Кирліанометрія, аурометрія, ангелометрія та любовометрія поля

Кирліанометрія, аурометрія, ангелометрія та любовометрія поля

Сенсом науки завжди був і залишається пошук істини. Істинна мудрість є Бог. Любов до мудрості – це безкорисливе, чисте прагнення до істини. Абсолютна мудрість у Бога не може бути повністю доступна людині. Розглядаються аспекти виховання молодого покоління як складової частини християнської науки. Християнська етика ґрунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських порадах і блаженствах Ключові слова: істина, мудрість, любов, правда, Бог, добро, дух, душа, тіло, виховання, мораль. "Любов — довготерпелива, любов — лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає..." (I Кор 13:4-8) Проблеми виховання молодого покоління аналізувались[1-16]. Ціль статті – дослідити актуальність виховання молодого покоління на основі християнської науки в вищі навчальні заклади. Блаженний Іван Павло ІІ писав: “Мусить турбувати падіння багатьох основних цінностей, які складають безперечне добро не тільки християнської, а й просто людської моральності, моральної культури – таких, як пошана життя, пошана подружжя в його нерозривній єдності, сталості сім’ї. Моральний пермісивізм догоджає перш за все цій найчуттєвішій галузі життя та співжиття людей. У парі з ним іде криза взаємин між людьми, брак відповідальності за слово, утилітарне ставлення до незайманої людини, втрата відчуття справжнього спільного добра та легкість, із якою воно піддається роз’єднанню. Внаслідок розвитку наук сучасна людина стає щораз більше інтелектуально розвинутою. Проте, використовуючи методи та підходи наук, які опираються на раціональному пізнанні, людина не може збагнути цілість життя. Навіть якщо було б знайдено відповіді на всі наукові питання, це не дало б змоги розв’язати насущні загальнолюдські життєві проблеми. Об’єктивні знання, які людина отримує емпіричним шляхом, не дають відповіді питання про сенс життя, історії і світу взагалі. Ці питання неминуче постають перед кожною людиною, заставляючи її вийти поза межі звичайного розумового пізнання, перед людиною постає питання про трансценденцію. Саме дискурс дозволяє торкнутися іншого виміру, допомагає сформувати цілісний образ дійсності. Богослов’я– це наука, що також вивчає їх при допомозі не тільки розуму, але й віри та Божого Об’явлення. В кожної людини є чотири останні, кінцеві речі: смерть, суд, небо і пекло, тобто Божа нагорода і вічне життя з Ним, або Божа кара і вічні муки. Людина повинна мати глибинне прагнення до світла й істини, осягати яке їй допомагає наука та Христа. Бог, який все знає та може, ніколи не помиляється і не зрадить людини ні при яких обставинах, на відміну від людини, розум якої обмежений. Ще стародавній грецький мислитель Сократ вважав, що не може нижче, нерозумне – породити вище, розумне. Не випадково античні греки називали Бога – Розумом, Який є вічнимбуттям, найдосконалішим життям, актом самим у собі, творцем руху, вищим всякого існуючого руху, та існує понад простором і часом. Зауважимо, що наше віровизнання розпочинається від Бога, оскільки Він є «Перший і Останній» (Іс. 44,6), Початок і Кінець усього, Найвищий і Найдосконаліший, Найкращий і Найбільший. Бог Сам створив всесвіт добровільно, прямо без жодної допомоги і дає людям можливість вільно співпрацювати у виконанні Його задумів. Він є самою Правдою, Його слова не можуть обманути. Любов є самим буттям Бога, могутність якого виявляється у тому, щоб із нічого зробити все, що побажає, дати світло віри тим, хто Його не знає, опікується всім, від найменших речей до подій світу та історії. Любов до мудрості – це безкорисливе, чисте прагнення до істини. Істинна мудрість є Бог. Абсолютна мудрість у Бога не може бути повністю доступна людині. Піфагор раз відповів: «Ні, я не мудрець, я любитель мудрості». Любов, до мудрості – це пізнання світу, що виробляє систему знань про принципи буття людини, про характеристики людського ставлення до Бога, природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Мудрість – поняття, що означає вище, цілісне, духовно-практичне знання, орієнтоване на осягнення абсолютного сенсу буття і досягається через духовножиттєвий пошук істини суб’єктом знання. Cлово істина означає правдивість, слово, передане людям Богом. В Святому Письмі описаний діалог Ісуса Христа і Понтія Пилата: «То ти таки цар?» – мовив до Нього Пилат. І відповів Ісус: «Ти кажеш, що Я цар. Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос Мій». «Що таке – істина?» – озвався Пилат до Нього»(Ів. 18,37-38). «Ісус відповів йому: – «Я – Путь, Істина і Життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене»(Ів. 14,6). Істина є атрибутом Божественного Одкровення [1-7]. Більшість визначень мудрості, що зустрічаються в класичній традиції, підкреслюють в ній саме момент вищого знання в його ціннісному вираженні. Наприклад, згідно поглядів Г. В. Лейбніца, мудрість є «знання вищого блага»; згідно вчення І. Канта, мудрість – це «властивість волі узгоджуватися з вищим благом як кінцевою метою всіх речей», і т.ін. Мудрість зводиться до великих знань про Бога, світ, людину і суспільство. Проникливість щодо природи дозволяє наукам про природу глибоко судити по її об’єктах, але такі судження ніколи не називаються мудрими. Знання являє собою одну з необхідних передумов мудрості. Стосується передусім людини і його безпосереднього оточення, мудрість може бути швидше виявлена в науках про людину і суспільство, ніж у науках про природу, хоча і в перших вона є досить рідкісною і її важко виділити із загальної маси емпіричного, суб’єктивного і поверхневого знання. Мудрість пов’язана з діяльністю людини і, значить, з тими цінностями, якими вона керується у своєму житті і в своїх діях. Мудрість спирається на здоровий глузд, але йде набагато далі його і зустрічається значно рідше. Мудрість вимагає досвіду життя і відомого віддалення від тих подій, про які доводиться судити. Мудрість – володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням зі здатністю також вживати ці якості. Мудрість – це розсудливе та грамотне застосування знання. Мудрість – це розум, що опирається на життєвий досвід. Мудрість – це здатність знаходити рішення в різних життєвих проблем, опираючись на свій і чужий досвід. Ідея мудрості є у всіх культурах. Немає мудрості без любові. Любов до хорошої книги − любов до мудрості. Мудрість не може бути схожою на любов до мудрості. Слово мудрість на думку Арістотеля є найвищою формою пізнання, чи як пізнання певне, чи таке, що осягає найвищі об’єкти. Мудрість – це розважне шукання правди, яка робить нас вільними(пор. Ів. 8,32). Моральна чеснота мудрість має такі синоніми: розсудливість, розважність або обачливість. До чесноти мудрості входять таких вісім умінь: пам’ять, здатність правильно оцінити дану ситуацію, відкритість до думки інших, кмітливість, здоровий глузд, здатність передбачити, обережність, завбачливість. Мудрість є кардинальною чеснотою, яка допомагає нам помітити належну міру добра, а також бути готовими до реалізації і шанування добра через відповідні діяння. Поняття мудрості не слід змішувати із спритністю, із якою ми дбаємо про свою користь, ані з легкодушністю чи стриманістю. Мудрою є та людина, що чинить все згідно Божої волі. Правдива мудрість дається не мудрим (зарозумілим, зазнайкуватим), а немовлятам(пор. Мт. 11,25). Справжня мудрість від Бога. Мудрий покладається на Бога, ухиляється від зла, виконує Божі повеління, піклується про інших, прислуховується й уважний до порад батьків та інших людей. «Початок мудрості – страх Господній» (Прип. 3,5; 3,7; 3, 21-23; 3,27; 9,10; 12,15; 15,5; Сир. 1,14). Визнання своєї мізерності, свого незнання перед Богом – це початок справжнього навчання і справжнього знання. Любов – вічна тема, до якої постійно зверталася людська думка. Дослідження любові включає в себе завдання проведення відмінності між різними видами любові, дослідження, чи любов існує і чи може вона бути виправданою. Любов по-різному трактується залежно від вчення або конкретної епохи, залежно від культури різних країн. Це створює додаткові труднощі оптимістичним спробам вибудувати єдину об’єктивну, внутрішньо несуперечливу і всеохоплюючу наукову концепцію любові. Людська любов – результат процесу еволюційного розвитку чуттєво-емоційної сфери, в чому значну роль зіграв ряд соціально-історичних і культурних чинників. Любов – це вираження природних і духовних глибин особистості. Виникає цей феномен з глибин несвідомого під впливом несвідомих сил в певних ситуаціях, як найбільш прийнятне пояснення самому собі. Любов – найбільша з усіх богословських чеснот. Любов – це старання про справжнє добро для ближніх, не зважаючи на самого себе. Любов ставить за передумову справедливість, тобто спершу воля рішається віддати всім належну пошану і добро, а тоді щойно діяти більше. Любити – умерти для себе, а жити для іншого. Прикмети любові в гімні любові(1 Кор. 13,4-8). У грецькій мові є чотири терміни, які в українській мові перекладаються як любов. Storge – любов між батьками і дітьми, eros – еротична любов як сексуальне почуття, philia – любов до друзів, рідних, agape – жертвенна любов, що підкреслює невичерпну добродійність. Любов повинна бути великою і дійсною. «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. Коли настане досконале, недосконале зникне… Тепер же остаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов» (1 Кор. 13,2-10;13). Любов заперечує всякий гріх [2-7]. Любов – це зміст християнського життя. Ця чеснота є участю людини в Божій любові. Св. євангелист Іван наголошував, що божественна любов є суттю такого життя в Бозі, яке людина виявляє через віру: «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить – той не спізнав Бога, бо Бог є любов» (1 Ів. 4,7-8). Чеснота любові є не лише людською здатністю любити, але такою любов’ю, якою живе Сам Бог. Ось чому така любов, за апостолом Павлом, є більшою від усіх інших ознак божественного життя в людині, які називаємо чеснотами. Вона є найбільшим Божим даром людині, який ми отримали у Святому Дусі: «... любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5,5). Божественна любов є найбільшою серед усіх ласк(пор.: 1 Кор. 13). Така любов має своє джерело в Бозі: це Любов Отця, яка об’явлена в Сині та подається нам у Дусі Святому (пор.: Рим. 8,31–39). Хто бере участь у такій любові, той стає здатним у Святому Дусі любити Отця так, як Його любить Син і може полюбити «аж до кінця»(Ів. 13,1). Вона є любов’ю жертовною і становить повну самовіддачу Богові аж до хресної жертви. Віруючий, наділений даром божественної Любові, любить у Бозі людей та все створіння. Тому любов до ближнього є виявом любові до Бога, яка передбачає виконання умови: «Коли хто каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить свого брата, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого» (1 Ів. 4,20-21). Тому можемо сказати, що любов до ближнього є релігійним відношенням, а не виявом поверхової доброчинності. Божественна любов, якою християнин любить ближнього, є безкорисливою, жертовною і такою, що «не шукає свого» (1 Кор. 13,4-7). Вона виявляється у здатності любити навіть ворогів(Мт. 5,44-45). Саме в такому випадку християнин показує обличчя люблячого Бога, Який Своєю любов’ю рятує грішника, примирює його із Собою і змінює його на віруючого, виправданого у Христі (пор.: Рим. 5,10-11). Любов є основою усього християнського життя, змістом усіх моральних вчинків. За словами Ісуса Христа, усі Божі заповіді можна звести до двох основних заповідей любові до Бога та до ближнього. Любов усіх їх підсумовує та довершує. Три перших заповіді Декалогу підсумовують у собі любов до Бога, а решта сім – любов до ближнього. «На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються»(Мт. 22,40). Оскільки дар божественної Любові є властивим способом існування християнина, він дарує справжню божественну свободу: через дар любові християнин отримує свободу синів Божих(Гал. 5,13); любов звільняє його від примусу закону. Любов перетворює віруючого з того, хто виконує заповіді Божі, як невільник чи слуга (Як. 1,25), на сина Божого у Христі(Гал. 4,5-7), який живе Божим способом любові і виконує його не лише з власної ініціативи, але сповняє його у своєму нутрі, бо, за словами апостола Павла, «хто любить – сповнив закон» (Рим. 13,8). Чеснота любові, на думку св. Максима Ісповідника, є досконалим підсумком усіх інших чеснот. З одного боку, вона виключає їх, оскільки наявність у людині божественної любові робить їх зайвими, але з іншого боку, любов, як найвище сповнення всіх чеснот, поєднує їх і у такій формі вбирає в себе, надаючи людині при їх допомозі необхідної сили. Етапи розвитку любові: зацікавленість, захоплення, закоханість, кохання. Любов як вища духовність. «Пісня пісень» – опис одухотвореної любові. Любов як пожадання, як пристрасне почуття. Є егоцентрична любов, платонічна любов, любов як милосердя – любов до Бога і ближнього. Уміння не тільки приймати любов, але і давати. Розрізняють: пристрасну любов як прагнення до володіння предметом любові; співчутливу любов – прагнення до блага предмету любові. Коли така любов взаємна, то виникає любов – дружба. Християнська етика – це наука про моральне благополуччя людини на основі абсолютних цінностей, із яких складається християнська культура. Ця наука ґрунтується на моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на справах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах. Християнська етика закликає шанувати Бога думками, словами, справами, що людина зобов’язана проявити в пошані до батьків, до власного й чужого життя, духовної та тілесної чистоти, майна, честі, слави, гідності та інших почуттів. Вона аналізує суть, внутрішню структуру моральної свідомості й моральних стосунків, досліджує моральні поняття, які виражають моральні норми, принципи для оцінки діяльності людей. Ця наука не тільки теоретично, розумово закликає шукати найвище благо, а й сприяє формуванню духовного світогляду, який робить доступними для людини вічні істини, відкриті Богом у Святому Письмі, зокрема, в істинах про: створення світу й людини; спасіння людства; останні події в історії людства. Християнська етика – це етика беззастережного послуху волі Божій, об’явленій через Ісуса Христа. Її породжують роздуми над буттям, мотивовані Об’явленням Божим. Ця наука базується на абсолютній моралі, що є вічною, незмінною та існує поза простором і часом [6, с. 244]. Вона формує духовність і моральність молодого покоління, бо закликає жити за Божими законами та прагнути досконалості. Християнська етика є вченням, спільним для всіх християнських конфесій України й має на меті інформувати вірян про моральне вчення християнства, яке є джерелом загальнолюдських цінностей; виховувати молодь на засадах правди (“…і спізнаєте правду, і правда вас визволить” (Ів. 8:32)); свободи во Христі та екуменізму за принципом: “Один Господь, одна віра, одне хрещення” (Ефес. 4:5); а також на таких моральних чеснотах, як мудрість, мужність, справедливість, стриманість, милосердя, миролюбність.

Є реєстрація звуків і є акустичні поля, що виникають при роботі різних органів — аускультація — відома ще за часів Гіппократа і широко застосовується в медицині. Початок дослідження фізіологічних ефектів електричних полів і токів та їх зв'язку з життєдіяльністю організмів було покладено експериментами Луїджі Гальвані та Алессандро Вольта у другій половині XVIII століття. У середині XIX століття завдяки роботам Карло Матеуччі та Емілі Дюбуа-Реймона, запропонувавши концепцію біопотенціалів, ці дослідження увійшли до окремої області знань — електрофізіології.Розвиток електрофізіології привів до виявлення ряду діагностичних методів, заснованих на реєстрації електричних потенціалів, які виявляються або від електричної активності конкретної клітини (внутрішньоклітинна мікроелектродна реєстрація), або від сумарних мембранних потенціалів дії клітинних тканин, що утворюють досліджуваний орган (екстраклітинна реєстрація), або зовнішнім проявом суммарних дифузних клітин. токів між ділянками клітинних мембран з різними електричними потенціалами: електроміографія при дослідженні різних мишців та їх груп, електрокардіографія при дослідженні серця та електроенцефалографія при дослідженні активності головного мозку. Всі ці методи, як правило, є контактними, проте в даний час досліджується діагностична застосовність бесконтактной магнітної енцефалографії, заснованої на магнітних полях, що виникають внаслідок електричної активності мозку. Предметом вивчення в електрофізіології є також активність нервових та інших елементів, їх констеляцій, окремих органів та цілісного організму при дії на них постійного чи змінного струму. В даний час власне електрофізіологія є одночасно методичною базою багатьох розділів фізіології та психології, а також медицини та біофізики.Також давно ведуться роботи, спрямовані на картографування різних полів голови, в основному. З 1983 р. проводять дослідження біофізичних полів, виявлених людьми. Частиною істотної біофізичної поля є електричні та магнітні компоненти Організм людини містить в невеликих кількостях радіоактивні речовини, тому за рахунок їх розпаду організм людини постійно вилучає проникаючу радіацію і нейтрино. Групи дослідників проводяться детальні дослідження природного фону від людини. У медицині спеціально вводять в організм невелику кількість радіоактивних з'єднань (не достатньо, щоб отримати природний «фон»), за допомогою апаратури вивчити, як саме введена речовина розподіляється в організмі пацієнта. [10-18] Клітини живих організмів оточені напівпроникною ліпідною мембраною, що створює різницю концентрацій іонів. Живі істоти активно підтримують цю різницю за допомогою активних енергоємних механізмів задля створення мембранних потенціалів. У мембранах існують білкові канали, які відкриваються у відповідь на певні стимули (хімічні, електричні, температурні, механічні тощо) і генерують пасивні іонні струми за градієнтом концентрації. Зміни різниці потенціалів на мембрані, які викликаються цими струмами, регулюють функцію клітин — від миттєвих змін активності, рухів, захисних реакцій до експресії генів, поділу клітини, Нідерландський фізіолог Віллем Ейнтховен розробив перший електрокардіограф, а український фізіолог Володимир Правдич-Немінський записав першу неінвазивну електроенцефалограмму. У 1939 році Алан Годжкін і Ендрю Гакслі вперше виміряли прямим методом мембранний потенціал на гігантському аксоні кальмара. Першу сучасну на той момент електрофізіологічну лабораторію організував завідувач кафедри фізіології медичного факультету Київського університету Святого Володимира Василь Чаговець у 1910—1911 роках. Вже за два роки у цій лабораторії Правдич-Немінський зробив перші записи ЕЕГ. З 1935 року цю кафедру (вже у складі Київського медичного інституту) очолив Данило Воронцов, який поглибив дослідження електрофізіології окремих клітин. Учні Воронцова розвинули уявлення про електричні події у різних типах клітин. Платон Костюк дослідив молекулярні механізми синаптичної передачі між нервовими клітинами, роль кальцієвих струмів у передачі збудження. Разом із своїми співробітниками він відкрив два підтипи потенціалзалежних кальцієвих струмів — високопорогові й низькопорогові.Михайло Шуба вперше описав електричні контакти між окремими міоцитами у гладенькому м'язі, дослідив окремі іонні канали, що викликають зміну мембранного потенціалу міоцитів.Володимир Скок описав різні типи рецепторів і синаптичну передачу у вегетативній нервовій системі.Важливим електрофізіологічним центром України на початок ХХІ сторіччя залишається Інститут фізіології імені О. О. Богомольця НАН України.Окремі дослідження проводяться на кафедрах біофізики і фізіології ННЦ «Інститут біології» Київського національного університету, біологічних факультетів Львівського національного університету, Таврійського національного університету, тощо. Класичним методом електрофізіології є використання металевих електродів, під'єданих до підсилювача, що дозволяє напряму записувати електричні струми. В залежності від розмірів електродів можна вивчати різні об'єкти, включно з окремими клітинами та частками їх мембран. В кінці ХХ сторіччя з'явилися барвники, що змінюють інтенсивність флюоресценції в залежності від електричних характеристик близьких до них мембран і частин клітини. Це дозволило електрофізіологам отримувати нові результати при відносній непошкодженності клітин. За об'єктами дослідження існують такі основні електрофізіологічні методи: клітинна електрофізіологія — вивчаються струми і потенціали окремих клітин чи навіть ділянок мембрани електрокардіографія (ЕКГ) — дослідження потенціалів серця електроенцефалографія (ЕЕГ) — вимірювання потенціалів мозку електроміографія (ЕМГ) — вимірювання потенціалів м'язів електроретинографія (ЕРГ) — вимірювання потенціалів сітківки електрогастрографія (ЕГГ) — дослідження електричної активності шлунку і кишківника

Електрофізіологічні методи широко використовують у клініці для встановлення діагнозу, а також для лікування пацієнтів. Електрокардіографію використовують для визначення якості проведення збудження у серці, електроенцефалографію — для визначення якості функціонування мозку.Слабкі електричні струми використовують для стимуляції заживлення нервів при ушкодженні. Біоелектричні потенціали — електрична напруга, що виникає в органах, тканинах і окремих елементах клітин тваринних і рослинних організмів у процесі їхньої життєдіяльності. Біоелектричні потенціали зазвичай не перевищують 0,05 — 0,1 вольт.Виявляються біоелектричні потенціали за наявністю струму (так званого струму спокою при пошкодженні тканини і струму дії при збудженні тканини) в провіднику, що сполучає дві ділянки тканини. Пошкоджена або збуджена ділянка тканини при цьому завжди електронегативна. У деяких тканинах (сітківка ока, залозисті тканини) біоелектричні потенціали виявляються при відсутності пошкодження або збудження. Біоелектричні потенціали тісно пов'язані з обміном речовин, особливо з окисними процесами. При їх порушенні біоелектричні потенціали відповідно змінюються. Біоелектричні явища є істотним показником стану процесу збудження, яким супроводжуються всі прояви життєдіяльності організмів. Їх реєстрація є важливим методом вивчення функцій всього організму і окремих його органів як в експерименті, так і в клініці (електрокардіографія та ін.). Природа біоелектричних явищ та механізм їх виникнення остаточно не з'ясовані.Значний вклад у вивчення біоелектричних потенціалів внесли українські фізіологи Василь Данилевський, Василь Чаговець, Данило Воронцов та інші. Біополе - концепція, за якою існує сукупність полів, утворених організмами та використовують для пояснення явищ. Аура або біополе, як її називають по-іншому, є у всіх живих істот. Аура має свої кольори і відтінки, які безпосередньо залежать від стану живого організму в даний момент часу. На колір аури впливає настрій, самопочуття, а також наявність або відсутність будь-яких захворювань. Відведення біопотенціалів— варіант розташування електродів при реєстрації біопотенціалів. Відведення aVF — посилене В. кардіограми, при якому активний електрод розташований на лівій нозі. Відведення aVL — посилене В. кардіограми, при якому активний електрод розташований на лівій руці. Відведення aVR — посилене В. кардіограми, при якому активний електрод розташований на правій руці. Відведення V (син. В. грудне однополюсне) — загальна назва В. електрокардіограми, при якому активний електрод розташований в певних місцях поверхні грудної клітини. Відведення біполярне —відведення двохполюсне. Відведення внутрішньоклітинне — В. при якому електрод розташований всередині досліджуваної клітини. Відведення інтракардіальні (В. ендокардіальні, В. внутрішньополосні) — В. електрокардіограми серця, при якому одне або два електрода вводять в порожнини серця (за допомогою зонду або під час операцій на відкритому серці). Відведення по Гольденбергу —В. підсилене. Відведення грудне однополюсне . Відведення двополюсне (В. біполярне) — В., при якому обидва електрода розташовані в електричному полі досліджуваного об'єкта. Відведення двополюсні грудні (син. відведення електрокардіограми по Небу) — В.д., при якому електроди розташовуються на поверхні грудної клітини. Відведення двополюсне грудні А — В.д.г. при якому електрод встановлений на другому міжребер'ї зліва, а другий — в області верхівкового поштовху. Відведення двополюсне грудні D — В.д.г. при якому електрод встановлений на другому міжребер'ї зліва, а другий — в області верхівкового поштовху на задню підпахвову лінію. Відведення двополюсне грудні І — В.д.г. при якому електрод встановлений в області верхівкового поштовху на задню підпахвову лінію, а другий — в області верхівкового поштовху.

Є ефект Кірліана, ефект Кірліан, Кірліанова аура – коронний бар'єрний розряд у газі. Об'єкт попередньо міститься в змінне електричне поле високої частоти (10-100 кГц), при якому між електродом і об'єктом, що досліджується, виникає різниця потенціалів величиною від 5 до 30 кВ. Ефект Кирліана базується на трьох процесах. Перший є іонізацією молекул повітря, зокрема азоту. Другий - утворення бар'єрного розряду між об'єктом та електродом. Третій — електронні переходи з низьких енергетичних рівнів більш високі і навпаки. Ефект подібний до статичного розряду або блискавки і спостерігається як на біологічних об'єктах, так і на неорганічних зразках різної природи.Запропоновано 1949 року краснодарським фізіотерапевтом вірменського походження З. Д. Кирлианом (разом із дружиною У. Х. Кирлиан).Метод був названий на честь вчених, які розробили спосіб фотографування об'єктів, хоча подібні досліди проводились і раніше (Я. О. Наркевич-Йодко та Миколою Тесла) .Кирліанова фотографія дає інформацію про розподіл електричного поля в повітряному проміжку між об'єктом та реєструючим середовищем у момент розряду. Провідність об'єкта на електрозображення не впливає: формування останнього залежить від розподілу діелектричної проникності, причому результати фотографування змінюються під впливом факторів, як, наприклад, вологість повітря. Відомий вчений і винахідник Нікола Тесла сконструював власний прилад (трансформатор Тесла), за допомогою якого демонстрував на лекціях світіння свого тіла в струмах високої частоти. На початку XX століття ці досліди здобули популярність у наукових колах. Причому фотографії розрядів, зроблені Теслой, виходили не прямим засвіченням фотографічної емульсії, як у дослідах Я. Наркевича-Йодка, а звичайним фотозйомкою . Ефект Кирліана використовується для знаходження прихованих дефектів у металах, а також для експрес-аналізу зразків руд у геології .У сільському господарстві за допомогою ефекту можна перевіряти схожість насіння, відрізняти уражені хворобами рослини від здорових. І якщо у дослідженні рослин ефект Кирліана наукові досягнення має. Не багато людей ще з самого народження наділені здатністю бачити ауру живої істоти. Деякі люди згадують, що могли бачити біополе в ранньому дитинстві, але з віком ця здатність зникла. Деякі ж протягом усього життя можуть розгледіти ауру людини або іншої живої істоти. Якщо людина вже володіє даром бачення аури, він повинен вміти зчитувати інформацію з квітів, які вони випромінюють. Це дуже важливо, тому що завдяки баченню кольору, можна розпізнати у людини наявність яких-небудь захворювань або станів. Найчастіше, червоні відтінки в аурі говорять про перевтому в організмі людини. Помаранчевий колір завжди символізує позитивну енергетику. Якщо аура має даний відтінок, це говорить про те, що людина відчуває себе добре і сповнена сил. Жовта аура найчастіше присутня у людей, які вирішують складні завдання. Жовтий колір в цьому випадку є показником високого інтелекту. Зелений колір присутній у романтичних людей, які схильні довіряти покликом серця, а не розуму. Такі люди часто піддаються емоціям, і дуже вразливі. Синій колір в аурі людини говорить про здібності людини керувати думками інших людей. Даний відтінок свідчить про те, що в людині знаходиться надприродний дар, який викликаний дуже сильною внутрішньою енергетикою. Така аура говорить про те, що людина з легкістю може допомагати людям. Чорна аура не є природним відтінком. Темна енергія, як і будь-яка інша, відображає людські думки і почуття, нехай і не найпозитивніші або благопристойні. Найпростіше розгледіти ауру, якщо людина або інша жива істота знаходиться на тлі білої або чорної стіни. При цьому необхідно як би використовувати бічний зір, не намагаючись чітко вдивлятися в людини, так як таким способом побачити ауру неможливо. Після декількох хвилин концентрації над головою людини можна помітити неяскраво виражену серпанок, яка в свою чергу і є аурою людини. Спочатку, швидше за все, вийде розгледіти тільки один колір, але з досвідом, можливо навчитися баченню великої кількості різних відтінків. У 2002 році Конструктор (винахідник - Віктор Рубенович Микиртумов, автор багатьох винаходів та удосконалень) модернізував американську версію кирліанівського приладу, завдяки чому прилад набув можливості реєструвати події у газорозрядному полі людини. Знімки оновленого приладу, інтенсивніше та яскравіше, демонстрували різні форми газорозрядних скупчень та події у польовому і близько-польовому просторі людини. Стало можливим бачити невідомі досі форми та образи газорозрядного простору, потоки різноманітних енергій! Кирліанографія відбиває багатогранність зв'язків з видимим і невидимим фізичним зором людини, виходячи з цілісної картини Світу. Знайомство з поняттям «аура», в широкому розумінні, через кірліанографію дає можливість осмислення невидимих подій у середовищі, а отже, розуміння та аналізу для причинно-системної оцінки явищ. З 1995 року приймала пацієнтів та всіх фотографувала. Зібралася велика картотека, що дозволила з урахуванням аналізу створити узагальнення зображених фактів і подій, тобто здійснити їхній синтез. Ці фотодокументальні матерії та коментарі до них стали основою майбутніх книг та фільмів (вийшло 60 книги та понад 320 відеороликів, що відображають різні напрями досліджень). Характер більшості книг та відео-сюжетів науково-просвітницький. Книги виходять з 2002 року у різних видавництвах багатьох країн світу. У 2002 році стала членом Міжнародної Асамблеї світу НДЕАМ (Ноосферна духовно-екологічна Асамблея світу. Стала координатором цієї асамблеї в Америці. Як координатор цієї асамблеї понад 10 років на радіостанціях Америки вела радіо-програму «Вікно в Невидимий Світ». У 2004 році разом з Аллою Гінзбург у США заснували науково-філософський журнал «Думка» та 6 років була заступником головного редактора. Аурологія та кірліанографія як основа пізнання невидимих світів. Нові знання – у життя! У новій книзі відомої дослідниці з кірліанографії Софії Бланк торкнуться широкого спектру тем, які цікавлять усіх тих, хто йде шляхом духовного розвитку та цікавиться новими знаннями. Йдеться в цій роботі піде про кирліанографію і вплив на ауру людини молитов і велінь, про цілющі властивості шунгіту і паранормальні здібності людини, а також багато чого іншого.Матеріали, наведені у цьому виданні, можуть бути корисні людям практично всіх спеціальностей, а також садівникам, дитячим педагогам, працівникам медицини та ін.Ця книга призначена для тих, хто, використовуючи нове знання, хоче радикально покращити своє життя та допомогти собі та своїм знайомим стати успішними, здоровими та щасливими.Проводить експериментальні дослідження на кірліанівському приладі, що базується на "Ефекті Кірліана". Автор терміну "аурологія" (вивчення поняття аури в широкому розумінні). На перші зароблені гроші придбала Кирліанівський апарат – прилад для експериментальних досліджень, завдяки якому й проводилася зйомка газорозрядного поля пацієнтів (прилад фірми "Pantheon Research". Знімки виконували на плівці Polaroid 667).Кирліанографія відбиває багатогранність зв'язків з видимим і невидимим фізичним зором людини, виходячи з цілісної картини Світу. Знайомство з поняттям «аура», в широкому розумінні, через кірліанографію дає можливість осмислення невидимих подій у середовищі, а отже, розуміння та аналізу для причинно-системної оцінки явищ. Знімки оновленого приладу, інтенсивніше та яскравіше, демонстрували різні форми газорозрядних скупчень та події у польовому і близько-польовому просторі людини. Стало можливим бачити невідомі досі форми та образи газорозрядного простору, потоки різноманітних енергій! Кирліанографія відбиває багатогранність зв'язків з видимим і невидимим фізичним зором людини, виходячи з цілісної картини Світу. Знайомство з поняттям «аура», в широкому розумінні, через кірліанографію дає можливість осмислення невидимих подій у середовищі, а отже, розуміння та аналізу для причинно-системної оцінки явищ.З 1995 року приймала пацієнтів та всіх фотографувала. Зібралася велика картотека, що дозволила з урахуванням аналізу створити узагальнення зображених фактів і подій, тобто здійснити їхній синтез. Ці фотодокументальні матерії та коментарі до них стали основою майбутніх книг та фільмів (вийшло 60 книги та понад 320 відеороликів, що відображають різні напрями досліджень). Дослідження Софії Бланк показали, що людина може створювати у своєму навколишньому просторі "високовібраційні" енергетичні поля, або певним чином залучати їх у своє поле та поряд з ним. І це те, що кирліанівські знімки демонструють найбільш переконливо. Чим яскравіший газорозрядний спалах, тим щільніше і яскравіше свічення навколо пальця на кирліанівскому знімку.Авторка досліджує мінерали, рослини, тваринний світ за допомогою кірліанівської методології, а також їх взаємозв’язки і взаємодію з людиною, експериментально підтверджуючи кожну таку дослідницьку подію відповідним фотознімком. Аура або біополе, як її називають по-іншому, є у всіх живих істот. Аура має свої кольори і відтінки, які безпосередньо залежать від стану живого організму в даний момент часу. Філософія біології або біофілософія - розділ філософії, який займається епістемологічними, метафізичними і етичними питаннями в галузі біологічних і біомедичних наук, а також аналізом і поясненням закономірностей розвитку основних напрямків комплексу наук про життя. Біофілософія досліджує структуру біологічного знання; природу, особливості та специфіку наукового пізнання живих об'єктів і систем; засоби і методи подібного пізнання. Філософія біології - система узагальнюючих суджень філософського характеру про предмет і метод біології, місце біології серед інших наук і в системі наукового знання загалом, її пізнавальної і соціальної ролі в сучасному суспільстві. Деякими фахівцями біофілософія визнається як міждисциплінарна галузь знання, що включає в себе філософію біології. Інші вважають навпаки: філософія біології включає в себе біофілософію. На даний момент серед філософів консенсус з цього питання не досягнуто.Хоча філософи науки і філософи взагалі давно вже цікавилися біологією (наприклад, Аристотель, Декарт, і навіть Кант), філософія біології з'явилася відносно недавно. І майже відразу в ній виділилася біофілософія, як складова філософії біології. Початок формування біофілософіі (як незалежної області філософії) можна пов'язати, на думку А. Т. Шаталова і Ю. В. Олейникова, з виходом в світ монографії австрійського вченого-еволюціоніста Б. Ренша, яка називалася «Біофілософія», а також з публікацією Р. Саттлера під назвою «Біофілософія. Аналітична і холістскіх перспективи », яка була присвячена гносеологічної опрацюванні механізмів пізнання життя і визначення місця біофілософіі в структурі наукового знання. Зміст і проблематика філософії біології істотно змінювалися в ході розвитку біології та інших наук про живу, в процесі зміни їх предмета, трансформації стратегічних напрямків дослідження. На початкових етапах свого становлення як науки біологія, ще не будучи теоретично оформленою, по суті являла собою частину філософії. Це чітко проявилося вже в античності, перш за все в навчанні Аристотеля. Проблема пізнання живого представлена у нього як у рамках умоглядної філософії, вчення про логічних формах і методах пізнання, так і як особлива, відносно самостійна сфера дослідження природи. У своєму трактаті «Про частинах тварин» він провів величезну роботу зі створення наукових основ класифікації видів живих організмів. У новий час методологічне усвідомлення шляхів і форм пізнання життя значно просунулося вперед у пошуках наукового методу. Зокрема, у Декарта механістичний метод був поширений на сферу живого, що призвело до уявлень про живих істот як складних машинах, підпорядкованих законам механіки і розвитку редукционизма. У розробленій формі механістична концепція пізнання живого отримала втілення в філософії Спінози, який обґрунтував її з раціоналістично-математичних позицій, що виходять з традицією Галілея, Гоббса, Декарта. Лейбніц спробував вийти за рамки механістичного матеріалізму, виходячи з уявлення про безперервність розвитку і всеорганічності природи, стверджуючи, що єдність організму становить така організація частин в одному тілі, яка бере участь у загальному житті. Розвиваючи ідею про розгортання в розвитку нових організмів предсуществующих задатків, він обґрунтував преформістской концепцію в філософському осмисленні живого. Карл Лінней - швед, натураліст, творець біологічної систематики. У своїй монографії «Система природи» (1735), що отримала світову популярність, він заклав основи класифікації «трьох царств природи»: рослин, тварин і мінералів. Причому людина в цій класифікації вперше був віднесений до класу ссавців і до ряду приматів, що завдало істотного удару по домінував в ті роки антропоцентрическому мислення. Внісши фундаментальний внесок у вивчення біологічного різноманіття життя, Лінней сформулював принцип ієрархічності систематичних категорій, згідно з яким сусідні таксони пов'язані не лише схожістю, а й родинними зв'язками. Ця ідея стала одним з наріжних каменів на шляху утвердження еволюційних уявлень. Перша цілісна концепція еволюції в її філософському осмисленні була сформульована французьким натуралістом Ламарком в «Філософії зоології» (1809). Лейтмотивом книги є твердження про те, що будь-яка наука повинна мати свою філософську основу, і лише за цієї умови вона зробить дійсні успіхи. З цих позицій автор звертає увагу на загальний характер мінливості, на прогресивний хід еволюції, вважаючи головним її чинником пряме і адекватне вплив середовища. В якості основного механізму еволюції Ламарк брав успадкування набутих ознак. Тенденцію ж до ускладнення організації живих організмів Ламарк вважав результатом внутрішнього прагнення організмів до прогресу, до вдосконалення. За Ламарку, ця внутрішня мета закладена в організмах, спочатку. Світогляд Ламарка деїстичного: визнаючи природний порядок природи, він розглядав Бога як першопричину цього порядку. Принциповим філософським моментом у творчості Ламарка є заміна преформістським вистав, що йдуть від Г. Лейбніца та інших, ідеями трансформінізма - історичного перетворення одних видів в інші. Однак у цього підходу було багато противників, одним з найвизначніших серед яких Жорж Кюв'є - французький зоолог, теоретик систематики, творець палеонтології, биостратиграфии та історичної геології як науки. Запропонована Кюв'є система органічної природи - перша, в якій сучасні форми розглядалися поряд з копалинами. У своєму творі «Царство тварин» (фр. «Règne animal», 1817) Кюв'є сформулював принцип підпорядкування ознак. Розвиваючи ідеї Ліннея, він розділив усе різноманіття тварин на чотири гілки, кожна з яких характеризується спільністю плану будови. Причому між цими гілками, по Кюв'є, немає і не може бути перехідних форм. У висунутому їм принципі умов існування, названому принципом кінцевих цілей, розвиваються ідеї «конкретної телеології» Аристотеля: організм, як ціле, пристосований до умов існування; ця пристосованість диктує як відповідність органів виконуваних функцій і відповідність одних органів іншим, так і їх взаємозумовленість в межах єдиного цілого. Будучи переконаним креаціоністом, він вважав, що кореляції незмінні. Вперше показавши на найширшому фактичному матеріалі грандіозну зміну форм життя на Землі і поступове ускладнення цих форм, тобто фактично заклавши основи еволюційних поглядів, Кюв'є в силу своїх філософських переконань звів їх до уявленням про незмінність природи і наполегливо відстоював цю позицію, що яскраво проявилося в його знаменитому диспуті з Жоффруа Сент-Ілером. Цей французький натураліст був послідовним прихильником ідеї трансформизма. У своїй праці «Філософія анатомії» (1818-1822) він звернувся до одного з фундаментальних біологічних проблем, що мають філософський характер: проблеми значення і сутності подібності ознак. Вирішуючи цю проблему, поставлену ще Аристотелем, Сент-Ілер цілеспрямовано шукав гомології у різних видів тварин, розробляючи ідею єдності плану будови всього живого, на противагу викладеним вище поглядам Кюв'є. Однак дискусія закінчилася перемогою Кюв'є, який спростував механистическую трактування єдності морфологічного типу, пропоновану Сент-Илером. Оригінальні еволюційні філософські погляди в області біофілософіі належать видатному балтійськонімецькому біологу Карлу Беру, що описав в своїй капітальній праці «Історія розвитку тварин» закони ембріогенезу. Сутність розвитку, по Беру, полягає в тому, що з гомогенного і загального поступово виникає гетерогенное і приватне. Це явище ембріональної дивергенції отримало назву «закону Бера». Однак при цьому ембріональний розвиток не означає повторення серії більш низько організованих дорослих тварин і не є прямолінійним. Бер був першим вченим, який прийшов до еволюційних ідей, не будуючи ніяких умоглядних схем і не відриваючись від фактів. Оригінальні концепції були запропоновані в німецькій класичній філософії XIX століття. При розгляді живих організмів І. Кант вважав недостатньою орієнтацію тільки на механічні причини, бо організм, з його точки зору, є освіту активну, яка укладає в собі одночасно і причину, і дію. Завдання пізнання живого зводиться Кантом до визначення трансцендентальних умов його мислимими, пошуку регулятивних понять для рефлектує здатності судження. В натурфілософії Шеллінга проблема пізнання живої природи виступає не як проблема емпіричного природознавства, а як одна з основних проблем натурфілософії. Природа постає у формі загального духовного організму, одухотворяє єдиної «світовою душею», що проходить різні етапи свого розвитку на різних ступенях розвитку природи. У поясненні життя Шеллінг не сприймає ні віталізму, ні механіцизму. Життя, в його трактуванні, не щось стійке, а постійна зміна - руйнування і відновлення тих процесів, які її утворюють. Гегель необхідність філософського осмислення природи пов'язував з дозволом внутрішніх суперечностей, властивого теоретичного відношенню до природи. Суть його в тому, що природознавство як форма теоретичного ставлення до природи прагне пізнати її такою, яка вона є насправді. Однак при цьому воно перетворює природу в щось зовсім інше: мислячи предмети, ми тим самим перетворюємо їх в щось загальне, речі ж насправді поодинокі. Це теоретико-пізнавальне утруднення і має дозволити філософське розгляд природи. Згідно з Гегелем, філософія природи не тільки виявляє загальне в природному світі, а й характеризує предмети природи під кутом зору їх відношення до чуттєвості людини. Таким чином, істотно випереджаючи свій час, Гегель проводить думку про те, що в філософії природи об'єктивне співвідноситься з суб'єктивним. Синтез передували еволюційних уявлень здійснив Чарльз Дарвін - творець еволюційної теорії. Принципова відмінність дарвінівської концепції від інших еволюційних і трансформістскіх поглядів в тому, що Дарвін розкрив рушійний фактор і причини еволюції. Дарвінізм ввів в біологію історичний метод як домінуючий метод наукового пізнання, як провідну пізнавальну орієнтацію. На багато років він став парадигмою еволюційних уявлень, ознаменувавши собою цілу епоху в біології, науці в цілому і в культурі. Розвиток еволюційних ідей на основі дарвінізму вглиб і вшир призвело в кінці XX століття до формування концепції глобального еволюціонізму, що пропонує еволюційний погляд на весь Всесвіт в цілому.Паралельно з еволюціонізмом, що акцентує увагу на ідеї розвитку, в біофілософіі продовжували розвиватися уявлення, орієнтовані на ідею сталості, стабільності, організації. Виникнення генетики як науки знаменувало принципово новий етап в їх становленні, початок якому було покладено дослідженнями австрійського натураліста Грегора Менделя. Застосувавши статистичні методи для аналізу результатів гібридизації сортів гороху, Мендель виявив і сформулював закономірності спадковості. Вперше в історії науки використавши кількісні підходи для вивчення успадкування ознак, Мендель встановив нові біологічні закони, тим самим заклавши основи теоретичної біології. Надалі уявлення про інваріантності, дискретності, стабільності в світі живого отримали розвиток в працях інших дослідників. З середини XX століття почався інтенсивний розвиток молекулярної і фізико-хімічної біології. На цьому етапі були зроблені відкриття, накопичений величезний фактичний матеріал, фундаментальний для біологічного пізнання. Можна назвати відкриття подвійної спіралі ДНК, розшифровку генетичного коду і біосинтезу білка, відкриття вродженості генетичного коду, виявлення внеядерная ДНК, відкриття мовчазних генів, відкриття серед ДНК фракцій унікальних і повторюваних послідовностей, виявлення «стрибаючих генів», усвідомлення нестабільності генома і багато інші. У ці ж роки стався і принциповий прорив у традиційній для біології області дослідження біології організмів - стала стрімко прогресувати біологія розвитку організмів. Нарешті, з другої половини століття почалося і посилене вторгнення біологічного пізнання в сферу надорганізменних утворень, в вивчення екологічних, етологичеських і антропобіогеоценотіческіх зв'язків і взаємин, формування глобальної екології. Так, в 70-80-х роках XX століття виходять у світ праці, які сформували теоретичні проблеми філософії біології. Це сприяло формуванню у другій половині 1980-х років широкого біофілософского напрямки міждисциплінарних досліджень. Вони групувалися навколо журналу «Біологія і філософія» під редакцією М. Рьюза. Ідеї біофілософіі знайшли своє відображення в роботах по біополітики, біоетики, біоестетиці, біомузиці. З сучасних позицій філософське осмислення світу живого представлено в чотирьох відносно автономних і водночас внутрішньо взаємопов'язаних напрямках: онтологічному, методологічному, аксіологічному та праксиологической. Сучасне природознавство має справу з безліччю картин природи, онтологічних схем і моделей, найчастіше альтернативних один одному і не пов'язаних між собою. У біології це відбивалося в розриві еволюційного, функціонального і організаційного підходів до дослідження живого, в розбіжності картин світу, пропонованих еволюційної біологією і екологією і т. Д. Завдання онтологічного напряму в біофілософіі - виявлення онтологічних моделей, що лежать в основах різних областей сучасної науки про життя , критико-рефлексивна робота з осмислення їх суті, взаємин один з одним і з онтологічними моделями, представленими в інших науках, їх раціоналізації та впорядкування. Концептуальним ядром біофілософіі є поняття життя. Воно набуває статус багатозначної філософської категорії і основоположного принципу розуміння сутності світу і людського існування в ньому. В онтологічному плані життя можна уявити як найважливіший компонент нашого буття, зразок досконалості її структурної і функціональної організації, явище планетарного (а може і не тільки) характеру, вихідна основа освіти багатьох біогенних і біокосних (наприклад, коралові острови і рифи, гумус, торф, вугілля, нафта, горючі гази і сланці) природних ресурсів, неодмінний фактор біосфери, яка розвивалася і трансформувалася в ноосферу. Ось яке визначення дали А. Т. Шаталов і Ю. В. Олейников: «життя - це таке явище природи, якому притаманне спрямоване розвиток від нижчого до вищого, від простого до складного і навпаки, від самозбереження до альтруїзму, пожертвування власним життям заради життя інших ». Тобто можна зробити припущення, що якщо явищам неживої природи притаманне існування, то живій природі властиво спрямований розвиток, в процесі якого вона здійснює своє проживання, виживання і можливе саморозвиток. Якщо розуміння процесу існування неживої природи укладається в вузькі рамки фізичного детермінізму, то розвиток живої природи не вкладається в цю концепцію. У розумінні біофілософія, таємниця життя прихована не тільки у фізиці, скільки в метафізиці, тобто психічних і біосоціальних засадах. Проблема життя, її цілі та цінності для філософії не менш важлива, ніж основне питання філософії. Осмислення питань походження людини, його розвитку, вписанности в природний світ, особливостей відносин з цим світом багато в чому відкривають завісу перед вічними проблемами - про мету життя і її цінності. Філософія, вносячи в біологічне пізнання оціночний момент про сенс і ролі людини в природі, багато в чому визначає спонукальні мотиви індивідуальної поведінки людини. Переломлюючи ж в біофілософіі, вона обумовлює творче, творче поведінку людини, стимулює гуманізацію людської діяльності, поширюючи це відношення на світ живої і неживої природи. Гармонізація людських відносин опосередковано проявляється в зміні ставлення людей до навколишнього світу. Інтеграція біологічного та соціального світу живої природи і природи суспільного життя допомагає подолати крайності в тлумаченні ролі біологічних і соціальних факторів в життєдіяльності біологічних і соціальних типів життя, породивши біосоціологія. Біосоціальний підхід виконує свого роду функцію інтегративного підстави в дослідженнях різних типів життя. Біосоціологія орієнтована на пізнання процесу взаємодії біологічного і соціального в ході становлення особистості людини, рішення протиріччя між матеріальними потребами тілесної організації людини і духовною сферою буття. Крім того, розвиток біології переконує сучасне суспільство заново продумати традиційні цінності, які стосуються всіх аспектів людського життя. Можливість генетичної модифікації стовбурових клітин людини, наприклад, привела до триваючого протиріччя як серед учених, так і серед звичайних людей про те, як деякі біологічні методи можуть зазіхати на етичні норми. З розвитком біоетики, стали популярні питання, швидше за відносяться до філософії. До них можна віднести питання евтаназії, ксенотрансплантації, клонування людини та інші. Беручи до уваги той факт, що зміст біофілософіі представлено двома рівнями осягнення: фундаментальними та прикладними, правомірно виділити і ці рівні в якості самостійних. Фундаментальний рівень є філософська рефлексія над життям, її виникненням, місцем і роллю в універсумі. Тут підкреслюється теоретична зв'язок біофілософіі з природознавством, філософією науки і наукознавство в цілому. Прикладний рівень вказує на матеріально практичне і естетичне ставлення до живої природи, на вихід біофілософіі за межі фундаментального знання в сферу конкретного распредмечивания і об'ектівірованія змісту її концепцій та ідей в етології, біоніки, біотехнології, біоестетіке і т. П., Проникнення теоретичної фундаментальної біофілософіі до рівня емпіричного і повсякденного знання, її реалізації в суспільній практиці. Можливо, в перспективі позначаться і такі аспекти біофілософіі як біогеографічний філософія, предметом дослідження якої стане просторовий розподіл форм життя, історична біофілософія, вчення про історію формування та становлення біофілософіі і інші. Становлення біофілософіі об'єктивно покликане бути реперною точкою подальшого розширення масштабів і поглиблення комплексних междудісціплінарних досліджень процесів біологізації філософії і філософізації біології, поглиблення інтересу до біологічної компоненті світогляду та світовідчуття, творчої переоцінки колишніх і обґрунтування нових концепцій життя, визначення місця біології в становленні нової світоглядної парадигми. Так, наприклад, на думку Р. С. Карпінської, створення цілісного образу біології становить головну турботу філософії біології. Філософія біології при цьому не може бути до і поза методологічних засобів дослідження. Вона формується як лабільного історичної освіти, залежного від струмів «зверху» і «знизу» - від певного рівня сучасної методологічної культури і від рівня і характеру теоретичного дослідження в біології. Однак створення нового цілісного образу сучасної філософії біології - це необхідний, але лише перший крок в осмисленні вкладу наук про життя в якісно новий етап взаємодії філософії і природознавства. В одній з її робіт висловлюється думка, що ідея коеволюції може стати новою парадигмальной установкою культури XXI століття, потужним джерелом нових дослідницьких програм майбутнього - нової філософії природи, нової культурології, нової філософії науки.

Аурометрія

Щоб країна стала однією з передових країн у світі, зокрема в галузі освіти, вкрай бажано запровадити до освітніх програм різних навчальних закладів базові знання про аурологію (аурометрію) як експериментальні дослідження в галузі філософії та світобаченні, фізики природних явищ . Їхнє пізнання забезпечить розвиток інтелекту та духовності, створить кращі умови для реалізації творчого потенціалу. Застосування нових знань забезпечить біопольову безпеку дітей, їхніх батьків, педагогів, є плани створення серйозних передумов для різнобічного розвитку. Вивчення такої дисципліни як аурологія з доопрацюванням конкретних методик, пов'язаних з різними науками, є вкрай важливим для практичної діяльності справжніх та майбутніх фахівців. При стратегічному підході до конструювання освіти майбутнього для реалізації мрій людства про мир і свободу необхідна серйозна реорганізація, що в даний час є можливим. Аурологія – це ряд експериментальних досліджень, що являються міждисциплінарними та на стику наук); аура (свічення навколо об’єктів живої і неживої Природи); кірліанографія (знімок на фотопапері Апаратом Кірліана, фотографічний метод з використанням високої напруги, техніка створення контактних фотографій для захоплення феномену електричних викидів); доповнена та виключена реальність (відповідно: додатній та від’ємний коронний розряд у вигляді присутності свічення або його відсутності на кірліанівському знімку. Також до виключеної реальності умовно відносять аномальні включення та форми, що відображаються на знімку). Ефект Кірліана (коронний розряд в газі у вигляді корони навколо об’єкта); аурологія, аурометрія, кірліанометрія (експериментальні дослідження ряду вчених: сім’ї Кірліан, С.М. Бланк. Аурологія та аурометрія (експериментальні дослідження в галузі філософії та світобаченні, фізики природних явищ, аури об’єктів живої та неживої природи), відкриваючи життя Невидимого Світу, покликані зміцнювати духовні знання людини. Вивчення аурології з молодих років сформує правильну мету для реалізації в житті. Саме тому таким важливим є викладання цих наук в загальноосвітніх навчальних закладах. Аурологія та аурометрія – це ті дисципліни, які мають дати старт новому еволюційному ривку у просвітленні людей. Відкриття новації можуть і мають стати експортним продуктом України для інших країн та народів. Такий внесок сприятиме зміцненню Миру при усвідомленому підході до невідомих фактів та подій, раніше прихованих за Завісою. Розширений світогляд людей – найважливіший чинник зміцнення Світу майбутнього! Фізичний зір людини обмежується Видимим Світом. Ми не маємо можливості уявити двоїстість об'єктів – їхні фізичні тіла плюс випромінювання, які складаються з невидимих енергетичних оболонок. Ця властивість відноситься до будь-яких об'єктів Світобудови. Люди зазвичай відчувають результат різних фізичних дотиків та хімічних впливів (наприклад, через застосовувані внутрішньо та зовні лікарські препарати). Однак зміни, що відбуваються в нашому полі та тілі, ми не бачимо. Кірліанівський апарат, який став телескопом у Невидимий Світ, надає нам чудову можливість бачити документально-зображені енергії різних об'єктів та суб'єктів Невидимого Світу. Кірліанографії дають чудову можливість переконатись у припливі додаткової енергії, яку фізично очі людини побачити не в змозі. Аурометрія дає можливість підрахунку тієї кількості енергії та інформації, що вливається в ауру завдяки різним подіям та обставинам: роботі думкам, вібраціям енергій молитов. Вдалося виміряти і енергію «Посилань Любові» при взаємодії як між людьми, так і з оточуючим живим Світом, тваринами, рослинами, мінералами, водою, зарядженої різними способами тощо. Енергетично впливають на нас і різні музичні та мистецькі твори, література – проза та поезія, аудіокниги. Причому вплив може бути зі знаком «+», і тоді на знімках «Світлова реальність» буде доповненою, або зі знаком «-». У цьому випадку енергія людини виявиться зменшеною по відношенню до вихідного знімку – недоотриманою та просто вилученою. Кірліанографія, яка є документальною частиною Аурології, показує реальний, фіксований фотодокументальний вплив на нас зовнішнього Світу. Кірліанівські знімки відображають об'єктивну, а не віртуальну реальність. Окремі кадри кірліанографій демонструють доповнені світлом ауричні поля (корональне свічення на знімку) та потоки, як усередині об'єкта зйомки, так і поза ним. Це стосується як людини, так і різних предметів, що оточують її. Нові знання, застосовані в житті та практиці, дозволять значною мірою підвищити якість лікувальних процесів офіційної та народної медицини. Психологи, педагоги, юристи, теологи отримали документальні підтвердження реальності взаємодії людини з різними невидимими істотами. Завдяки новим знанням, введеним в орбіту освіти, підвищиться усвідомленість, моральність, люди отримають ключі до позитивного впливу на видиму реальність та події, що відбуваються. Якщо освіта помножить себе на Аурологію або додасть їй змісту, це змінить життя людей кардинально. Аурологія – коридор відкриттів для студентів та викладачів різних університетів, аспірантури та докторантури. Наші знання – соломинка для майбутнього. Всебічно осмислені явища дають можливість прорахувати всі витрати та переваги з урахуванням подій, що відбуваються на невидимому плані, які раніше не враховувалися. Не освоювати аурологію, значить завдавати удару по собі, своєму житті та долі. Мудрі батьки та педагоги допоможуть з дитинства дітям правильно бачити Світ та осмислено обирати пріоритети з допомогою знань, які вони отримають, розуміння фізики явищ і процесів, які не будуть для них чимось незрозумілим, що не піддається поясненню, а стануть цілком логічними та реальними явищами. Вважаю за необхідне викладання даної дисципліни, навіть невелика кількість годин (або ж факультативно) відкриє завісу невидимого раніше для нас всесвіту та направить їх на правильний шлях. Дані знання допоможуть, в тому числі, відновити їх душевний і психологічний стан, приведуть їх життя до рівноваги, дадуть поштовх рухатися далі та відновлювати життя. Люди, які оволодіють аурологією та аурометрією (дослідженнями в галузі філософії та світобаченні, фізики природних явищ, аури об’єктів живої та неживої природи), будуть цікавими та корисними суспільству. Історично настав час серйозного прогресу з поясненням невидимих причин явищ та подій. Життя з новими знаннями стане зовсім іншим.

Ангелометрія

Спроба визначити, коли Бог створив ангелів, містить певні труднощі, бо все, що Він зробив до заснування світу, ставить це за межі часу. Час і простір – це характеристики нашої реальності, а не Божої. Він не обмежений годинами, днями й роками, як ми. Насправді, Біблія каже нам, «що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!» (2 Петра 3:8). Ми знаємо, що Бог створив ангелів до створення фізичного всесвіту. У книзі Йова сказано, що ангели вже поклонялися Господу, коли Він творив світ: «Де ти був, коли землю основував Я? Розкажи, якщо маєш знання! Хто основи її положив, чи ти знаєш? Або хто розтягнув по ній шнура? У що підстави її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?» (Йова 38:4-7).Розглядаючи функції ангелів, можна дійти висновку, що Господь створив їх незадовго до створення людства, бо один з їхніх обов'язків полягав у тому, що вони – «духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати» (Євреям 1:14). Ми також знаємо, що вони існували до Едемського саду, бо сатана, який раніше був ангелом на ім'я Люцифер, знаходився там уже у своєму гріховному стані. Проте, оскільки інша функція ангелів полягає в поклонінні та прославленні Бога біля Його престолу (Об'явлення 5:11-14), то можливо, що вони існували за мільйони років (згідно з нашим обчисленням часу) до того, як Господь створив світ, поклоняючись і служачи Йому.Отже, хоча Біблія конкретно не каже, коли Бог створив ангелів, це відбулося в певний час до створення світу. Чи сталося це за день до цього, чи ж за мільярди років (знову-таки, згідно з нашим літочисленням), ми точно не можемо знати. Єврейське слово мала́х і грецьке а́нґелос буквально означають «посланець». У Біблії ці слова трапляються приблизно 400 разів. Вони перекладаються як «ангели», коли йдеться про духовних створінь, і як «посланці», коли однозначно йдеться про людей (Бт 16:7; 32:3; Як 2:25; Об 22:8; див. ПОСЛАНЕЦЬ). Однак у книзі Об’явлення, в якій багато символічних образів, деякі згадки про ангелів можуть стосуватися людей (Об 2:1, 8, 12, 18; 3:1, 7, 14). Ангели — невидимі і могутні духовні істоти — інколи називаються духами. Наприклад, про них написано: «Хіба всі вони не є духами для святого служіння?» (1Цр 22:21; Єв 1:14). Оскільки ангели мають невидимі духовні тіла, вони живуть «у небі» (Мр 12:25; 1Кр 15:44, 50). Про них також говориться як про «синів правдивого Бога», «ранкові зорі» і «десятки тисяч святих» (Йв 1:6; 2:1; 38:7; Пв 33:2, прим.). Ангели не одружуються і не народжують собі подібних; кожен з них був створений через його первонародженого Сина, «початок Божого творіння» (Мт 22:30; Об 3:14). «Через нього було створене все інше на небі... невидиме... Він був перед усім іншим, і все інше почало існувати за його посередництвом» (Кл 1:15—17; Ів 1:1—3). Бог створив ангелів задовго до появи людей; це видно з того, що, коли «засновував землю», «ранкові зорі разом вигукували з радості і всі сини Бога голосно вихваляли його» (Йв 38:4—7). Про те, скільки ангелів є на небі, можна дізнатися зі слів пророка Даниїла. Він сказав, що бачив, як«тисяча тисяч служили [Богу], і десять тисяч десятків тисяч стояли перед ним» (Дн 7:10; Єв 12:22; Юд 14). Різні становища. Подібно до видимих створінь, ангели, які живуть у невидимій сфері, займають різні становища. Головний ангел, який має найбільшу силу і владу,— це Михаїл, архангел (Дн 10:13, 21; 12:1; Юд 9; Об 12:7; див. АРХАНГЕЛ; МИХАЇЛ № 1). Оскільки Михаїл займає найвище становище і названий «великим князем, який стоїть за... [Божий] народ», можна припустити, що саме він був тим ангелом, який вів ізраїльтян пустелею (Вх 23:20—23). Дуже високе становище серед ангелів займають серафими, які наділені особливою честю та обов’язками (Іс 6:2, 6; див. СЕРАФИМИ). Частіше за серафимів у Біблії згадуються херувими (прибл. 90 разів); з опису їхніх обов’язків і доручень очевидно, що вони теж займають особливе становище (Бт 3:24; Єз 10:1—22; див. ХЕРУВИМИ). Крім цього, на небі є величезна кількість ангелів-посланців, через яких Бог спілкується з людьми. Проте вони не лише передають звістки. Як вповноважені представники Всевишнього Бога, вони виконують його волю, наприклад захищають і визволяють Божих служителів або ж знищують неправедних людей (Бт 19:1—26). Особистості, а не безособова сила. Дехто вважає, що ангели — це не окремі особистості, а безособова сила, енергія, якою Бог послуговується для виконання своєї волі. Але цей погляд не узгоджується з Біблією. Той факт, що ангели мають імена, вказує на їхню індивідуальність. Скажімо, в Біблії згадуються імена двох ангелів — Михаїл і Гавриїл (Дн 12:1; Лк 1:26). Біблія не розкриває імен інших ангелів, щоб люди не віддавали цим створінням неналежної шани і не поклонялися їм. Коли Бог посилав ангелів до людей, вони виступали в ролі його представників і діяли від його імені, а не від власного. Наприклад, коли Яків запитав ангела, як його звати, той відмовився це зробити (Бт 32:29). Коли Ісус Навин запитав ім’я ангела, який з’явився перед ним, той лише сказав, що він «князь війська» (ІсН 5:14). Коли батьки Самсона захотіли дізнатися ім’я ангела, він сказав Маноаху: «Навіщо тобі знати моє ім’я? Воно дивовижне» (Сд 13:17, 18). Апостол Іван двічі намагався поклонитися ангелам, але обидва рази почув у відповідь застереження: «Вважай, не роби цього!.. Богові поклоняйся» (Об 19:10; 22:8, 9). Як особи, ангели можуть спілкуватися між собою (1Кр 13:1), розмовляти різними людськими мовами (Чс 22:32—35; Дн 4:23; Дії 10:3—7), а також мають розумові здібності, завдяки яким здатні вихваляти і прославляти (Пс 148:2; Лк 2:13). Щоправда, в ангелів немає статі, але не тому, що вони безособові сили, а тому, що такими їх створив Господь. Матеріалізовані ангели завжди з’являлися у вигляді чоловіків, і в біблійних згадках вони теж постають як чоловіки; і це логічно, адже Біблія говорить про Господа та його Сина як про осіб чоловічої статі. Однак після того як матеріалізовані ангели за днів Ноя вступали в інтимні стосунки з жінками, Єгова вигнав їх зі своїх небесних подвір’їв. Ці вчинки ангелів свідчать про те, що вони особи, які, подібно до людей, наділені свободою волі і здатні вибирати між добром і злом (Бт 6:2, 4; 2Пт 2:4). Зробивши особистий вибір, багато ангелів приєдналися до бунту Сатани (Об 12:7—9; Мт 25:41). Здібності та обов’язки. Бог створив людину «трохи нижч[ою] від ангелів» (Єв 2:7), тож це означає, що ангели перевершують людей своїми розумовими здібностями. Вони також мають надлюдську силу. «Прославляйте Господа, всі його могутні ангели, що виконуєте його слово». Те, які розумові здібності і силу мають ангели, стало очевидно, коли двоє з них знищили вогнем Содом і Гоморру. В іншому випадку один ангел вбив 185 000 ассирійських воїнів (Пс 103:20; Бт 19:13, 24; 2Цр 19:35). Крім того, ангели можуть долати відстані з величезною швидкістю, яка виходить за межі фізичних законів матеріального світу. Наприклад, у відповідь на Даниїлову молитву Бог послав ангела, який з’явився майже миттєво, ще до того, як пророк закінчив молитись (Дн 9:20—23). Однак, незважаючи на дивовижні розумові здібності і силу, ангели мають свої обмеження. Ісус сказав, що вони не знають про «день... чи годину», коли закінчиться цей вік (Мт 24:36). Їх надзвичайно цікавить, як здійснюються наміри Господа, але є те, чого вони не розуміють (1Пт 1:12). Вони радіють за кожного грішника, який кається. Також вони звертають увагу на добрий приклад християнок, котрі покривають голову на знак підкорення владі (Лк 15:10; 1Кр 4:9; 11:10). Протягом століть ангели, як служителі Господа, виконували різні обов’язки. Вони служили на благо багатьох людей, серед яких Авраам, Яків, Мойсей, Ісус Навин, Ісая, Даниїл, Захарій, Петро, Павло та Іван (Бт 22:11; 31:11; ІсН 5:14, 15; Іс 6:6, 7; Дн 6:22; Зх 1:9; Дії 5:19, 20; 7:35; 12:7, 8; 27:23, 24; Об 1:1). Звістки, передані ангелами, стали частиною Біблії. В книзі Об’явлення ангели згадуються набагато частіше, ніж в інших біблійних книгах. Іван бачив незліченну кількість ангелів довкола величного престолу Господа; сімох ангелів, які сурмили в сім сурем, та сімох інших, які виливали на землю сім чаш Божого гніву; ангела, який летів у піднебессі і мав «вічну добру новину» та ангела, який говорив: «Упала столиця, Вавилон Великий» (Об 5:11; 7:11; 8:6; 14:6, 8; 16:1). Підтримують Христа і його послідовників. Божі святі ангели з особливим зацікавленням спостерігали за земним життям Ісуса — від початку і до кінця. Вони оголосили про його зачаття і народження та опікувалися ним після того, як він упродовж 40 днів постив. Ангел зміцнив Ісуса, коли він молився в Гефсиманському саду в останню ніч свого земного життя. Коли юрба прийшла схопити його, він сказав, що при бажанні міг би попросити про допомогу щонайменше 12 легіонів ангелів. Також ангели повідомили про його воскресіння і були присутні під час його вознесіння на небо (Мт 4:11; 26:53; 28:5—7; Лк 1:30, 31; 2:10, 11; 22:43; Дії 1:10, 11). Після того ці духовні посланці Бога продовжували служити на благо його служителів на землі, як і обіцяв Ісус: «Не зневажайте нікого з цих малих, бо, кажу вам, їхні ангели в небі завжди дивляться на обличчя мого небесного Батька» (Мт 18:10). «Хіба всі вони не є духами для святого служіння, посланими служити тим, хто має успадкувати спасіння?» (Єв 1:14). Допомагаючи Господу на землі, ці могутні ангели вже не з’являються видимо, як тоді, коли вони звільнили з в’язниці апостолів. Проте Божі служителі можуть бути певні, що невидимі війська постійно з ними і готові захищати їх; вони настільки ж реальні, як ангели, що були довкола пророка Єлисея та його слуги. «Він накаже своїм ангелам охороняти тебе на всіх твоїх дорогах». І справді, «ангел Господа табором стає довкола тих, хто боїться Бога, і їх визволяє» (Пс 91:11; 34:7; Дії 5:19; 2Цр 6:15—17). Ангели будуть з Ісусом, коли він прийде судити, відділяючи «пшеницю» від «бур’янів», «овець» від «козлів». Після встановлення Божого Царства в небі вірні духовні створіння воювали разом з Михаїлом проти дракона і демонів. Вони також підтримають Царя над царями у війні, яка відбудеться у великий день Всемогутнього Бога (Мт 13:41; 25:31—33; Об 12:7—10; 19:14—16). Ангели-охоронці, що опікуються смертних, в тому чи іншому вигляді зустрічаються в будь-якої релігії. В їх існування були впевнені ще древні люди, але і сьогодні існує безліч наукоподібних теорій, що пояснюють їх реальність. Використовуючи їх термінологію, можна сказати, що ангел-хранитель, наявний у кожної людини, це якась енергоінформаційна субстанція, яка виконує функції захисту і допомоги, яка контролює виконання варіантів тієї долі, яка призначена людині при народженні. Звичайно, вірити чи не вірити в існування такого небесного захисника - справа особиста, але, погодьтеся, завжди приємно усвідомлювати, що такий захист існує, адже навіть усвідомлення цього робить людину сильнішою в житті і стійкіше в його принципах.

1 - святість. Прекрасний образ. Світлий ореол. Кажуть, саме з них списали ангелів на більшості картин. Їх невидимі крила ковдрою накривають весь світ. Це самі добрі ангели. Вони ніколи не будуть спокійно дивитися як людині погано. Будь то їхні підопічні чи інші люди. «Володарі» таких ангелів зазвичай теж дуже добрі.

2 - світло. Світлі сонячні ангели з великими білими крилами. Якщо цей ангел цілує в щоку, то на цьому місці з'являється ластовиння. Кожна ластовинням на обличчі - це поцілунок сонячного ангела. Він постійно хоче з тобою зв'язатися: приснитися, показатися в дзеркалі, послати знак.

3 - повітря. Ангел, сотканий з повітря і вітру, невизначених обрисів. Крила великі, але невидимі. Він дуже безтурботний, часто відлучається, але якщо його попросити, то в коржик розіб'ється, щоб догодити «хазяїну»!

4 - мудрість. Ангели рідкісної мудрості та інтуїції. Зазвичай це передається і їх господарям. Зазвичай «володарі» таких ангелів досягають успіху в навчанні і в кар'єрі. Не маловажно в цьому і те, що ці ангели примудряються завжди підказати правильне рішення або вихід!

5 - метал. Сміливі ангели-охоронці. Холодні і сильні крила. Зазвичай він приходить, коли ти плачеш. Чим більше ти проливаєш сліз, тим болючіше йому доводиться, і тим сильніше він стає. Зазвичай «володарі» таких ангелів живуть дуже довго.

6 - веселка. Яскраві ангели з різнокольоровими крилами як у метелика. Справжній скарб. Вони грають на чудесних флейті та скрипці, розганяючи своєї мелодією будь-яку тугу й нудьгу. Їх підопічні-яскраві творчі особистості.

7 - енергія. Змінюють форми і кольору. Такі ж і крила. Згустки енергії, що залежать від настрою. Тому, це самі образливі ангели. При цьому абсолютно віддані і завжди попереджають своїх «господарів» через віщі сни.

8 - людина. Нічим не відрізняються зовні від звичайних людей. Крил немає. Зазвичай, ці ангели - душі померлих родичів або знайомих, які кохали вас за життя. Дуже дбайливі ангели. Ходять за господарем по п'ятах, ніде не залишають без нагляду.

9 - тепло. Ангели-оптимісти. Теплі крила, пухнасті і м'які як лапка кошеня. Ці ангели зазвичай набувають форму наших друзів або тварин, щоб бути ближче. Вони дарують своїм господарям гармонію і злагоду.

0 - вогонь. Відроджуються подібно феніксам, тому непереможні. Вогненні крила. Вони завжди хочуть допомогти, в будь-якій дрібниці. Для них немає нічого неможливого. «Володарів» таких ангелів завжди називають везунчиками.Але не варто їздити швидше, ніж літає твій ангел-охоронець .. "Нехай ніхто не зваблює вас самовільною смиренномудрістю та служінням Ангелів, втручаючись у те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тілесним своїм розумом і не тримаючись голови, від якої все тіло, з`єднуване і зміцнюване суглобами та зв`язками, росте зростом Божим " (Кол. 2,18-19).Природа ангелів і природа людей зовсім різні. Еволюціонувати людині в ангела неможливо. Ангели створені всі разом у великій кількості одним лише словом Божим, не шляхом розмноження, як люди від Адама (природа людей спільна), тому своїм походженням ангели не зобов`язані один одному, а лише одному Творцю як спільній причині свого буття. Впав Адам і за необхідністю природи все людство впало в ньому. Впав сатана, і впала третина ангелів, які свідомо, без необхідності своєї природи, підтримали його. "Бог сотворив Ангелів і Архангелів зразу всіх одночасно, а їх так багато, що перевершують всяке число", говорить святитель Іоан Золотоустий. Еволюцію безплотних духів заперечує святитель Василій Великий: "Ангели не знають змін. Нема між ангелами ні отрока, ні юнака, ні старця, вони залишаються в тому стані, в якому створені на початку, і склад їх зберігається чистим і незмінним."Променистих, зітканих із субстанції світла людей, інколи приймають за ангелів, бо вони по відношенню до нас, мешканців 3-х вимірного плану матерії, виконують роль вісників, покровителів, як і ангели. Деякі земляни вже давно перебувають у своїх тонких провідниках у променистій цивілізації, являючись мешканцями відразу обох світів одночасно. Це - співпрацівники, які виконують на землі доручену їм роботу.Тому вони вічні, а перехід до вищого еволюційного стану відбувається через трансформу ... Трансформа до стану земного людства, за обов`язком служби або за скоєну провину, сприймається із сумом. Вони ніколи не втрачали прямого Контакту з Творцем. Немає жодного свідчення святих отців про існування вищої цивілізації людей, які не зазнали гріхопадіння. Та і як вони можуть бути, коли "променисті" пройшли схожий з нами шлях у попередньому Еоні - великому планетарному циклі, коли святі отці не жили. Біблійний Адам після гріхопадіння був вигнаний з Раю. Існує дві гностичні думки, які стверджують про створення Богом інших людей. Перша - раніше Адама існували на землі люди - праадаміти. Друга - разом з Адамом було декілька родоначальників людського роду - коадаміти. Першої думки притримувались деякі вільнодумці ще з перших часів християнства (Юліан-відступник), а детально розвинув її в 17 ст. іудей Ісаак Пеірерій. Другу думку прагнули довести деякі натуралісти у 18-19 століттях. Істина про походження всього роду людського від Адама та Єви ясно викладена в Слові Божому:Мойсей розповідає, що до створення Адама на землі не було людини, щоб доглядати землю (Бут.2,5);до створення Єви для Адама не знайшлося помічниці подібної до нього (Бут.2,20);Адам дав своїй жінці ім`я Єва, бо вона була мати всього живого (Буг.3,20).

В першій главі книги Буття Мойсей нібито інакше зображує походження першоствореної людської родини, аніж потім у другій - походження Адама та Єви. В першій главі він розповідає, що чоловік і жінка створені разом за образом Божим, а у другій пише, що спочатку був створений один Адам із землі, а через певний час створена з його ребра Єва, не приписуючи їм образу Божого. Звичайно зрозуміло, з православної точки зору, що Мойсей говорить не про два творіння, а про одне: тільки в першій главі говориться взагалі, що Бог створив за образом Своїм чоловіка і жінку, а в другій - детально розкриває, яким саме чином Бог їх творив такими. Але обидві думки про праадамітів та коадамітів передбачають наступне існування цих людей на землі, а не в Едемі чи в іншому третьому місці, тому не дають повної відповіді на походження "променистого людства".Духовних істот піднебесся Священне Писання називає "духами злоби піднебесної", які впали з неба разом із своїм князем - сатаною. "Я бачив сатану, що, як блискавка, впав із неба" (Лк.10,18). Ангельська ступінь трансформується в ступінь Архангелів, Архангели проходять трансформу в світ Початків ("Начал" - слов.). Початки, в свою чергу, переходять на ступінь Влад ("Властей" - слов.), і так до Найвищого світу Престолів, на котрих в оточенні вищих духів - Серафимів і Херувимів - перебуває Верховний Ієрарх Вселенної... Окрім ступенів сходження, які розрізняються за станом духоматерії, існує ще дев`ять Чинів служіння" (Рать, с.12). "Окрім трансформи за єством існує інший шлях сходження до Небесної Ієрархії: просування за Чинами Служіння. Так ангели можуть "дослужитись" від Архангельських до Престольних Чинів: Херувимів та Серафимів. Ангели ... можуть спускатися в матеріальний світ і жити серед людей, зберігаючи при цьому всі свої природні якості... Існує довгострокове служіння за Чином людини - на все земне життя, коли ангельський або променистий дух вбирається в потужний монадоносій і народжується на землі, повністю забувши при цьому до певного віку реалізації про своє призначення" (Рать, сс. 18-20). Головна роль Ангельського Чину - здійснення зв`язку між Небесним і земним світами. А служіння їх дуже різноманітне. Від ангелів-охоронителів до ангелів-генетиків, інформаторів та реаніматорів. Тобто простежується аналогія із земними спеціальностями.Головна ідея ангельської ієрархії дійсно взята зі свідчення свт. Діонісія Ареопагіта, але знову ж таки розширена доповненнями, які суперечать не тільки духу Священного Писання, але й самій природі ангелів. Ніде у Священному Писанні чи у свідченні святих отців немає згадок про чини еволюції ангелів ні за своєю природою, ні за чином служіння. Сама ідея еволюції, будь-то у світі ангельському чи земному, викриває себе тим, що звинувачує Творця в недосконалості Його творіння, якому весь час не вистачає чогось вищого, до чого творіння мусить доростати саме. Господь, як свідчить Священне Писання, творив все досконалим без будь-яких недоробок: "І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір, і був ранок - день шостий" (Бут.3,1). Ідея еволюції притаманна лише пантеїстичним уявленням про Бога. В пантеїзмі розвивається не тільки творіння, але й саме божество, тілом якого є саме творіння.

За Своєю природою Христос є і Богом Істинним, і людиною істинною. У Священному Писанні, пекло це зовсім не стан душі, а якесь віддалене місце: "Сини царства вигнані будуть у темряву зовнішню: там буде плач і скрежет зубів" (Мф.8,12). Іоан Богослов додає, що "диявол, який спокушав їх, був укинутий в озеро вогненне і сірчане, де звір і лжепророк, і будуть мучитись день і ніч на віки вічні" (Одкр.20,10). Інші вважають, що пекло знаходиться в преісподній землі, тобто в середині її.Необхідно додати, що вогонь вічний пекельний не може бути вогнем божества, це зовсім інший вогонь. Про це чудово сказав преподобний Антоній Великий: "Він (Бог) звелів безодні вивести із себе вогонь і вогненному морю закипіти вогненним хвилюванням. З причини гордості (Денниці) Він встановив пекло і муки; з причини гордості встановлені в`язниці й биття, якими терзається диявол за гордість серця свого. З причини гордості влаштована преісподня, створений черв невмирущий і невсипущий".

Інтегральне тіло людини, як багатовимірної істоти, прийнято поділяти на шість тонких і одне фізичне тіло. Тонкими тілами називаються, в порядку збільшення частотності енергій, що є їх складовими. Отже, тонкі тіла – це ефірне, астральне, ментальне, та атманічне.Фізичне тіло виступає в ролі тільки остаточної їх проекції на матеріальний світ. Люди здатні візуально спостерігати на фізичному плані не більше двох тіл: ефірне і фізичне. Але вплив інших на формування моделі поведінки і самоідентифікацію людського "Я" заперечувати складно. Розглянемо всі складові інтегрального людського тіла: Фізичне тіло Воно найбільш низькочастотне і складається здебільшого з матерії фізичного світу. Біохімічні процеси, що протікають у фізичному тілі, формують перше енергетичне кільце, яке забезпечує життєздатність ефірного, астрального і, частково, ментального тонких тіл. Фізичне тіло - це свого роду матеріальний носій, енергетичне джерело і простір для реалізації намірів більш високочастотних тіл. Ефірне тіло Перше тонке тіло - це ефірне, або енергетичне, тіло людини. Це тіло є точною копією фізичного тіла. Воно повторює його силует, виходячи за його межі на 3-5 см.Це тонке тіло має таку ж структуру, що й фізичне тіло, містячи в собі його органи й частини. Воно складається з особливого виду матерії, називаної ефіром. Ефір займає проміжне положення між щільною матерією, з якої складається наш світ, і ще тоншими, ніж ефірна, видами матерії. У східній традиції ефірне тіло навіть не відноситься до тонких тіл, а вважається різновидом нашого щільного фізичного тіла.В принципі, будь-яка людина при бажанні може побачити блакитнуватий серпанок ефірного тіла навколо своїх пальців, якщо буде дивитися на них розосередженим поглядом на білому тлі. Крім того, сфотографувати ефірне тіло дозволяє відомий ефект Кірліана. Колір ефірного тіла, як його сприймають екстрасенси, змінюється від світло-блакитного до сірого. У чутливої людини воно має блакитнуватий відтінок, в атлетично складеної, фізично міцної людини в ефірному тілі переважають сірі тони.Ефірне тіло утворює так звану енергетичну матрицю людського тіла, якій відповідають органи нашого фізичного тіла. Люди з високочутливим зором бачать всі органи людського тіла,що складаються ніби з мерехтливого сірого світла. Перекручування, що виникають в енергетичному тілі людини, приводять спочатку до розладу й запалення, а потім і до переродження органів нашого фізичного тіла (тобто хвороби). Більшість екстрасенсів відчувають руками перекручування саме енергетичного тіла й вносять у нього виправлення. У випадку правильного впливу слідом за виправленням енергетичного тіла відбувається зцілення фізичного органа. У цьому ж тілі існують різні енергетичні потоки, у тому числі ті самі «чудесні меридіани», на які впливають лікарі при акупунктурі й акупрессурі.Оскільки ефірне тіло повністю повторює фізичне, його іноді називають ефірним двійником людини. Ефірне тіло людини має масу близько 3-7 г. Це було встановлено американськими дослідниками в ході експериментів, коли людина вмирала, лежачи на дуже чутливих вагах (безумовно, на це була отримана згода з боку цієї людини). У ході цього незвичайного експерименту було встановлено, що після смерті маса тіла людини зменшується саме на ці самі 3-7 г. Після смерті людини всі тонкі тіла залишають наше фізичне тіло. Але масу має тільки ефірне тіло, інші тіла зовсім безтілесні. Ефірне тіло - це тіло наших вчинків. Важливо, щоб це тіло було чистим, тому що інформація про вчинки людини після смерті протягом 3-х днів скидається в каузальне (кармічне) тіло. За допомогою ефірного тіла до кожної клітіни доносяться всі думки, почуття, бажання і прагнення людини, знаходячі своє відображення в її чинках. Воно є провідником потоків життєвої енергії, що підтримує життя фізічного тіла.

Астральне тіло

Наступне, астральне тіло (або тіло емоцій), складається з ще тоншої матерії, ніж ефірне. Це тіло на 5-10 см виходить за межі фізичного тіла. Воно не має такої чіткої форми, як ефірне, і являє собою безупинно переливчасті кольорові згустки енергії. У неемоційної людини це тіло досить рівномірне й виряджене. У дуже емоційної людини ці різнобарвні згустки більше густі й щільні. Причому спалахи негативних емоцій проявляються, як згустки енергій важких і темних кольорів- червоного, бордово-червоного, коричневого, сірого, черного іт.д.Якщо людина емоційна, але відхідлива, то згустки негативних енергій в емоційному тілі порівняно швидко розсмоктуються. А от якщо людина має затяжні негативні емоції, наприклад постійну образу на людей або життя або постійну агресивність стосовно життя або інших людей (комуністів, демократів, євреїв, начальника, колишнього чоловіка і т.п.), те такі емоції створюють довгострокові згустки негативної емоційної енергії. Ці згустки надалі впливають на наше здоров'я. По кольорам астрального тіла ясновидці легко визначають, які емоції властиві даній людині.

Ментальне тіло

Третє тонке тіло людини одержало назву ментального тіла. Це тіло думок і знань людини. Воно дуже розвинене у вчених, дослідників і людей, що захоплюються якоюсь областю знань (історія, архітектура, ботаніка іт.п.). І слабко виявлено в людей, зайнятих фізичною працею.Ментальне тіло виходить за межі фізичного на 10-20 см і в цілому повторює його контури. Воно складається із ще більш тонкої енергії — енергії ментального плану, має яскраво-жовтий колір, що виходить із голови людини й поширюється на все тіло. Коли людина напружено думає, ментальне тіло розширюється істає більше яскравішим.У ментальному тілі також є згустки енергій, що відбивають наші переконання і стійкі думки. Ці згустки одержали назву мислеформ. Мислеформи можуть складатися з енергії тільки ментального тіла, -мякщо наші переконання не супроводжуються емоціями. А якщо переконання з'єднані з емоціями, те мислеформа утворена енергіями ментального й емоційного планів. Відповідно, якщо в нас сидить стійке негативне переконання (наприклад, із приводу нашого уряду або ближніх родичів) і воно супроводжується зовсім неласкавими емоціями, то відповідна мислеформа забарвлена брудними кольорами емоційного тіла.Мислеформа може бути розмитою, якщо наші знання або переконання нечіткі або неточні. І навпаки, вона зовсім чітко обкреслена, якщо наші переконання стійкі й завершені. Як все гарне, так і все погане в нашому житті - це наслідок нашого способу мислення, що впливає на те, що з нами відбувається. Виникаюча проблема взаємодії із зовнішнім світом вибудовує певні мислеформи. Негативні переживання утворюють згустки негативної енергії у ментальному тілі людини. У більшості випадків до таких думок додаються негативні емоції. Вони утворюють перекручування в астральному тілі. Після чого ці зміни переносяться на ефірне (життєве) тіло. Філософія сприйняття людини тільки як фізичного тіла приводить до однобокості мислення всієї сучасної медицини. Видалити хворий орган, почистити, відрізати, вирівняти, виправити - от основні методи лікування.Якби людина була тільки тілом, це було б вірно, але людина є одночасно й поле, причому поле є важливішимза тіло. Ми навчилися хірургічним шляхом рятувати людей від короткозорості, поставили методику на потік. Причиною короткозорості є перекручування польових структур у районі голови, що викликається почуттям ненависті, що формує в полі людини стійкі структури. Ці структури нікуди не зникають при операції очей і переміщаються на інші органи тіла.Без виходу на причину ефективно боротися з хворобою не можна. Перші чотири тіла - фізичне, ефірне, астральне, ментальне - людина поділяє з усім тваринним світом. Наступна трійка - каузальне, будхіальне і атманічне тіла. Будхіальне або інтуїтивне тіло - тіло надсвідомісті, інтуїції, божественного прозріння. Так звані осяяння відбуваються, коли людина входить в резонанс з інформаційним полем Всесвіту і отримує доступ до інформації безпосередньо, без роздумів, спотворень, коливань.В інтуїтивному тілі ховається феномен пророцтв, і ясновидіння. Саме в це тіло людина входить в змінених станах свідомості. Атманічне ж тіло - частка Абсолюту в кожному з нас, де зашифрована місія - те, для чого ми створені. Це тіло ніким до кінця не описане, тому що воно Божественне и являє собою чистий Дух, або іскру Божу. Це та Частина нашого Я, яка є частиною Творця в нас самих і якісно дорівнює Богу.У світлі уявлень східної медицини біологічний організм є компонентом Космосу, тому існує тісна взаємодія фізічного поля Всесвіту і біополя людини. Сукупність всіх полів утворюють ауру людини.

Висновки

Таким чином, наука є могутнім засобом виховання молоді, бо включає в себе моральний закон людства – Десять Заповідей Божих, моральні цінності та чесноти, а також моральність, втілену в Ісусі Христі – Боголюдині, в Його вченні та працях людей, які Його наслідували. Під істинною любов’ю в сім’ї розуміємо любов – подружню, даруючу. Розум – це набір певних умінь, знань, навичок, здатність людини логічно мис-лити і аналізувати. Розум – це одна з властивостей пам’яті людини, яка залежить від уміння людини концентруватися і бути уважним. А мудрість – це вміле застосування всієї сукупності своїх знань, і при цьому, спиратися на досвід. Мудрість людини походить передусім від Бога. Її можна набути через знання, що містяться в книгах і шляхом спілкування з розумними людьми. Християнська мудрість – духовна цінність. Вона невіддільна від морального способу життя, єдності думок і вчинків. Її різновидами є мудрість як перебування у здоровому розумі і мудрість як інтелектуально-моральна характеристика особистості. Мудрість Божа – це духовний дар. Вона базується на Слові Божому й наповненні Святим Духом. Мудрість Бога завжди довершена, безкорислива, чиста й сильна. Її треба прагнути. Лише той, хто прагне Божої мудрості, отримує Божу благодать, спасіння душі та плід Духа Святого (любов, радість, мир, лагідність, стриманість, довготерпіння, добрість, милосердя та віру). Отже, сенсом філософії, яка ґрунтується на усвідомленні трансцендентного, завжди був і залишається пошук істини та любов до мудрості.

Список використаної літератури та джерел

1. Гільдебрант Дітріх фон. Етика. / Дітріх фон Гільдебрант. – Львів: УКУ, 2002. 2. Іван Павло ІІ. Centesimus annus: Енцикліка. / Іван Павло ІІ. – Ватикан, 1991. 3. Іван Павло ІІ. Evangelium Vitae: Енцикліка. / Іван Павло ІІ. – Ватикан, 1995. 4. Іван Павло ІІ. Dives in Misericordia: Енцикліка. / Іван Павло ІІ. – Львів: Місіонер, 1999. 5. Мартиненко О.П. Істина як атрибут Божественного Одкровення // Збірник матеріалів науково-практичної Інтернет-конференції «Актуальні проблеми сучасного економікогуманітарного дискурсу в Україні», ДонНУЕТ ім. М.Туган-Барановського, Кривий Ріг, 2016. – C. 27–28. 6. Огірко О.В. Християнська етика для всіх: Словник християнсько-етичних термінів. – Львів: ЛНУВМБТ ім. C.З. Ґжицького, 2009. – 272 c. 7.Огірко І. В. Бог – вічний двигун життя : Лекція [Електронний ресурс] / Ігор Огірко. – Режим доступу youtube (дата звернення: 11.11.2014). – Назва з екрана. 8. Огірко І. В. Теорія відносності логіки [Електронний ресурс] / Ігор Огірко. – Режим доступу youtube (дата звернення: 11.11.2014). – Назва з екрана. 9.Огірко О. В. Любов до мудрості як сенс філософії / О. В. Огірко // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. - 2017. - Вип. 1. - С. 218-222. 10.Аристотель О частях животных. / Пер. В. П. Карпова. (Серия «Классики биологии и медицины»). — М.: Биомедгиз, 1937. 11.Биофилософия / Под научным руководством д. филос. н. Лисеева И. К. — М.: ИФ РАН, 1997. — 264 с. 12.Биофилософия / Под редакцией Шаталова А. Т. — М.: ИФ РАН, 1997. — 542 с. 13.Борзенков В. Г. Истоки биофилософии // Биофилософия / Отв. ред. А. Т. Шаталов. — М.: Институт философии РАН, 1997. — С. 27—41. 14.Лисеев И. К., Огурцов А. П., Панов Е. П. Биология в познании человека, — М., 1989. 15.Костюк П. Г., Зима В. Л., Магура І. С., Мірошниченко М. С., Шуба М. Ф. Біофізика. — К. : ВПЦ "Київський університет", 2008. — 567 с.

16.Ogirko Igor V., Kmit Yaroslav M., Blank Sofiya, Mykolyshyn Alina I. Kirlianometry of «Augmented reality» confirmed by Kirlian images to the world - through science Proceedings of the 6th International Scientific and Practical Conference «Scientific Trends and Trends in the Context of Globalization» (September 19-20, 2023). # 171. 17.Огірко Ігор В., Кміть Ярослав М., Бланк Софія, Миколишин Аліна І. Кірліанометрія «доповненої реальності», підтверджена світом зображеннями Кірліана - через науку Матеріали 6 Міжнар. наук.-практ Конференція «Наукові тенденції та тренди в умовах глобалізації» (19-20 вересня 2023 р.). # 171. Умео, Королівство Швеція /інтерконф.19-20.09.2023.015 с.190-222. 18.Kmit Ya. M., Ogirko I. V., Blank S. M. AUROGRAMS IN THE STUDY OF MINERALS AND CRYSTALS. The 13 th International scientific and practical conference “Science,innovations and education: problems and prospects” (July 28-30, 2022) CPN Publishing Group, Tokyo, Japan. 2022. Proceedings of the 13th International scientific andpractical conference. CPN Publishing Group. Tokyo, Japan. 2022. Pp. 225-232. 19.Kmit Ya. M., Ogirko I. V., Blank S. M. AUROLOGY AS A METHOD OF ENVIRONMENTAL INCREASING YIELD. The 13 th International scientific and practical conference “Science,innovations and education: problems and prospects” (July 28-30, 2022) CPN Publishing Group, Tokyo, Japan. 2022. Proceedings of the 13th International scientific andpractical conference. CPN Publishing Group. Tokyo, Japan. 2022. Pp. 12-22. 20.Kmit Ya. M., Ogirko I. V., Blank S. M. AUROGRAMS IN THE STUDY OF MINERALS AND CRYSTALS. Кмит Я. М., Огирко И. В., Бланк С. М. АУРОГРАММЫ В ИССЛЕДОВАНИИ МИНЕРАЛОВ И КРИСТАЛЛОВ// Innovations and prospects of world science. Proceedings of the 11th International scientific and practical conference. Perfect Publishing. Vancouver, Canada. 2022. Pp. 21-27. C.278- 285.Proceedings of XI International Scientific and Practical Conference Vancouver, Canada 22-24 June 2022 The 11 th International scientific and practical conference “Innovations and prospects of world science” (June 22-24, 2022) Perfect Publishing, Vancouver, Canada. 2022. 635 p. 21.Kmit Ya. M., Ogirko I. V., Blank S. M. AUROGRAMS IN THE STUDY OF MINERALS AND CRYSTALS. The 13 th International scientific and practical conference “Science,innovations and education: problems and prospects” (July 28-30, 2022) CPN Publishing Group, Tokyo, Japan. 2022. Proceedings of the 13th International scientific andpractical conference. CPN Publishing Group. Tokyo, Japan. 2022. Pp. 225-232.

Для студентів старших років навчання, аспірантів та докторантів. Основною метою є ознайомлення студентів з основами проведення наукових досліджень. Огірко І.В.