні українські громадяни зрозумівши, що нова влада не може адекватно пояснити, що відбувається на півострові, взяли на себе місію донесення правдивої інформації щодо тих подій, тобто фактично стали здійснювати волонтерську діяльність в інформаційній сфері — стали інформаційними волонтерами.Значну роль InformNapalm відіграв при розслідуванні катастрофи малайзійського Боїнга, яка сталася над Сніжним. Ще один «трофей» спільноти — оперативна карта бойових дій із штабу лідера «ЛНР» Плотницького. Вона була опублікована на сайті InformNapalm і стала доступною для широкого загалу.Наступним великим досягненням команди стало формування бази даних присутності регулярних військових підрозділів Російської Федерації на території України, де була систематизована вся інформація про них, а також вказані інциденти, пов’язані з тим чи іншим підрозділом. Важливо підкреслити, що саме ініціатива Inform Napalm є першим таким кроком в узагальнені інформації про російські війська на території України. Спільнота існує як суто некомерційний проект, спрямований на те, щоб ефективно протистояти російській пропаганді. Всі витрати покривають самі учасники групи. Чималу роль в розумінні складності геополітичної гри Росії інформаційні волонтери даної групи здійснили через опублікування реальних місць авіаударів російської авіації в. Таким чином, дані правова колізія слугує додатковим аргументом на користь необхідності подальших наукових досліджень даної теми, встановлення чітких критеріїв розмежування між втручанням у приватне життя і відповідністю національним інтересам, загрозам національній безпеці в інформаційній сфері.Ще одним прикладом волонтерських об’єднань є проект Герої АТО. Головним завданням проекту є систематизація та збір інформації про усіх героїв АТО.Окрім збору та подальшого розповсюдження інформації існує об’єднання – сайт для перевірки фактів Stopfake.org. Ініціаторами його створення стали викладачі, випускники та студенти Могилянської школи журналістики і програми для журналістів і редакторів Digital Future of Journalism. Із самого початку основною метою співтовариства була перевірка і спростування перекрученої інформації і пропаганди про те, що відбувається в Україні, яка поширюється в ЗМІ. Надалі Проект перетворився на інформаційний хаб, де аналізується таке явище як кремлівська пропаганда у всіх аспектах і проявах. Спочатку Проект існував як волонтерський, потім продовжив свою діяльність завдяки краудфандінгу – надходження пожертвувань від наших читачів. Крім того, фінансову підтримку Проекту в 2015 році надали Міжнародний фонд «Відродження», «Національний фонд на підтримку демократії», Міністерство закордонних справ Чехії і Посольство Великої Британії в Україні.Таким чином, спостерігається активна участь пересічних громадян у сприянні реалізації державної інформаційної політики, захисту інформаційних прав і свобод, законних інформаційних інтересів людини та активний розвиток інформаційного волонтерства в Україні, що додатково підкреслює на актуальності та необхідності здійснення подальших наукових розвідко цього феномену: його історичні коріння, форми та зміст прояву в умовах інформаційного суспільства та в умовах активізації алгоритмів дестабілізації, зокрема ведення гібридної війни, взаємодія інституціональної структури із волонтерським інформаційним рухом, залучення краудфандінгу та аутсорсінгу Міністерством інформаційної політики, як визначального регулятора державної інформаційної політики для формування інформаційного пулу і створення умов для формування і унормування безпечного інформаційного середовища.Відповідно до Закону України «По систему іномовлення України», в рамках інформаційного волонтерства можуть бути інтерпретовані і такі напрями:1) об’єктивне, повне, своєчасне і неупереджене, всебічне і збалансоване інформування про суспільно значущі події в Україні, офіційну внутрішню і зовнішню політику та позицію держави, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;2) забезпечення платформи для дискусій стосовно офіційної позиції органів державної влади та органів місцевого самоврядування з важливих питань політики, культури, спорту, освіти, науки та економіки, обміну ідеями між різними культурами і народами світу відповідно до національних інтересів та цінностей;3) забезпечення збалансованого і прозорого доступу суб’єктів суспільно-політичного, культурного та економічного життя до програм (передач) дискусійного формату, зокрема у формі дебатів;4) забезпечення достатнього, всебічного інформаційного супроводу процесу інтеграції України до Європейського Союзу та євроатлантичнх структур колективної безпеки, що відповідатиме національним інтересам та цінностям, збереженню національної ідентичності;5) популяризація української культури;6) сприяння задоволенню інформаційних, культурних та освітніх потреб іноземної аудиторії, у тому числі шляхом створення та поширення економічних, історично-документальних, культурно-мистецьких, навчально-пізнавальних, розважальних, спортивних програм, програм для дітей та молоді, людей із обмеженими фізичними можливостями, інших соціальних груп;7) сприяння консолідації українського та іноземного суспільства шляхом поширення через міжнародні засоби масової інформації та інформаційні агенції матеріалів виробництва мультимедійної платформи іномовлення країни;8) сприяння покращанню міжнародної репутації та авторитету України, підвищенню інвестиційної привабливості.Напрямів для розроблення в рамках формування цілісної картини даного явища достатньо, головне — розуміти необхідність розроблення даного питання, передусім його практичну значущість для розвою інформаційно та безпекової розвиненої країни.

Висновок

Понятійно-категоріальний апарат щодо державної політики у сфері волонтерської діяльності не обмежується розглянутими моментами. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на вивчення інших термінів, тісно пов’язаних із ключовими поняттями та категоріями інформаційного волонтерства. Держава в інформаційній сфері більше виконує роль спостерігача та регулятора, саме тому виникає потреба в реалізації більшості інформаційних функцій, які лежать за межами інституційного механізму, і одним із засобів і є діяльність інформаційних волонтерів. На міжнародному та національному рівнях є певні напрацювання щодо поняття «волонтер», але «інформаційне волонтерство» є феноменом і тому є нагальною потреба формулювання категорійного апарату та його подальшого законодавчого закріплення.

Для студентів старших років навчання. Основною метою є ознайомлення студентів з основами проведення наукових досліджень. Огірко І.В.