Модель Людини

Бути Людиною: мрія Любомира Гузара

Присвячую катехиту Олегу Огірко

Аналізується проблема людини у християнській думці. В царині осмислення соціального ідеалу характерний широкий раціональний дискурс традиційних та нових поглядів у поєднанні з теоретичним та практичним досвідом життєдіяльності людини. Універсальність християнських суджень дозволяє змістовно та адекватно вирішувати вічну істину про відносини Бога і людини як засобу особистого та соціального цілепокладання.

Актуальність теми дослідження.

При розгляді проблеми ідеалу нагальними стають питання знаходження людиною її власного місця, самовизначення та самореалізації в світі. Соціальне буття є виявленням тих якостей, властивостей, цінностей, що притаманні людям. Наука, філософія, теологія, етика, соціологія, переглядаючи соціальний порядок, поставили антропологію в центр дослідження як джерела та норми істини та ідеалу. Хоча були досягнуті значні успіхи у розумінні людської особистості, поглядів на людину, коли існують індивідуалізм та колективна ідентичність, не працює на користь ідеалу. Звертають увагу до найважливішої справи людства – пошуку його надійної ціннісної основи. Використовуючи людський досвід як критерій для визначення реальності, сучасні люди підкреслюють важливість християнської антропології, адже вона починається з людини як соціальної, індивідуальної чи теологічної конструкції, а привносить в систему роздумів ідеальне, Бога. На основі релігії формується світогляд багатьох людей, а релігійні базисні погляди, настанови, норми і правила значною мірою визначають, представники християнських конфесій вважають не доречним розгляд дискусій про людську природу, окреслення сучасних викликів для християнської антропології і насамкінець вироблення конструктивних пропозицій щодо розуміння людини. Ідея людини – це один з мотивів і принципів, що глибоко позначався на свідомості людини, так і на характері діяльності.

Мета і завдання

Метою є дослідження проблеми людини в контексті осмислення ідеалу на основі аналізу християнської думки. Стан розробки проблеми. Підтвердженням християнських мислителів до розгляду питань людини і ідеалу є роботи останніх років, що підкреслюють наявність аудиторії зацікавлених у їх вирішенні. Обговорювана тематика, охоплюючи спектр проблематики крізь призму її методологічних підстав, викликає не лише дискусію, й бажання зрозуміти роль цінностей у особистісному житті. Саме аналіз людини, на думку християнських мислителів, свідчить про необхідність та важливість ідеалів, ціннісних, духовно-морально орієнтирів як цілепокладаючих чинників людської життєдіяльності. Християнська думка, починаючи з апостольських часів накопичила масив праць про природу, сутність і розвиток людини. Вона включає в себе сукупність досвіду Церкви, який бере початок від Христа, і включає в себе Святе Письмо, християнське вчення, богослужіння, таїнства і обряди, Символи і правила віри, діяння Соборів, писання Церкви, житія святих, і духовний досвід віруючого. Нині існує кількість праць, завдання яких полягає у встановленні відповідного християнського погляду на проблеми людини у християнстві відповідно до сучасних умов. Основні християнські конфесії сьогодні займаються тлумаченням сутності та буття людини, і важко виявити межу між богослов’ям, релігійною філософією, філософськими вченнями і науковими знаннями. Виклад основного змісту дослідження. Шляхи філософії, психології, етики і теології, які довгий час розходились, шукаючи предмет, все більше сходяться навколо особистості. Такий цілісний спільний орієнтир бачиться динамічним та прогресивним. Його підґрунтям є повна гармонізація тілесного та духовного, матеріального та ідеального, зовнішнього і внутрішнього. Справжня особистість може рости та формуватися у середовищі. Для реалізації людині бракує матеріалу, з якого вона, створюючи світ, прагне зробити себе.

Істинними основами може бути лише єдність цінностей, всередині якої кожен предмет і інтерес займає своє місце з посиланням на вищу цінність. Багато християнських мислителів, усвідомлюючи непорушність церковних догматів і будучи глибоко в них переконаним, з сміливістю і чесністю щиро допускали необхідність переосмислення, переоцінку змісту вчення, що є абсолютно необхідним в життєвих умовах. Вимагає адаптації богословських текстів до сучасності їх сучасну інтерпретацію [1-4]. Є аспекти відродження людини: природне і вольове. Жодна людина, по своїй природі не може ухилитися від Волі Божої. Людина усвідомлює себе як особистість саме в тому, що сприймає і відчуває себе в світі завдань. Однак цілісність особистості людини пов’язана вільним. Ця властивість не дозволяє зцілити людину за примусом, але дозволяє їй зробити особистий і вільний акт вибору злуки з Христом[1-5]. Сьогодні йдеться про ті ж проблеми, з якими стикається людство: системи цінностей, духовно душевного світу людини, християнської ідеї. Прискорення прогресу і моральної людини знаходяться в тому ж хронотопі, тільки інтервали вкоротили простір. Проблема сутності християнства не зазнає суперечливих трансформацій. Християнська ідея не перестає бути єдиним духовним осереддям, навколо якого ведуться пошуки сенсу існування людини. Людство виробило цінніших орієнтири - християнські. Іншими словами, Сутність християнських горизонтів полягає у визначеному християнському моральному вченні як моделі [6-9]. Богослов’я осмислює ідею гуманізму, яка не занизила цінність людини, дію на людину і на природний світ. Однією із небезпек для людини і суспільства є порушення права на життя для особистостей, для майбутнього покоління.

В Апостолі:

"12. Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, 13. терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. 14. А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалости, 15. і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні. 16. Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні." (Кол. 3, 12-16) Ключові позиції християнського розуміння людини закладені в Біблії, в Новому Завіті. Попри самої суті християнства як одкровення про людину, богословське вчення про людину було в авангарді християнських роздумів і заповнювало розділи досліджень. Під богослов’ям закодовані онтологічні аспекти антропології, розкривається форма людини. Відповідно питання людської особи в структурі богослов’я є. Християнську концепцію особистого буття як спілкування, буття Святої Трійці, єдиносущного Бога в трьох Особах; установлює відношення і зв’язок людини з цим буттям. Цінність Божого одкровення полягає в тому, що Він відкривався людині і на людину були спрямовані всі Його дії. Саме з людиною, з людським родом був укладений заповіт, або союз, повний уваги і любові до людини. Християнство явило істину про Бога і людину – у Христі, тобто Боголюдина стала мірилом всіх і за все [1-9]. Розвиток людини не можливий без її вільної згоди, адже Бог діє там, де людина залишає місце для Нього. Від особистого вибору кожної людини залежить, діючий Хрест Христовий. В Особі Христа люди бачать мудрого вчителя життя, цілісний ідеал найвищої досконалості – ідеал живий і животворящий, що може впливати на людські душі, що дозволяє їм перероджуватися. Цей ідеал живить людей, адже саме в ньому і полягає велика перемога над світом, а проповідь морального вчення оновлювала людей завдяки глибокій живій вірі їх у великий сенс людського життя і велика надія на можливість здійснення цього сенсу [4-10]. Християнська антропологія виділяє і розділяє такі види досконалості людини: спрямованість до Бога, доступне людині в межах її життя, і з’єднання з Богом, досяжне лише в горизонті. Шлях самовизначення християнина жертовний. Це шлях звільнення від пристрастей, кінцевий процес його життєвого втілення [1-8]. Розробки християнськими мислителями ідеї людини протягом віків в різних формах це один із дієвих мотиваторів і регулятивних принципів в житті традицій, соціумів та культур. Вона відображалась і на свідомості людини, і на характері спільнот, і на їх життєдіяльності. В Євангелії: "18. Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” 19. А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.” 21. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.” 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” 27. Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога" (Лк. 18, 18-27) Для багатьох ідея визначення сутності людини не далека і просто можлива. Адже всі вони орієнтують на трактування поняття ідеалу людини як такої досконалості, що розуміється у відповідності та здійснення мети, повної завершеності, втілення задуму. Тобто досягнення ідеалу потрібно розглядати як реалізацію закладеної в людині подібності до божественного: уподібнення Богу. Звертаючись до Новозавітних текстів, можна знайти вкрай важливі слова Христа, що в усі епохи були визначальними для віруючих, і, разом з тим, предметом роздумів для богословів. Мова Євангелія про досконалість відкривається зверненням. У Нагірної Проповіді Ісус проголошує до людей: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний» (Мт. 5,48); і вдруге у Юдеї Христос каже багатому юнакові: «Хочеш бути досконалим, піди, продай маєток свій і роздай бідним, і будеш мати скарб на небесах; і приходь і йди за Мною» (Мф. 19,21). В Посланнях досконалість і досконала людина ставляться в ряд центральних понять християнської антропології. Вони не входять до переліку головних термінів і категорій, якими апостоли передають суть Доброї Звістки. Формулою цього специфічного елементу християнської Звістки є нова людина. Її вимога –оновлення людини, розрив з минулим, старою людиною і всім старим життям. Лейтмотивом християнського світовідчуття є новий світ, нова людина, нове життя, нове небо і нова земля [1-8]. Розвиток людини привів до панування над земним світом, але не дав щастя, щоб дійсність збіглася б з мрією людини про рай. Для його досягнення вона витратила безмірну кількість енергії, втім розрив між дійсністю життя і бажаним не зменшився. Зміст людського життя ніколи не відповідав тим земним принципам, в ім’я яких цей зміст блага життя створюється людьми і це змушувало людей звертатися до пошуку надійних основ [1-4]. Найглибша постановка і рішення питання про сенс життя розкрилися з появою християнства у вченні новозавітного одкровення і в сфері християнської філософії. Питання про людину є теоретичним, богословським і далеким від потреб сучасного життя, проте реальність підтверджує інше. Потенціал християнських установок у людини є. Людина визнає свою вторинність, залежність від Бога, що є межею досконалості. Бог є еталоном моральних істин і чеснот та відкриває глибини в осягненні сутності людини, зміщуючи пріоритети від емпіричної в напрямі духовності. Основоположним в процесі ідентифікації людської особистості є духовність, що орієнтує на універсальні абсолютні цінності, на основі яких формується стратегія життя людини. Духовність як потенційна можливість набуває сили через моральні і світоглядні принципи й ідеали, через переживання Божої благодаті в церковному житті. Освоєння духовних цінностей відбувається як спілкування та життя в Церковній спільноті. В результаті цього християнські цінності набувають характеру особистих через усвідомлення вдячності дару свого життя та готовності до самопожертви. Відносини людини з Богом як дарування та вдячності можливі лише у євхаристії, тому що Бог приходить до людини, яка очікує Бога у церковній спільноті, що є містичним тілом Бога. Церковна єдність забезпечується залежністю людини в умовах спілкування як способу існування, що розуміється як взаємозв’язок з Богом та іншими людьми. Пізнання і єднання з Богом здійсниме під час літургії. Намагання побудувати суспільство та розкрити красу цього світу можуть реалізуватися завдяки етосу, який є місцем вільного спілкування Бога і людини [1-9]. Людське існування отримує свою сутність із факту божественної любові. Створення людини – це акт Божої любові, яка надає буттю реальності. Любов конституює буття як подію. Неповторна людська особистість виявляється в акті спілкування та взаємного зв’язку з Богом та іншими людьми, у свободі любові [1-4]. Долучаючись до загальної любові, людина розуміє істину і виконує вкладену в неї Богом мету свого життя, насолоджується благополуччям інших і самовіддано живе для їх користі. Справжня любов підпорядкована добробуту інших і виявляється в людини, що вміє стати вище власних уподобань та бажань як прагнення людини до вічності, до Абсолюту, що дарує своєму творінню свободу і справжню творчу силу. Таким чином, любов є єдиним станом свободи. Тож все більше стає зрозумілою суспільна позиція Церкви привести людину до усвідомлення того, що вона є істотою не лише земного, а й світу, який не визначається законами природи [2-8]. Християнська думка не може обмежитися апологією взаємин любові, взаємного дарування та жертовності. Вона змушена розширити спектр проблеми людини у світі, що визначається суспільними чинниками. Основним вектором розвитку світу стало наростання наближення до руйнування та природньої смерті, причиною якої є хвороби людини. Християнство пояснює причини такого стану розірваності людини як пошкодження образу Божого в людині, як первородний гріх, що таємничий за своєю природою і транслюється не просто окремими індивідами, а всім людським родом у всьому світі [1-8]. Тому людський ідеал, який постав в образі Ісуса Христа потребує відновлення. Виникнення та формування цілісності людської особистої – це не складний та не суперечливий процес. Тому принципово важливим є усвідомлене, цілеспрямоване регулювання особистістю ходу і спрямованості процесу самоідентифікації. Є підстави розглядати як необхідну, форму особистості – саме духовність. Тільки духовно-моральні цінності - добро, любов, істина, краса, справедливість, свобода, що поєднують в собі особистісне та соціальне, та вічне, загальнолюдське, ідеальне і дієве, дають можливість осмислити і співвіднести в повсякденних ситуаціях, життєвих орієнтаціях і цілях [1-5].

Християнське розуміння свободи веде до виявлення такої характеристики, особистості, як діяльність. У творчості християнина не залишилось місця для роздумів про цілі своєї діяльності. Людина є складною, в ній присутні властивості інших. Подібно фізичному тілу вона підпорядковується законам природного світу. Маючи тіло, душу й дух людина відрізняється від всього сущого. Людина переживає темпоральність свого існування й зливаючись із життям, змінює його, пізнає безперервну, нерозривну, якісну тривалість часу як спасіння. Сутність людини – це можливість, що має моральний характер і являє собою основу для виявлення притаманних людині властивостей та ідеалів [2, 7]. Християнство обіцяє безсмертя людського духу, повне відновлення всієї істоти у воскресінні з мертвих. Цей основний пункт у змісті християнського світогляду дозволяє християнам усвідомити себе як земного члена небесного царства адже людина існує не для світу, світ існує лише як засіб для здійснення мети людського життя, що досягається тільки шляхом саморозвитку.

Апостол:

"12. Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість, 13. терплячи один одного й прощаючи одне одному взаємно, коли б хтось мав на кого скаргу. Так, як Господь простив вам, чиніть і ви так само. 14. А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалости, 15. і нехай панує в серцях ваших мир Христовий, до якого ви були покликані, в одному тілі, та й будьте вдячні. 16. Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумлюйте одні одних, співаючи Богові з подякою від свого серця псалми, гимни та духовні пісні." (Кол. 3, 12-16)

Євангелії: "18. Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?” 19. А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог. 20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.” 21. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.” 22. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.” 23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. 24. Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! 25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” 26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?” 27. Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога" (Лк. 18, 18-27) Висновки.

Євангеліє від св. Матея 25:31-46 31. Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з Ним, тоді Він сяде на престолі своєї слави. 32. І зберуться перед Ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; 33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. 34. Тоді цар скаже тим, що праворуч Нього: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. 35. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; 36. нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. 37. Тоді озвуться праведні до Нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? 38. Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? 39. Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до Тебе? 40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили. 41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам Його; 42. бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; 43. був чужинцем, і ви Мене не прийняли; нагим, і ви Мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене. 44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і Тобі не послужили? 45. А Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили. 46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.” «Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави» (Мт 25:31) Пришестя в силі Правда, і раніше, кажучи про двох осіб, Він мав на увазі не дві особи, а дві сторони: одну слухняних, а іншу – неслухняних. Але тут Він пропонує нам про це слово і страшніше, і урочистіше. Ось чому і не говорить вже: Небесне Царство буде подібне (Мт 25:1); а прямо вказує на Самого Себе, кажучи: Якже прийде Син Чоловічий у Своїй славі. Нині Він з’явився у неславі, ганьбі та нарузі; а тоді сяде на престолі слави Своєї. І часто згадує про славу. Так як наближався час хресної Його смерті, яка вважалася ганебною стратою, то Він підносить розум слухача до вищого, представляючи погляду його судилище і весь всесвіт (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея») Ісус справедливо обіцяє, що слава тріумфатора прийде через два дні, протягом яких Він відсвяткує Паску, буде виданий на хрест, осміяний людьми, напоєний оцтом і жовчю. Так відплатить Він обіцяною нагородою за ганебні діяння, яких Він зазнає. Зрозуміло, що Той, Кого побачать у величі, є Сином людським (Ієронім Стридонський «Коментарі на Євангеліє від Матея») «І зберуться перед ним усі народи, і Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (Мт 25:32-33)

Всі народи

Як може бути Він Сином Чоловічим, якщо Він – Бог і прийде судити всі народи? Він тому є Сином Чоловічим, що з’явився на землі як людина і був переслідуваний юдеями як людина. І ось Він, про Кого вони говорили, що Він – людина, Сам воскресить з мертвих всі народи і кожну людину буде судити за її справами. Тоді кожен народ побачить Його: побачать і ті, хто Його заперечував, і ті, хто Його відкидав як людину. Вони всі тоді побачать Його, але не всі однаково: одні – на покарання, інші – для життя вічного (Дан 12:2). Всі народи будуть зібрані ангелами від початку світу – від Адама і Єви до самої останньої людини на землі, будь-якої, будь-коли народженої. І Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів. Господь наш, Хто знає наші думки, Хто передбачає всі справи людини, Хто знає праведний суд, розділить людей за заслугами кожного, як відділяє пастух овець від козлів (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія») Відлучить одних від однихІ Він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів. Отже, люди на землі перемішані, і не просто перемішані, а так, що праведники живуть пліч-о-пліч з грішниками, так що їх не можна розрізнити. Між праведними і грішниками немає очевидних відмінностей. Як взимку не видно відмінності між живими деревами і засохлими, але прекрасною весною вона стає очевидною, так і кожна людина досліджена буде згідно з її вірою і ділами. Грішні не дадуть ні листя, ні плоду, а праведники одягнуться в листя вічного життя і прикрасяться плодом слави. Так вони будуть розділені Небесним Пастирем, Господом. Земний пастир розділяє тварин за типом тіла, Христос же ділить людей за типом душі. Вівці означають праведників в силу своєї лагідності, бо вони нікого не ображають, і в силу терплячості, бо, будучи ображеними іншими, вони не чинять опору. А грішників Він називає козлами, тому що їм властиві такі вади, як впертість, гордовитість, агресивність (Анонімний коментар). І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлів ліворуч. Коли людина опиняється перед царем або суддею по той бік, де їй буде наказано встати, вона сама дізнається, чи поставлена вона за зроблене нею добро чи зроблене нею зло. Якщо за добро, то вона негайно закликається ближче; якщо за зло, то їй велиться встати на відстані. Так і Бог помістить праведників праворуч, а грішників ліворуч, щоб кожен знав, які його заслуги, вже по самому місцю, щоб перед засудженням сприймав свою провину. Заслужено Він кличе праведників праворуч, адже вони ніколи не знали сторони лівої; заслужено ставить грішників по ліву сторону, тому що вони ніколи не бажали пізнавати праве (Анонімний коментар). «Тоді цар скаже тим, що праворуч Нього: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу» (Мт 25:34)Візьміть у спадщину Царство Похваливши тих, які виконують свої обов’язки, Спаситель відкриває, яку любов Він мав до них від віку: Прийдіть, каже Він, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. З якими благами може зрівнятися це найменування – благословенні, і до того ж благословенні Отця? І за що удостоїлися вони такої честі? Яка тому причина? Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли, та ін. Скільки честі, скільки блаженства в цих словах! Він не сказав: Прийміть, а – візьміть у спадщину, як своє власне, як батьківське, як ваше, як одвіку вам належне. Перш ніж ви почали існувати, каже Він, це вже було для вас приготовлене і влаштоване, бо Я знав, що ви будете такими (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея») Спочатку по правий бікТоді Цар скаже тим, що праворуч Нього … А чому Він не звернеться спочатку до тих, хто по лівий бік? Тому що Бог завжди більше хоче хвалити, а не засуджувати. Бо Він відплачує добром тим, хто добрий, в силу наміру Свого, бо Він – добрий; але злим відплачує злом, проти наміру Свого, тому що не хоче, але Він – Суддя. Ось і людина, якщо робить щось проти своєї природи, робить в нерішучості. Якби Христос радів покаранню грішників, то ніколи б не віддав Себе за них. Але каже: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Ви дали те, що не могли мати завжди, так прийміть те, чим будете володіти вічно. І правда, Царство Небесне не було створене за заслугами праведності людей, а створене силою Божою (Анонімний коментар). «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли; чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до Тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт 25:35-40)

Допомога ближнім

Зрештою, щоб ти і з іншого боку бачив справедливість вироку, Він ще раніше хвалить тих, які належним чином виконали свою справу, і каже: Прийдіть, благословенні Отця Мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти, та інше; щоб засуджені не сказали, що вони нічого не мали, Він засуджує їх, вказуючи на товаришів, так як засуджує і дів, вказуючи на інших дів (Мт 25:1-13), раба, що впивається і об’їдається – вказуючи на раба вірного, раба, що сховав свій талант, – вказуючи на раба, який представив два таланти (Мт 25:14-30); і взагалі засуджує кожного грішника, вказуючи на тих, хто виконав свої обов’язки. Але справедливість Свого вироку над засудженими Він пояснює не тільки тим, що подібні до них раби при тих же обставинах виконали свої обов’язки, а й тим, що засуджені виявилися неслухняними навіть і в тому, в чому бідність анітрохи не служила перешкодою, як, наприклад, коли потрібно їм було напоїти спраглого, прийти до того, що знаходиться у в’язниці, відвідати хворого (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея») Це можна розуміти і щодо вчителів, які давали їжу вчення голодним праведності, щоб наситились і зміцнювалися добрими справами, давали пити істини спраглим пізнання Бога. Навчаючи в слові Божому, вони, звичайно, насичували їх і давали їм пити, хрестячи в Дусі Святому тих, хто є мандрівниками в цьому світі. Адже істинно мандрівниці у цьому світі – всі душі, які скажуть: Бо я – приходень у тебе, як усі мої батьки – перехожі (Пс 38:13). Проповідуючи слово віри, вони утримують душі від будь-яких помилок і роблять їх членами сім’ї святих, їх соратниками. Самого Христа приймають ті, хто, навчаючи праведності, одягає нагих, тобто тих, хто не має одежі праведності. І написано: Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість (Кол 3:12). Або вони вдягаються в Христа і хрестять їх у Христі, як написано: всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися (Гал 3:27)

Коли приймаємо премудрість, виткану Богом, щоб через Його вчення ми навчали інших і вдягали їх в серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість (Кол 3:12) і в інші чесноти. І всі ці духовні чесноти є одягом для тих, які чують вчення тих, хто навчає цим чеснотам, відповідно до слова апостола, який говорить: Вдягніться у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність, довготерпеливість та інше; а скоріше, і в Самого Христа, Який і є цими всіма чеснотами для віруючих, за словом апостола, що говорить: вдягніться у Господа Ісуса Христа (Рим 13:14). Отже, коли ми одягнемо такого роду одяг на одного з братів менших, віруючих у Христа, виявиться, що Самого Господа, щоб Слово Боже не перебувало нагим в цьому світі (наскільки це в наших силах). Так само ми повинні підтримувати і мандрівного Сина Божого, і служителів Його тіла, мандрівних в цьому світі, чистих від усіх тілесних справ, як Він Сам говорить про Себе і Своїх учнів: не від світу бо вони, так само, як і Я не від світу (Ів 17:14-16). І Христос шукає зі Своїми учнями душу, куди б Йому вступити (Оріген «Коментарі на Євангеліє від Матея») Той, хто відвідує хворих і страждаючих хворобами тілесних пороків, хто зцілює їх ліками вчення, той зцілює в них Христа. Навіть якщо Христос здоровий в здорових душах, Він хворий в душах хворих. Але так само і той, хто приходить до людей, які заживо спустилися в світ мерців, роблячи справи пекельні, тобто до людей, що в в’язниці і під опікою бісів, як каже Писання: Нехай зійдуть живими до Шеолу (Пс 54:16). Приходячи до них словом своїм, Він виводить їх з темниці пекла і звільняє від бісівської опіки. І вони віддають Йому подяку свою: Господи, Боже мій, я візвав до Тебе і Ти вилікував мене. Господи, Ти вивів із Шеолу мою душу і оживив мене з-поміж тих, що сходять в яму (Пс 29:3-4) .

Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли (Мт 25:35). І ще багато чого, що ми прочитали. Здобувши віру, праведні й скажуть у відповідь: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? (Мт 25:37-38). І інше, що за цим йде. Так що ж, мої любі? Невже Господь наш голодний і відчуває спрагу? Невже нагий Той, Хто Сам створив все на небі й на землі, Хто живить ангелів на Небі і всякий народ на землі, Хто не має потреби ні в чому земному, бо сутність Його не зменшується? Таке здається неймовірним. Однак легко повірити в те, у чому Він Сам зізнається. Адже Господь голодний не в Собі, а в Своїх святих; Господь спраглий не в Собі, а в Своїх бідняках. І голий Господь не в Собі – Він усіх одягає, а в Своїх рабах. І хворий Господь не в Собі – Він всіх хворих спроможний зцілити і смерть зруйнувати, але в Своїх рабах. І мандрівник Господь не в Собі – Йому належать і небо, і земля, а в Своїх рабах. І в темниці Господь не в Собі – Він в силах будь-якого звільнити від мук, а в Своїх святих. Тепер бачите, улюблені, що святі не самі по собі: як святі терплять все це заради Господа, так і Господь терпить це заради святих разом з ними (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія») «Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; був чужинцем, і ви Мене не прийняли; нагим, і ви Мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і Тобі не послужили?» (25:41-44)

Звинувачуйте себе А засудженим каже: Ідіть від Мене геть, прокляті, – не від Отця, тому що не Він прокляв їх, а власні їхні справи, – у вогонь вічний, приготований не вам, а дияволу і ангелам його. Коли говорив Він про Царство, то, сказавши: Прийдіть, благословенні, візьміть у спадщину Царство, додав: що було приготоване вам від створення світу; а кажучи про вогонь, сказав не так, а додав: приготоване дияволові. Я Царство готував вам, каже Він, вогонь ж таки не вам, а дияволу і ангелам його; а так як ви самі загнали себе в вогонь, то і звинувачуйте самі себе (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея») І не тільки в цих, а й в наступних словах Він, ніби щоб виправдати Себе перед ними, подає і причини їх засудження: Бо Я голодував, і ви не дали Мені їсти. Якби навіть прийшов ворог, то чи не спроможні були б страждання його зворушити і прихилити найнемилосерднішого? Голод, холод, кайдани, нагота, хвороба, безпритульне блукання усюди – і цього досить до припинення ворожнечі. Але ви не вчинили так і з другом – з Другом-благодійником і Владикою. Ми часто схиляємося, зворушені виглядом голодного пса і звірів в злиднях; а ти, бачачи свого Владику, не схиляєшся? Чим можна виправдати це? (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея») Незважаючи на те, що Він міг подібним чином сказати неправедним: «Я був хворий, і ви навідались до Мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене», Він, оповідаючи коротко, об’єднав обидві частини сказаного вище, кажучи: був недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене, тому що милосердному Судді було властиво широко проголошувати й прославляти добрі справи людей, а їх погані справи лише мимохідь згадувати і коротко викладати. Але і праведні зупиняються на кожному слові, кажучи: коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до Тебе? Тому що праведним властиво відкрито і ретельно звіщати один перед одним про свої добрі справи, а кожну окремо спростовувати через своє смирення; немов би Господь говорив: «Це і це добро ви зробили Мені», а вони, заперечуючи, говорили б: «Ні того, ні цього ми не зробили для Тебе». А неправедні не про кожний окремий вчинок, а поспішно кажуть: коли ми бачили Тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і Тобі не послужили? І вони відносять слова: «послужили Тобі» до всього, немов би скорочуючи або применшуючи свої злочини, щоб вони не виглядали настільки тяжкими, якщо ретельно перераховувати кожний з них зокрема. Тому що поганим людям властиво свою провину (заради виправдання) або не бажати показувати, або применшувати і полегшувати (Оріген «Коментарі на Євангеліє від Матея») «А Він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з Моїх братів найменших – Мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт 25:45-46)

Вічне визначенняВи бачите, улюблені, що немає тому прощення. Вони знали, що робити в цьому світі. Однак жадібність і зла воля заважали їм підготувати собі скарби в майбутньому замість геєни. Вони не засуджуються за злочини, і Господь не говорить їм: «Ідіть від Мене, лиходії, бо ви винні в убивстві, перелюбі, крадіжці». Ні, але каже: «Тому що Я голодував і прагнув в рабах Моїх, а ви не послужили Мені». Якщо так засуджуються ті, що не зробили зла, то що сказати про тих, що творили діла диявола? Чи не спіткає їх пророцтво блаженного Давида: Тому безбожники на суді не встояться, ні грішники на праведників зборах (Пс 1:5)? І не те щоб вони не воскресли, але ні на суд, ні на збори праведних вони не заслуговують увійти. Вони повстануть, але щоб з покарання увійти в покарання. І підуть ці на вічну муку, а праведники в життя вічне. І все це вічно: для грішників вічна мука, для праведних вічне життя. (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія»)

Сучасна християнська думка про людину традиційно спрямовує свої зусилля на пошук необхідності життя у спілкуванні з Богом. Саме це дозволяє говорити про її універсальність у можливості найбільш широко поставити питання суспільного ідеалу, висвітлюючи сутнісні аспекти людського буття. Прямі посили до християнських джерел та використання богословських та філософських концепцій і методологічних підходів не створює необхідності дискусії в цій царині та адекватної богословської рефлексії. Побудова християнської антропології в інтелектуальному просторі бачиться нагальною справою і буде корисною не тільки для християн, окреслює нові перспективи для науки, пропонує зразки особистого та соціального цілепокладання.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1.Бути Людиною: мрія Любомира Гузара Електрон. ресурс. – Режим доступу: Інтернет youtube Підписалося 41,8 тис. користувачів

2. Афанасий Евтич. О человечности и бесчеловечности. –Електрон. ресурс. – Режим доступу: Інтернет

3. Иоанн Зизиулас. Личность и бытие. Пер. с английского А.И. Кырлежева. Начало, №6, 1998. с. 246-289

4. Нагевичене, В.Я., Пивоваров, Д.В., Целостный человек - христианская традиция: Монография. Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та. 2005. 158 с.

5. Несмелов, В.И. Вопрос о смысле жизни в учении новозаветного откровения. – Електрон. ресурс. – Режим доступу Інтернет

6. Писчиков, B.C., Холин М.М. Идентичность личности как проблема современного общества // Актуальні проблеми духовності: Зб. наук, Праць / Ред.: Я. В. Шрамко. Вип. 10. Кривий Ріг, 2009, с. 41-50

7. Уваров, М.С. Религиозная антропология в ситуации постмодерна. –Електрон. ресурс. – Режим доступу: Інтернет

8. Флоровский, Г. Догмат и история. Сост. Е. Холмогоров; общ. ред. Е. Карманов. М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства. 1998. 487 с.

9. Хоружий, С.С. Православная аскеза – ключ к новому видению человека. Сборник статей – Електрон. ресурс. – Режим доступу: Інтернет

10. Яннарас, X.Ч. Свобода етосу / Пер. з анл. К.: Дух і Літера, 2003. 268 с.

Для студентів . Основною метою є ознайомлення з основами наукових досліджень. Огірко І.В.