Психометрія

Психометрія

Дана стаття присвячена проблемі вивчення соціальних уявлень стосовно психічно хворих людей. Представлено результати дослідження вікових відмінностей в уявленнях здорових людей стосовно психічно хворих, проаналізовано зміст і структуру цих уявлень. Психічно хвора люди не може прикинутися нормальною навідь на один день Психометрі́Я — розділ психології, що вивчає застосування математичних методів, тестів у психологічних дослідженнях.Психометрія — науковий напрямок теоретичних і практичних досліджень вимірювання та оцінювання якісних характеристик людини методом тестування.Тестове завдання — завдання певного типу, що стосується важливого і конкретного знання. Тест — це сукупність тестових завдань, які дібрані за певними правилами для вимірювання тієї чи іншої властивості.Для виявлення певних характеристик досліджуваної особи використовують спеціальну програму, яка включає контрольні питання, запитальники й оцінні бали. Розробкою критеріїв оцінки особистих якостей кандидата, що найбільш підходить для виконання певного роду діяльності, займається галузь науки, яка називається психометрією .Термін метапсихологія в перекладі з грецької мови означає: «meta» — після, або за, «psiche» і «logos» — це вчення про душу, а дослівно мав би перекладатися як «за психологією». В метапсихології повинні бути викладені засади, на яких будується дане психологічне знання, а на цій основі мають розв'язуватися часткові психологічні проблеми. Метапсихологія пов'язана з філософською онтологією людини.

Ключові слова: соціальне уявлення, психічно хвора людина, зміст уявлення, структура уявлення, , дискримінація, стигматизація.

Цурковський Ярослав Іванович — український психолог, громадський діяч, літератор, доктор філософії, засновник теорії психічної контрольності, винахідник контролографа. У 60-х роках Я. І. Цурковський — завідувач експериментальної лабораторії психофізіології, психології та умов праці Львівського заводу автонавантажувачів (1961—1971). За здобутки в цій галузі удостоєний золотої медалі (1967). В цей же час за його ініціативою було налагоджено серійне виробництво контролографів на Львівському заводі «Ремпобуттехніка»; протягом ряду років вони використовувалися як для проведення наукових досліджень, так і потреб народногосподарської діяльності: від обстеження космонавтів, машиністів поїздів та водіїв автобусів — до проведення професійної орієнтації випускників шкіл.З 1969 по 1995 рр. Я. І. Цурковський був головою створеного ним Львівського зонального відділення товариства психологів України. У 80-х за його ініціативою було організовано дві Всесоюзні конференції з проблем експериментальної психології на базі Львівського університету ім. Івана Франка та Львівського політехнічного інституту. З 1993 р. — Почесний президент Товариства наукових викладів ім. П. Могили.З 1992 по 1994 рр. Я. І. Цурковський та І. В. Огірко розробили інтегральну методику комп'ютерного аналізу талановитості та теоретично її обґрунтували.Талант обумовлює рівень розвитку спеціальних здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну діяльність.Сьогодні продовжується робота над комп'ютерно-програмною версією приладу — інтегрального психоаналізатора. Вимоги до тестування Валідність (або обґрунтованість) будь-якої процедури вимірювання полягає в однозначності (стійкості) одержуваних результатів щодо вимірюваних властивостей об'єктів, тобто, щодо предмета вимірювання. Відмінність поняття валідності від надійності вимірювання зручно розкривати за допомогою розрізнення «об'єкта» і «предмета» виміру.Надійність - це стійкість процедури відносно об'єктів. Психологія особистості вивчає рушійні сили і умови розвитку особистості, періодизацію розвитку індивіда, особистості та індивідуальності, індивідуальні властивості особистості та їх роль у розвитку особистості, розвиток особистості у соціо- та персоногенезі, структуру особистості і різні методичні підходи до її вивчення, теорії особистості та багато інших проблем[1-5]. У сучасній психології виділяють наступні напрями дослідження особистості: біогенетичний, соціогенетичний і персоногенетичний. В основі виділення даних напрямів знаходиться детермінація розвитку особистості під впливом середовища і спадковості. Розглянемо кожний із перерахованих напрямів. Центром уваги представників біогенетичного напряму є проблеми розвитку людини як індивіда, що має певні антропогенетичні властивості (задатки, темперамент, біологічний вік, стать, нейродинамічні властивості, органічні потреби, потяги тощо.), які проходять різні стадії дозрівання під час реалізації філогенетичної програми виду в онтогенезі. Основним завданням представників соціогенетичного напряму є вивчення процесів соціалізації людини, засвоєння людиною соціальних норм і ролей, набуття соціальних настанов і ціннісних орієнтацій, формування соціального і національного характеру людини як члена тієї або іншої спільності.Проблема особистості – одна з найважливіших проблем, яка хвилювала людей як у глибоку давнину, так і в наш час. Людина, будучи частиною природи, вершиною розвитку органічного світу, водночас виступає в унікальній і неповторній формі як суб’єкт діяльності і спілкування, вона – будівничий і перетворювач соціального і предметного світу, творець духовних і матеріальних цінностей. Особливої актуальності проблема особистості набула тепер, в умовах небаченого динамізму соціальних процесів, науково-технічної революції, зростання ролі суб’єктивного фактора в прогресі суспільного розвитку. Отож, перед ученими і практиками, викладачами і педагогами з усією гостротою постало питання про сутність людської особистості, шляхи її всебічного і гармонійного розвитку, про особливості, можливості і наслідки її матеріальної та духовної діяльності, вплив на природу і суспільство, про свободу і відповідальність людини в нових історичних та економічних умовах. Інтерпретація результатів: Коротка особистісна характеристика в межах даної типології[6-9]: 1. «Егофільний тип» З раннього дитинства у людини такого типу виявляється схильність до підвищеної обережності, дитина не відпускає матір від себе ні на мить, боїться темноти, висоти, води тощо, нетерпима до болю (відмовляється від лікування зубів, боїться йти у лікарню). На основі такого типу формується особа з високим рівнем егоцентризму, тривожністю, схильністю у несприятливих обставинах до страхів, фобій або істеричних реакцій. Це люди, для яких «Безпека і здоров’я, – понад усе!». Еволюційна доцільність даного типу в тому, що його носії, зберігаючи себе, є охоронцями генофонду роду, племені. Для «егофільного типу» характерні такі основні якості: 1) егоцентризм, 2) консерватизм, 3)готовність поступитися соціальними потребами ради власної безпеки, 4) обмеження ризику, 5)тривожність щодо свого здоров’я і благополуччя 2. «Генофільний тип» Для нього характерний своєрідний різновид егоцентризму, коли «Я» замінюється поняттям «Ми» (під «Ми» мається на увазі родина), аж до заперечення власного «Я». Цінності, цілі, життєвий задум підпорядковані одному — інтересам дітей, сім’ї. Уже в дитинстві інтереси цього типу людей фіксовані на сім’ї, і таке дитя спокійне лише тоді, коли батько і матір повертаються з роботи додому, всі здорово і в усіх гарний настрій. Така дитина гостро відчуває розлад в сім’ї, і в цьому випадку у неї виникає депресивна невротична реакція з енурезом, заїканням тощо. Це люди, які цінують «інтереси сім’ї над усе», а їх кредо: «Мій будинок — моя фортеця». Еволюційна доцільність наявності даного типу в тому, що його носії — охоронці сім’ї, охоронці генофонду роду, охоронці життя. Практикум «Генофільному типу» властиві такі основні якості[6-10]: 1) надлюбов до своїх дітей, 2) сімейність, 3)надтурбота про безпеку і здоров’я своїх дітей, 4) тенденція до заперечення свого «Я» на користь «Ми» (сім’ї), 5) надтривожність щодо майбутнього своїх дітей. 3. «Альтруїстичний тип» Для людей цього типу характерні доброта, емпатія, турботливе ставлення до близьких, особливо до літніх, вони здатні віддати іншим останнє, навіть необхідне їм самим. Вони переконані, що не може бути добре всім, якщо погано комусь одному, а їх кредо — «Доброта врятує світ». Еволюційно вони охоронці доброти, світу, охоронці життя. Для «альтруїстичного типу» характерні провідні якості[9-15]: 1) доброта, 2) співпереживання, розуміння людей, 3) безкорисливість у взаєминах з людьми, 4) турбота про слабих, хворих, 5)миролюбність. 4. «Дослідницький тип» У людей цього типу з раннього дитинства виявляється допитливість, прагнення в усьому дійти до суті, схильність до творчості. Спочатку цих людей цікавить усе, але далі все сильніше і сильніше захоплює якесь одне пристрасне захоплення. Мандрівники, дослідники, учені — люди цього типу. Їх кредо — «Творчість і прогрес — над усе». Еволюційна доцільність цього типу очевидна. Основні властивості: 1) схильність до дослідницької діяльності, 2) схильність до пошуку нового, новаторство в науці, мистецтві, 3) здатність без коливань залишати обжите місце, роботу у разі появи нового захоплення. 4) спрямованість до творчості, 5) самовідданість у реалізації творчих устремлінь. 5. «Домінантний тип» З раннього дитинства спостерігається прагнення до лідерства, уміння організовувати інших, поставити мету, проявити волю для її досягнення, формується особистість, що знає, чого вона хоче і як досягти бажаного, наполеглива в досягненні мети, готова до продуманого ризику. Кредо цього типу: «Справа і порядок над усе», «Буде добре всім — буде добре кожному». Еволюційна доцільність наявності цього типу в тому, що він дає нам лідерів, організаторів, політиків. Для «домінантного типу» характерні[12-18]: 1) схильність до лідерства, до влади, 2) схильність до вирішення складних організаційних завдань, 3) пріоритет перспектив службового зростання над матеріальними стимулами, 4) готовність до жорсткої боротьби за лідерство, за 233 Практикум перше місце, 5)пріоритет суспільного (інтересів справи, колективу) над особистим (інтересами однієї людини). 6. «Лібертофільний тип» Уже в колисці дитина такого типу протестує, коли його сповивають. Схильність до протесту проти будь-якого обмеження свободи зростає разом із дитиною. Для людей цього типу характерні прагнення до самостійності, заперечення авторитетів (батьків, вчителів), терпимість до болю, схильність рано покидати батьків, схильність до ризику, впертості, негативізму, нетерпимості рутини, бюрократизму. Кредо таких людей: «Свобода над усе!». «Лібертофільному типу» властиві[13-20]: 1) схильність до протесту, бунтарство, 2) схильність до зміни місць, 3) прагнення до незалежності, 4) схильність до революційних перетворень, 5)нетерпимість до будьяких форм обмежень, до цензури, до придушення «Я». 7. «Дігнітофільний тип» Уже в ранньому дитинстві людина цього типу здатна уловити іронію, кепкування, абсолютно нетерпима до будь-якої форми приниження. Характерна безоглядність, готовність поступитися всім у відстоюванні своїх прав, непохитна позиція «Честь над усе». Інстинкт самозбереження у такої людини на останньому місці. В ім’я честі і гідності ці люди без вагання йдуть на Голгофу. Прихильність до сім’ї виявляється у формі збереження фамільної честі: «У нашому роду не було негідників і боягузів». Для «дігнітофільного типу» характерні[18-28]: 1) нетерпимість до будьяких форм приниження, 2) готовність поступитися благополуччям і соціальним статусом в ім’я власної гідності, 3) пріоритет честі і гордості над безпекою, 4) безкомпромісність і прямота в стосунках з людьми, 5) нетерпимість до всіх форм утиску прав людиниВрахування психології особистості дасть змогу змінити суспільство. Необхідно створити умови для вдосконалення особистості, особливо її свідомості і самосвідомості, змінити світовідчуття, світосприймання і світорозуміння.Психічні захворювання завжди привертали особливу суспільну увагу. Історично склалося так, що особи з психічними відхиленнями стикаються не лише з тягарем їх власного психічного розладу, а й з безліччю соціальних упереджень, стереотипів і негативних соціальних установок. Страждають від такого ставлення не лише самі хворі, але й їх родичі. В суспільстві практикується соціальна ізоляція сім'ї хворого, різні види дискримінації, утиск прав та інтересів психічно хворого. Історична практика показує, що основою стигматизацій (упереджених відносин) до психічно хворих являються соціальні стереотипи, негативні невірні соціальні уявлення, обумовлені недоліком життєвого досвіду, відсутністю інформації або її наявністю, але помилкової, випадкової, неперевіреної. Інтерпретація даних: 1. Реалістичний тип «Чоловічий» тип. Характеризується високою емоційною залежністю, орієнтований на сьогодення. Надає перевагу конкретним об’єктам та їх використанню. Вибирає заняття, які вимагають моторних навичок (постійний рух), вправності. Надає перевагу професіям із конкретними задачами: механік, водій, інженер, агроном і т.п. Характерними є невербальні здібності, розвиток моторних навичок, Практикум просторової уяви (читання креслень). Має шанси досягти успіху в таких галузях, як фізика, економіка, кібернетика, хімія, спорт. 2. Інтелектуальний тип Характерний аналітичний розум, незалежність і оригінальність суджень. Переважають теоретичні й естетичні цінності. Орієнтується на розв’язання інтелектуальних творчих задач. Найчастіше обирає наукові професії. Структура інтелекту гармонійна: розвинуті вербальні та невербальні здібності. Характеризується високою активністю, але в діяльності на спілкування не налаштований. У розмовах найчастіше — передавач інформації, в основному — інтроверт. Найбільш бажані сфери діяльності: математика, географія, геологія, творчі професії. 3. Соціальний тип Відрізняється вираженими соціальними вміннями (уміння спілкуватися, прагнення до лідерства), потребами в численних соціальних контактах. Незалежний від оточуючих, успішно пристосовується до обставин. Емоційний та чутливий. У структурі інтелекту успішно виражені вербальні здібності. Має прагнення повчати і виховувати оточуючих, здатність до співчуття і співпереживання. Найбільш бажані сфери діяльності: психологія, медицина, педагогіка. 4. Конвенціональний тип Надає перевагу структурованій діяльності, роботі за інструкцією, певними алгоритмами. Є здібності до переробки конкретної, рутинної (цифрової) інформації. Підхід до проблем носить стереотипний характер. Риси характеру[10-20]: консерватизм, підпорядкованість, залежність. У поведінці та спілкуванні дотримується стереотипів, слідує традиціям. Слабкий організатор і керівник. Найчастіше переважають невербальні (особливо лічильні) здібності. Найбільш бажані такі спеціальності: бухгалтер, фінансист, товарознавець, економіст, діловод, друкарка, канцелярський службовець. 5. Заповзятливий тип Обирає цілі та задачі, які дозволяють виявити енергію, імпульсивність, ентузіазм. Рисами характеру є: прагнення до лідерства, потреба у визнанні, заповзятливість, деяка агресивність. Надає перевагу задачам, пов’язаним з керівництвом, особистим статусом. У структурі інтелекту переважають вербальні здібності. Не подоба- 263 Практикум ються заняття, які вимагають значної за обсягом праці, ретельності, моторних навичок, концентрації уваги. Найповніше реалізовується в професіях: дипломат, репортер, менеджер, директор, брокер, кооператор. 6. Артистичний тип У взаєминах з оточуючими спирається на свою уяву та інтуїцію. Притаманний емоційно складний погляд на життя. Риси характеру: незалежність у прийнятті рішень, оригінальність мислення. Зазвичай не живе за правилами і традиціями. Надає перевагу заняттям творчого характеру: музика, малювання, діяльність у сфері гуманітарних наук. Добре розвинуте сприймання й моторика. Високий рівень екстравертованості. У структурі інтелекту переважають вербальні здібності. Найбільш бажані сфери діяльності: історія, філологія, мистецтво.Соціальні уявлення включають інформацію, переконання, думки, образи, установки стосовно об'єкта уявлення. Вивчення соціальних уявлень набуває особливого значення коли в якості об'єкта виступає психічно хвора людина. Пояснюючи природу соціальних уявлень, С. Московісі вважає їх рядом понять, висловів і пояснень, які виникають в повсякденному житті в процесі міжособистісного спілкування. На його думку, соціальне уявлення, - це «універсальний соціально-психологічний феномен, який включає всі форми пізнання», об'єднуючий «ідеї, думки, образи і знання, якими спільно користуються члени колективу (спільності)» [2,3]. Концепція соціальних уявлень - це система соціально-психологічних поглядів, що містить теоретичні положення і емпіричні розробки щодо закономірностей функціонування структур буденної свідомості в сучасному суспільстві. Вона розроблена С. Московісі при участі Ж. Абріка, В. Дуаза, Д. Жоделе і інших дослідників. Саме поняття «соціальне уявлення» запозичено з соціологічної доктрини Э. Дюркгейма. Особистість із її неповторним духовним світом завжди була і продовжує залишатись однією з найскладніших проблем пізнання людини. У наш час потреба у науково достовірних і придатних для практичних завдань даних про психологію особистості помітно загострилася. Без цих знань неможливий прогрес науки і техніки, економіки й освіти, культури і мистецтва, розвитку людського суспільства.

Проблемі вивчення соціальних уявлень про психічно хворих людей присвячено небагато праць вітчизняних психологів, в основному, існують роботи закордонних вчених. Якщо говорити саме про соціальнопсихологічні, а не психіатричні дослідження психічних захворювань і психічно хворих людей, то, в основному, вони торкаються тем стигматизації стосовно психічно хворих, зв'язку стигматизації з дискримінацією останніх, буденних уявлень про психічні захворювання і самих хворих тощо. Поняття особистості належить до найбільш суперечливих і складних для визначення у сучасній психології. Єдиного, загальновизнаного визначення особистості немає до сьогодні. На питання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітті їх відповідей виявляється складність феномена особистості. Як ілюстрацію можна навести визначення поняття «особистість», що містяться в працях різних вчених. Представлено результати дослідження соціальних уявлень психічно здорових людей стосовно людей з психічними відхиленнями. Основними цілями нашої роботи являлись: - виявлення статевих і вікових відмінностей в уявленнях здорових людей стосовно психічно хворих; - аналіз змісту і структури уявлень про психічно хворих у звичайних людей. Дослідження проводилось в два етапи. На першому етапі оцінювалась популярність різноманітних поглядів і думок досліджуваних про психічні захворювання та психічно хворих, виявлялись статеві та вікові відмінності. На другому етапі було проаналізовано зміст і структуру сучасних соціальних уявлень про психічно хворих людей. В дослідженні взяли участь 110 осіб віком 20-50 років (46 чоловіків та 65 жінок), які мали середньо-спеціальну, незакінчену та закінчену вищу освіту, для яких знання про психічні захворювання не являлись складовою частиною професійних знань. На першому етапі для виявлення статевих та вікових відмінностей уявлень здорових людей стосовно психічно хворих був використаний модифікований нами опитувальник „Соціальні уявлення про психічне здоров’я” [14-18]. Проблема особистості, будучи однією з центральних у теоретичній і прикладній психології, виступає як дослідження психічних властивостей і стосунків особистості (загальна психологія особистості), індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми (диференціальна психологія), міжособистісних зв’язків, статусу і ролей особистості у різних спільнотах (соціальна психологія), суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності (прикладна психологія). Цінність такого багаторівневого психологічного вивчення особистості полягає в тому, що всі вони дозволяють розкрити діалектику як загального так і неповторного у психологічному складі особистості. Найважливіше теоретичне завдання такого підходу полягає в розкритті об’єктивних підстав інтегральних психологічних властивостей, які характеризують людину як індивіда, як суб’єкта, як особу і як індивідуальність. Результати опитування показали, що 76% респондентів вважають, що люди з вадами психічного здоров’я піддаються дискримінації з боку оточуючих, 60% - що обмеження прав психічно хворих неможливо подолати. Таким чином, більшість людей усвідомлює складне становище психічно хворих в українському суспільстві і не вірить, що ставлення до людей з вадами психічного здоров’я може змінитись на краще. Показники емоційного ставлення до психічно хворих виявлено такі: 62% досліджуваних співчувають психічно хворим, 30% відчувають безпорадність та тривогу, 12% відчувають до них жалість, а 18% прагнуть їм допомогти. Виявлення статевих відмінностей емоційного ставлення до психічно хворих [8-18] показало, що чоловіки стосовно психічно хворих найбільше відчувають співчуття, а також безпорадність і тривогу. Жінки також більше схильні до співчуття, хоча й наполовину менше, ніж чоловіки; до безпорадності (майже на половину більше чоловіків), до тривоги і жалості. Бажання допомогти людям з вадами психічного здоров’я представлено у них дещо більше чоловіків (21,7% проти 14,8%). Емоційне ставлення до психічно хворих (в %) № Емоція Жінки Чоловіки 1 Жалість 17,3 7,4 2 Співчуття 39 81 3 Безпорадність 21 37 В середньому, найбільш поширеним емоційним ставленням досліджуваних до психічно хворого являється співчуття (60%). Стосовно ступеню особистісного інтересу досліджуваних до інформаційних повідомлень про психічно хворих, було виявлено, що 54% опитаних час від часу проявляють інтерес до таких інформаційних повідомлень, 40% байдужі, а 6% опитаних вважають інформацію про психічно хворих нецікавою і неприємною. Такі показники, на нашу думку, свідчать про певного роду зацікавленість у проблемах психічно хворих[20-30]. Це значить, що просвітницька робота з подолання стереотипів, негативних уявлень, та дискримінації стосовно психічно хворих може бути успішною, адже більшість досліджуваних цікавиться інформацією з області психічного здоров’я і готова сприймати її. Особистість найчастіше визначають як людину в сукупності набутих соціальних якостей. Це означає, що до числа особистісних не належать такі особливості людини, які генотипічно чи фізіологічно обумовлені і не залежать від життя у суспільстві. У багатьох визначеннях особистості також підкреслюється, що до числа особистісних не належать психологічні якості людини, які характеризують її пізнавальні процеси чи індивідуальний стиль діяльності, за виключенням тих, які виявляються у суспільстві. У поняття особистість зазвичай включають такі властивості, які є більш чи менш стійкими, свідчать про індивідуальність людини та визначають її вчинки. Отже, особистість – це людина в системі таких психологічних характеристик, які соціально обумовлені, виявляються у суспільних відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини.Під час дослідження знань про психічне здоров’я, респондентам було запропоновано назвати відомі їм психічні захворювання. За результатами опитування, найбільш відомим психічним захворюванням виявилась шизофренія, оскільки її назвали 78% опитаних, олігофренія відома 18% опитаних, 16% віднесли до списку психічних захворювань психопатію та психози, 12% вважають психічною хворобою аутизм, 10% - депресію, синдром Дауна та ідіотію, 8% - неврози та паранойю. Хворобу Альцгеймера, гомосексуалізм, дебілізм, та фобії серед ряду психічних захворювань назвали 6% опитуваних, роздвоєння особистості, галюцинації, манії – 4%, алкоголізм та соціопатію – 2%. З цих даних видно, що більшість досліджуваних не мають чіткого уявлення про психічні захворювання, оскільки не всі захворювання, названі ними, мали відношення до психічних розладів. При спробі виявити у досліджуваних знання причин, які на їхню думку, можуть сприяти появі і розвитку психічних захворювань, встановлено, що 38% опитаних вважають причиною психічних захворювань спадковість, 26% - стрес, а 18% не змогли вказати певних причин. При чому, 39% опитаних 4 Тривога 21 22,2 жінок і 14,8% чоловіків вважають, що психічно хворі самі винні у своїх захворюваннях. 34,7% опитаних жінок та 11% чоловіків розглядають психічні захворювання як покарання за гріхи, а 43,4% жінок і 33,3% чоловіків - як прояв особливих здібностей у людини. Таким чином, чоловіки мають більш цілісне уявлення про причини психічних захворювань, аніж жінки. На відміну від жінок, вони менше звинувачують психічно хворих у їхніх хворобах, рідше пов’язують психічні захворювання зі складними життєвими обставинами, з релігійними та езотеричними причинами. Не зважаючи на острах і недовіру по відношенню до психічно хворих, 47,8% жінок та 44,4 % чоловіків не проти мати психічно хвору людину у колі своїх друзів, а 34,7% жінок і 51,8% чоловіків погодились бути співробітником психічно хворого. Дослідження сприйняття і неприйняття чоловіками та жінками психічно хворих показали, що хоча 60% досліджуваних вважають психічно хворих такими ж людьми, як і всі інші, у 47,8% жінок і 14,8% чоловіків люди з вадами психічного здоров’я викликають, в основному, неприязнь, а 30,4% жінок і 7,4% чоловіків вважають, що психічно хворий не може бути хорошою людиною. 69,5% опитаних жінок і 51,8% чоловіків ставляться до психічно хворих як до небезпечних, причому, 50% (56,5% жінок і 44,4% чоловіків) вважають, що їх необхідно ізолювати. Отже, аналізуючи загальні уявлення жінок і чоловіків стосовно психічно хворих, можна сказати, що жінки, на відміну від чоловіків, ставляться до психічно хворих з більшим острахом та недовірою, чоловіки ж сприймають психічно хворих більш дружньо, спокійно і терпимо. Про це свідчить також і те, що 26% опитаних жінок готові припинити спілкування з людиною, якщо у неї виявляться проблеми з психічним здоров’ям, проте серед чоловіків так готові вчинити лише 11%. Дослідження ставлення до психічно хворих в залежності від віку показало, що люди різних вікових категорій по різному сприймають і уявляють особистість психічно хворого. Виявлено, що найбільша кількість досліджуваних, які вбачають у психічно хворих небезпеку та відчувають недовіру до них, являються людьми віком 41-50 років. Такі результати дають можливість зробити припущення, що негативний характер уявлень про психічно хворих збільшується з віком досліджуваних, тобто чим молодша людина, тим більш вона толерантна і терпима до людей з психічними розладами. Було встановлено, що більшість досліджуваних не мають чіткого уявлення про психічні захворювання, не мають адекватного уявлення про їх справжні причини. Уявлення про психічно хворого, в переважній більшості, породжуються в наслідок недостатньої інформованості та обізнаності. Також виявилося, що молоді люди мають більш адекватне уявлення про причини психічних захворювань, при чому, на відміну від людей віком 41-50 років, вони менше звинувачують психічно хворих у їхніх захворюваннях і набагато рідше визнають причинами психічних розладів релігійні мотиви та життєві обставини. Такі дані можуть бути обумовлені або недоліком життєвого досвіду молодих, або більшою інформованістю, освіченістю молодого покоління, які для цього мають більше різноманітних засобів доступу до інформації. На другому етапі дослідження було проаналізовано зміст та структуру сучасних соціальних уявлень стосовно психічно хворих людей. Зацікавило дослідження буденних уявлень про психічні захворювання і самих хворих у студентському середовищі [1-7], де був зроблений аналіз змісту і структури цих уявлень. У нашій роботі ми виконали схоже дослідження в українському суспільстві на звичайних людях, різних за статтю та віком, які професійно не пов’язані зі знаннями про психічне здоров’я. Досліджуваним було запропоновано написати не менше семи вільних асоціацій на стимул „психічно хвора людина”. Аналіз уявлень про психічно хворого був зроблений за допомогою категоріальної сітки, запропонованої вченим А.М. де Роза [1-6]. Де Роза виділяв наступні рівні аналізу з відповідними категоріями: 1) фізичний рівень: характеристики зовнішності хворого, вказівка на зовнішні прояви хвороби і необхідність у медичній допомозі; 2) психологічний рівень: характеристики когнітивної сфери, характеристики афективної сфери, соціальні характеристики хворого; 3) соціальний рівень: „соціальний статус” хворого; 4) рівень діагностично психіатричної термінології: використання психіатричної термінології. В дослідженні [1-9] ця категоріальна сітка була модифікована внесенням до неї певних доповнень: вказівок на медичні заклади, лікарів, назви установ, ставлення суспільства до психічно хворого, вказівок на причини хвороби, персонажі, образливі слова. По результатах нашого дослідження було додано категорії «алегорії» і «твори». Ж.-К. Абрік пропонує розрізняти в уявленні наступну структуру: центральне ядро і периферичні елементи [4-16]. Ядро - це об'єднуючий і стабілізуючий елемент. Елементи ядра найбільшою мірою чинять опір змінам, бо разом з ними змінюється саме уявлення. Периферичні елементи забезпечують гнучкість соціального уявлення. Для опису гіпотетичної структури уявлень нами використовувалась методика П.Вержеса [5;17], згідно з якою ядро уявлення утворюють, скоріше, ті поняття, котрі асоціюються зі словом-стимулом, причому у переважаючої більшості досліджуваних (низькорангові, або сильні асоціації та ті, які зустрічаються найчастіше). Границі цієї групи понять визначаються на основі обчислення середнього рангу і медіани для частоти випадку. Першочерговому аналізу підлягають поняття, які зустрічаються не менше 10 разів. П.Вержес [15;17] та інші дослідники відмічають, що гіпотеза про структуру уявлення, виділена таким чином, майже завжди підтверджується. В групі наших досліджуваних від 110 осіб було отримано 782 асоціації із словосполученням «психічно хворий». В результаті аналізу всіх асоціацій з використанням описаної вище схеми А.М. де Роза [6-20] ми отримали наступну ієрархію категорій, що відображають зміст уявлень: соціальні характеристики хворого (як позитивні, так і негативні: неадекватний, неврівноважений, асоціальний, самотній, дивний та ін..) – 25,3%; вказівка на зовнішні характеристики прояву хвороби і необхідність медичної допомоги (нерозбірлива мова, широко розкриті очі, непроникливе обличчя, потребує лікування та ін.) – 20,7%; вказівки на медичні заклади, лікарів та обслуговуючий персонал (лікарня, Павлівка, лікар та ін.) – 12,4%; характеристика афективної сфери (нещасний, сумний і т.п.) – 7%; ставлення суспільства до хворого (викликає співчуття, нерозуміння, викликає неприязнь, та ін.) – 6,3%; вказівка на „соціальний статус” хворого (інвалід, хворий, ненормальний і т.п.) – 5,6% досліджуваних; характеристика когнітивної сфери хворого (розумово відсталий, дурний та ін.) – 3,8%; використання психіатричної термінології (шизофренік, істерик, олігофрен, даун, дебіл, параноїк та ін.) – 3,4%; персонажі (Кастанеда, Ван Гог, Наполеон і т.п.) – 3,4%; характеристика зовнішності (брудний, блідий та ін.) – 2,2%; образливі слова (дурень, відморозок, придурок та ін.) – 2%; алегорії та метафори ( СРСР, тоталітаризм, гниле дерево, рослина, овоч та ін..) – 1,9%; твори («Вероніка вирішує померти», «Аліса в країні чудес», «Політ над гніздом зозулі» , «Мовчання ягнят») – 1,6%; вказівки на причини хвороби (лікарська помилка, вроджені, спадкові і т.п.) – 0,5 %; інше – 3,9 %. Таким чином, можна сказати, що зміст уявлень більшою мірою утворено соціальними характеристиками, вказівками на зовнішні характеристики прояву хвороби і необхідність медичної допомоги, асоціаціями з медичними закладами і медперсоналом. Уявлення про психічно хворого в переважній більшості мають негативне забарвлення, що призводить до встановлення дистанції по відношенню до нього і відповідної з ним взаємодії. В той же час певна група людей (10 %) не розділяють упереджень щодо розумових спроможностей психічно хворих, вважаючи, що це виняткові і навіть обдаровані люди (їх асоціації: можлива обдарованість, геніальність, талант, винятковість, творчість та інші). Цікавим було і використання алегоричних понять. Розглянемо аналіз структури уявлення з елементами, навколо яких воно організовується. Ми проаналізували асоціації, які зустрічались найбільш часто (не менше 10 разів) у відповідності з вищевказаними критеріями П.Вержеса [5, 17]. Частота їх зустрічі –21% від загального числа асоціацій. В ядро уявлень потрапили такі елементи, як неадекватність, неврівноваженість, що демонструє відмінність здорових людей від психічно хворих, несприйняття останніх здоровими людьми, які вважають, що місце їм у лікарні. В уявленні здорових людей психічно хворий викликає страх. Проте, в зміст ядра увійшли такі елементи, як співчуття і жалість до психічно хворих [15-19]. В периферичній системі виявлено елементи: лікарі, нерозуміння, самота, дивний, хворий, шизофреник. Елементи, які утворюють ядро уявлень про психічно хворого Елементи ядра СР < 6 ЧЗ > 12 Неадекватність Співчуття, жалість Лікарня Неврівноваженість Страх 1 2,5 2,5 4 5 20 17 17 16 15 Табл. 3-4 Елементи, які утворюють периферію уявлень про психічно хворого Елементи периферії СР > 6 ЧЗ > 12 Лікарі Нерозуміння 6,5 6,5 12 12 Елементи периферії СР > 6 ЧЗ < 12 Самотність Дивний Хворий Шизофренік 8 10 10 10 11 10 10 10 Примітка: СР – середній ранг, ЧЗ- частота зустрічі На відмінну від дослідження на студентах [1-10], де було виявлено, що в уявленні переважної більшості досліджуваних прототипом психічно хворої людини являється хворий на шизофренію, у наших досліджуваних поняття «шизофреник» являється елементом периферії. До того ж, як було сказано вище, елементами ядра виявилися такі поняття, як співчуття і жалість, чого не було у досліджуваних в роботі [11-20], що показує більшу схильність досліджуваних нашої вибірки до таких почуттів відносно об'єкту уявлення. Хоча зрозуміло, що не зовсім достатній об'єм вибірки не дозволяє робити серйозних і обґрунтованих висновків, необхідні додаткові дослідження. До того ж у своєму дослідженні ми лише виявили уявлення, почали розглядати їх структуру, яку ще треба доробляти, перевіряти. Отже, було встановлено, що існують статеві і вікові відмінності в уявленнях про психічно хворих, психічні захворювання. Зміст уявлень про психічно хворого утворено, в основному, соціальними характеристиками. Сучасне емоційне ставлення до психічно хворих та соціальні уявлення хоча й мають елементи співчуття і жалості, в основному, негативно забарвлені і формуються внаслідок низької обізнаності людей в області психічного здоров’я. Вважаємо, що впровадження освітніх програм, підвищення рівня обізнаності громадськості та розуміння проблем психічного здоров’я допоможе подолати невірні уявлення, негативні стереотипи та зменшити стигматизацію і дискримінацію щодо психічно хворих людей. Коротка характеристика основних типів акцентуацій За допомогою питальника визначаються наступні десять типів акцентуацій особистості[8-17]: 1. Демонстративний тип. Характеризується підвищеною здатністю до витіснення. Людина в масці власного співрозмовника, дзеркало-людина-дзеркало для інших у силу підвищеної здатності до емпатії і самозречення від можливості, мати більшу постійність свого внутрішнього світу. Здатний до обмови самого себе. Привабливі риси: емоційність, розкутість, здатність принаджувати, акторські дані, яскравість вираження почуттів. Негативні риси: егоїзм, фантазерство, нещирість, здатність ухилятися від рішення невідкладних питань, «іти» у хворобу. Найбільш сприятливі ситуації: можливість улаштувати «шоу», бути на очах, на сцені в широкому змісті слова, торгувати, розпоряджатися, «піклуватися» про інших. Конфліктогенні ситуації: можливість розкриття гри й обману, недооцінка «глядачами», обмеження права бути «зіркою», байдужість. 2. Педантичний тип. Відрізняється підвищеною ригідністю, інертністю психічних процесів, нездатністю до витіснення переживань, що травмують. Гіпертрофія упорядкованості внутрішня і зовнішня, акуратність і сумлінність, пунктуальне виконання завдань, що, однак, допускає манкірування ними, якщо якісно й у термін вони об’єктивно нездійсненні. Привабливі риси: обов’язковість, відповідальність, надійність, порядність, рівний настрій. Негативні риси: «занудливість», буквоїдство, формалізм, непотрібний допитливий повторний огляд себе й інших, нерішучість у невизначених Практикум ситуаціях. Найбільш сприятливі ситуації[8-12]: можливість реалізації завдань відповідно до інструкцій чи визначених вимог обстановки, стабільність відносин. Конфліктогенні ситуації: вимога самостійних і нестандартних рішень у невизначеній обстановці. 3. Тип, що «застрягає». Характеризується надмірною стійкістю і спонтанністю афектів, що приводить до хитливої поведінки, обумовленої то одним, то іншим «застряганням». Якщо складається система «застрягань», то людина стає «борцем за ідею, за правду, за честь і помсту». Привабливі риси: принциповість, непохитність, стриманість, хазяйновитість, почуття ідеї і боргу, самопожертва. Негативні риси: спонтанність прихильностей і образ, підозрілість, мстивість, самовпевненість, непомірні вимоги до оточуючих. Найбільш сприятливі ситуації: ситуації Визнання заслуг, заохочення прихильностей, потурання його прикладам». Конфліктогенні ситуації: сумнів у цінності ідей і прихильностей, викриття в несправедливому відношенні до світу. 4. Збудливий тип. Характерна підвищена імпульсивність, ослабленняконтролю над потягами і спонуканнями, несвідомий (іноді свідомий) перенос власного стану зовні. Тому поведінка таких людей іноді непередбачувана. У гніві можуть відбуватися вчинки, про які потім висловлюється жаль. Контроль за своєю поведінкою взагалі ослаблений унаслідок захопленості якою-небудь думкою» ідеями. Привабливі риси: енергійність, діловитість, ініціативність, домовитість, хазяйновитість, сумлінність, любов до дітей і тварин. Негативні риси: дратівливість, схильність до гніву, нетерпимість до протиріччя і самостійності інших, здатність «підняти руку», невтримність у захопленнях. Найбільш сприятливі ситуації: ситуації розумової і фізичної активності, робота на самоті. Конфліктогенні ситуації: ситуації обвинувачення, протидії, морального і матеріального збитку. 5. Гіпертимічний тип. Відрізняється піднесеним настроєм сполученні з оптимізмом і високою активністю. Це товариські, енергійні люди, гарні співрозмовники, що часто змінюють своє оточення, місце роботи; заповзятливі і захопливі. Привабливі риси: товариськість, енергійність, оптимізм, ініціативність, легке відношення до життєвих проблем, ерудованість; Негативні риси: імпульсивність, необдуманість поведінки, висловлень, необов’язковість, лінощі, легковажність, дратівливість, схильність до пози і фрази. Найбільш сприятливі ситуації: трудове спілкування, безліч поверхневих контактів, необхідність оперативних рішень без їхнього глибокого пророблення. Конфліктогенні ситуації: необхідність спокійного аналізу, відповідальних рішень, робота в неспішному ритмі, вимушена самотність, одноманітність обстановки. 6. Дистимічний тип. Характерний пригнічений настрій, песимізм, фіксація тіньових сторін життя, загальмованість. Привабливі риси: серйозність, відповідальність, сумлінність, пунктуальність, почуття справедливості. Негативні риси: інертність, сповільненість, пасивність, песимізм, відлюдництво, невміння радуватися разом з навколишніми і підтримувати групу. Найбільш сприятливі ситуації: професії «людина — знакові системи», «людина — природа», якщо виконання роботи потребує швидкості. Конфліктогенні ситуації: необхідність швидко реагувати на зміни обстановки, змінювати способи роботи, швидко приймати рішення, сходитися з новими співробітниками, знайомитися з людьми. 7. Тривожно-боязкий тип. Характерні схильність до страхів, боязкість, лякливість. Навіть незначні події, що порушують сформований порядок відносин, викликають фобічні переживання. Самооцінка знижена, а оцінка навколишніх завищена. Постійне прагнення до спокійної обстановки обертається «висмоктуванням з пальця» приводів для занепокоєння. Привабливі риси[25-35]: обов’язковість, вразливість, самокритичність, емоційність, зацікавленість, дружелюбність, надійність і сталість прихильностей. Негативні риси: тенденція «прилипати» до обставин і до людей, невміння дати відсіч, розгубленість перед новим, безініціативність, несамостійність, мовчазна згода на несправедливий, але звичний перебіг подій. Найбільш сприятливі ситуації: однозначні відносини з іншими людьми, переважно сприятливі, точно визначені права й обов’язки, непотрібність ініціативи, лідерства і додаткового спілкування. Конфліктогенні ситуації: несправедливі обвинувачення з боку інших, глузування, необхідність виокремитися у відносинах, особливо з новими людьми. 8. Циклотимічний тип. Постійна нестійкість настрою, прихильностей і емоцій; здатність сьогодні бути привітним, завтра — облити холодом чи узагалі зробити вигляд, що людина йому незнайома. Причина такої поведінки коріниться в зміні фаз самопочуття від гіпертипії до дистимії і назад. Привабливі риси: нестандартне ставлення до світу, сполучення серйозності і романтичності. Негативні риси: заглибленість у свій внутрішній світ, суб’єктивність оцінок, Найбільш сприятливі ситуації: індивідуальний темп праці, відлюдницький спосіб життя. Конфліктогенні ситуації: ситуації позбавлення звичної обстановки, робота по завданню й у термін, необхідність у широкому спілкуванні з людьми за умовами праці. 9. Афективно-екзальтований тип. Відрізняється легкістю переходу відстану захоплення до стану суму. Захоплення і сум — основні супутні цього типу стану. Відсутність півтонів в емоціях і почуттях і швидкий перехід від «світової скорботи» до «безхмарного щастя». Причому зовсім щиро переживаються всі полярні відносини, незалежно від їхнього порядку і думок оточуючих людей. З боку така поведінка сприймається як «поза», але, наприклад, глибока релігійність чи пристрасть до мистецтва таких людей виключають припущення про обман. Привабливі риси: емоційність, виразність оцінок і дій. Негативні риси: нестриманість почуттів, гнівливість чи слізливість, егоїзм. Найбільш сприятливі ситуації: можливість мати підставу для почуттів, виснажлива робота. Конфліктогенні ситуації: монотонна робота, вимога зважених оцінок оточуючих, обмеження інструкціями. 10. Емотивний тип. Родинний афективно-екзальтованому, але прояви не настільки бурхливі. Особистості цього типу відрізняються особливо вразливістю і чутливістю. Емоції домінують у змісті мотивації поведінки, будь-яка подія, свій внесок у неї переживаються надзвичайно глибокої довгостроково; можливі витонченість почуттів, схильність до жалю і співчуття, м’якість, співчутливість, альтруїзм, бажання допомогти справою. Привабливі риси: добросердя, емоційність, ретельність, почуття боргу доброзичливість тактовність. Негативні риси: вразливість, потреба в особливому стилі відноси усепрощенство, невміння побачити головне, «потоптання» в деталях. Найбільш сприятливі ситуації: спілкування в сфері мистецтва необхідність суб’єктивного проникнення в переживання інших, відсутність формальних обмежень спілкування, праці й об’єктивного контролю. Конфліктогенні ситуації: проблеми і хвороби родини, грубі конфлікти, несправедливість з боку близьких людей і керівників.

Література:

1. Варій М. Й. Психологія особистості: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с. 

2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

3. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 272 с.

4. Костюк Г. С. Навчально – виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. школа, 1989 – 608 с.

5. Дуткевич Т. В., Яцюк В. А. Вікова і педагогічна психологія (курс лекцій та практикум): Навч. посібник. – Кам’янець-Подільський, 2005, – С. 45–47.

6. Дуткевич Т. В. Дошкільна психологія (курс лекцій і практикум): Навчальний посібник. – К.: Центр учбової книги, 2010. – 320 с.

7. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій. – Луцьк: ВДУ, 1977. – 180 с.

8. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. – К.: Рад. школа, 1998. – 255 с. 45. Костюк Г. С. Избр.психол.труды. – М.: Педагогика, 1988. – 304 с.

9. Костюк Г. С. Навчально – виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.

10. Кучинська І. О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2002. – 104 с.

11. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.

12. Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 272 с.

13. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці. – К.: Наукова думка, 1988. – 441 с.

14. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1998. – 479 с.

15. М’ясоїд П. А. Проблема психології розвитку // Педагогіка і психологія. – 1999. – № 1. – С. 5–12. 70. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. – 416 с.

16. Ніколенко Д. Ф. Індивідуально-психологічні особливості особистості : Навчальний посібник, – К.: Рад. школа, 1987. – 43 с.

17. Занюк С. С. Психологія мотивації та емоцій. – Луцьк: ВДУ, 1977. – 180 с.

18. Кучинська І. О. Виховання духовних цінностей дітей і молоді у творчій спадщині Івана Огієнка. – Кам’янець-Подільський: АбеткаНОВА, 2002. – 104 с.

19. Особистість у загально-психологічній теорії діяльності О. Леонтьєва // Психолог № 8, 2003 р. – С. 10–31.

20. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 206. – С. 157–158).

21. Основи психології / За заг. ред. Киричука О. В., Роменця В. А. – К.: Либідь, 1995. – 630 с.

22. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 448 с.

23. Психологія діяльності та навчальний менеджмент. Навч. – методичний посібник / за ред. В. А. Козакова. – К.: КНЕУ. – 2003. – С. 407–410.

24. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2005. – 560 с. 97. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П. П. Горностая. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

25. Роменець В. А. Історія психології XIX – початку XX століття. – К.: Вища школа, 1995. – 614 с.

26 . Савчин М. В. Психологія відповідальної поведінки. – К.: Україна-Віта, 1996. – 130 с.

27. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2004. – С. 249–251.

28. Федоров В. Д. Психодіагностика особистості в системі диференціації /науково-методичний збірник з 6 брошур/. – Хм.РВВ, 1993. – С. 42.

29. Федорчук В. М. Соціально-комунікативний тренінг «Розвиток комунікативної компетентності викладача»: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2003. – С. 48.

30. Яценко Т. С. Основи глибинної психокорекції: Навчальний посібник. – К.: Вища шк., 2006. – 382 с.

31. Verges P. L’Evocation de l’argent: Une methode pour la definition du noyau central d’une representation / Verges P. // Bulletin de Psychologie. — 1992. — T. XLV, №. 405. — P. 203-209.

32. Rosa A.M. de Sur l’usage des associations libres dans l’etude des representations sociales de la maladie mentale / Rosa A.M. // Connexions. — 1988. — Vol. 51, № 1. — P. 25-50.

33.Цурковский Я. И. Теория и практика исследования контрольных психических процессов у спортсменов (Собственные исследования), главы 1 и 2. // Труды Львовского Государственного института физической культуры. — Львов, 1958. — Т. III. — С. 265—324.

34.Цурковский Я. И. Теория и практика исследования контрольных психических процессов у спортсменов. Глава 3: Исследование и совершенствование контрольных психических процессов у спортсменов // Труды Львовского государственного института физической культуры. — Т. IV. — Львов, 1959. — С. 5-82. 35.Цурковский Я. И. Интегральная методика психологического исследования спортсменов и ёё теоретическое обоснование // Ученые записки ЛГИФК — Вып. ІІ. — Львов: изд-во львовского ун-та, 1959. — С. 101—146.

Для студентів старших років навчання. Основною метою є ознайомлення студентів з основами проведення наукових досліджень. Огірко І.В.