Універсометрія

Універсометрія

Універсометрія – це напрям науки на стику до прикладної математики досліджується як складна система. Метрія є однією з найактуальніших проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що метрія- проблема століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне метрія - є проблемою, розв’язання якої для багатьох є актуальною справою. Це явище впливає на різні сторони суспільного життя: економіку, політику, управління, соціальну сфери, громадську свідомість, відносини. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття метрія. У широко вживаний термін метрія різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від загальних формулювань, які не містять конкретних ознак. Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття метрії, яке б відповідало вимогам різних галузей науки. Разом з тим поняття метрія дає можливість визначити, а також наповнити конкретним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань метрії, які мають важливе теоретичне і практичне значення, відноситься і питання про шкалу. З’ясування цього питання дозволить більш глибоко і точно визначити сутність метрії. Науковий образ світу є цілісною системою уявлень про загальні властивості та закономірності природи, що оточує людину. Ці уявлення народжувались і розвивались одночасно та паралельно з розвитком цивілізації. Науковий образ світу формується в суспільстві та спирається на досягнення природничих, суспільних і гуманітарних наук. Наука починається з опису сукупності тих або інших явищ, між якими встановлюються певні зв'язки, що набувають вигляду закономірностей. Аналіз закономірностей дозволяє пояснити тим чи іншим способом ці явища. Отже, наука є особливим раціональним способом пізнання світу, що оснований на емпіричній перевірці або математичному доказі. Тут наука постає у трьох іпостасях: як соціальний інститут, як діяльність і як система знань. По-перше, наука є певною соціальною інфраструктурою, яка тримається на соціально-інституціональних, правових, моральних, методологічних тощо принципах. Призначення цієї структури – виробництво знання. По-друге, коли ми кажемо "наукова діяльність", ми розуміємо, що існують деякі зобов'язання та повноваження осіб, що займаються наукою в межах академічної чи університетської системи. Така діяльність дає змогу розширити й поглибити знання. По-третє, як система знань наука є сукупністю емпіричних і теоретичних, фундаментальних і прикладних, якісних і кількісних пізнавальних тверджень – усі вони спрямовані на розкриття об'єктивних законів. Закони зумовлюють універсальність наукових знань, яка забезпечує замкненість, внутрішню органічність науки. Проте саме закони відокремлюють науку від культури. Перед тим, як характеризувати основні риси науки, доцільно простежити етапи становлення сучасних наук. Початковий період розвитку процесу систематизованого пізнання людиною оточуючого середовища можна назвати донауковим підходом. Його характерною рисою був перехід від невпорядкованого, еклектичного, буденного знання до строгої системи логічних доказів, обґрунтованих висновків, покладених із часом в основу нової, наукової методології пізнання. Наука в її сучасному вигляді є відносно новим явищем в історії людства, яке виникло в надрах європейської цивілізації за Нових часів і його класичної доби – у XVI–XVII ст. Німецький філософ К. Ясперс вирізняв два етапи становлення будь-якої науки. Перший етап: становлення логічно та методично усвідомленої науки – грецька наука й водночас зачатки наукового пізнання світу в давніх Китаї та Індії. Другий етап: виникнення сучасної науки, яка виростала з кінця Середньовіччя, рішуче стверджувалась із XVII ст. і розгорнулась у всій своїй широті в XIX ст. Виникнувши після філософії та релігії, наука значною мірою стала синтезом цих двох світоглядних систем, які передували їй у розвитку людської культури. Таким чином, наука увібрала в себе беззаперечну віру в раціональність Бога, що лягла в основу християнства. Для того щоби прояснити взаємовідносини науки з іншими формами, галузями, інститутами суспільства тощо, потрібно виявити специфічні риси науки – передусім ті, що відрізняють її від інших форм світогляду. По-перше, наука універсальна в тому сенсі, що вона має повідомляти знання, істинні для всього універсуму і завжди правильні, як апріорні положення в математичних науках. По-друге, наука фрагментарна в тому сенсі, що жодна наука не вивчає буття загалом, а лише зосереджується на різних фрагментах реальності та її параметрах. Також наука зазвичай поділяється на окремі дисципліни. Узагалі поняття буття як філософський концепт не властиве науці, яка є відокремленим пізнанням. Кожна наука як така є певною проекцією на світ, яку можна порівняти з прожектором, що висвічує області, які становлять інтерес для вчених у даний момент. По-третє, наука загальнозначуща в тому сенсі, що отримані нею знання можуть знадобитися всім людям, а її мова однозначна, оскільки наука прагне якомога чіткіше фіксувати свої терміни, що сприяє певним процесам глобалізації, скасовуючи при цьому мовні та етнокультурні бар’єри. По-четверте, наука знеособлена в тому сенсі, що ані індивідуальні особливості вченого, ані його національна або релігійна ідентичність чи місце проживання ніяк не відображені в кінцевих результатах наукового пізнання. По-п’яте, наука систематична, а саме: вона має певну структуру, а не є просто непов’язаним набором положень і суджень. По-шосте, наука незавершена в тому сенсі, що хоча наукове знання безмежно зростає, воно все ж не може досягти абсолютної істини, після якої вже не буде що досліджувати. По-сьоме, наука спадкова, тобто всі нові знання певним чином і за певними правилами мають співвідноситись зі старими. По-восьме, наука критична, що виражається в тому що вона завжди готова поставити під сумнів і переглянути свої навіть основоположні результати. Як приклад можна згадати астрономію, де спочатку панували геоцентричні погляди, – аж до перевороту, який здійснив Коперник. По-дев'яте, наука достовірна, вона потребує постійної перевірки знань, що і становить тіло науки. По-десяте, наука позаморальна, і це не слід зводити до етики вченого. Позаморальність виражається в тому, що знання не є ні моральним, ні аморальним; моральні оцінки стосуються лише діяльності дослідників або застосування результатів досліджень. По-одинадцяте, наука чутлива, тобто її результати потребують емпіричної перевірки, сприйняття дослідником. Насамкінець, по-дванадцяте, наука раціональна в тому сенсі, що вона отримує знання на основі раціональних процедур і законів логіки й формулює теорії та їхні положення, що виходять за межі емпіричного рівня. Якщо узагальнювати ці риси, то можна зазначити, що специфіка наукового дослідження та значення науки корелюють з її особливими методами, структурою та мовою досліджень, науковим апаратом. На основі викладеного вище можна зробити висновок, що наука є унікальною галуззю культури. Її відмінності від інших галузей культури та форм світогляду можна коротко сформулювати таким чином. Також наука відрізняється від мистецтва раціональністю, яка не зупиняється на рівні образів, а доводиться до рівня теорій. Різниця між наукою та ідеологією полягає в тому, що її істини загальнозначущі й не залежать від інтересів певних кіл суспільства. Від техніки наука відрізняється тим, що спрямована не на використання отриманих знань про світ для його перетворення, а на пізнання світу як такого. Цей список порівнянь можна продовжувати, але він переконливо доводить, що наука є унікальною галуззю людської культури, суть якої полягає в теоретичному освоєнні дійсності. Значення науки неухильно зростало, а віра в неї підтримувалась її величезними досягненнями. Щодо дати й місця народження науки існують п'ять поглядів: • наука була завжди, оскільки вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини; • наука зародилась у Стародавній Греції у V ст. до н. е., саме тут уперше знання поєдналося з обґрунтуванням; • наука виникла в Західній Європі в пізньому Середньовіччі (ХІІ–ХІУ ст.) разом із особливим інтересом до знання, здобутого дослідним шляхом, і до математики; • наука починається з ХVІ–ХVІІ ст. працями І. Кеплера, X. Гюйгенса й особливо Г. Галілея та І. Ньютона, що розробили першу теоретичну модель фізики мовою математики; • наука розпочинає свій розвиток у першій третині XIX ст., коли дослідницька діяльність була поєднана із освітою. Нині найчастіше під наукою розуміють: по-перше, систематизоване знання про об'єктивні закони природи, суспільства й мислення, по-друге, спеціальний соціальний інститут суспільства, призначений для формування наукового знання, по-третє, систему принципів, методів і прийомів пізнання дійсності. Сучасна наука – це складна організована система, сфера людської діяльності, спрямована на виявлення насамперед закономірного в існуванні й розвитку об'єктів, явищ, процесів. Наука як специфічна сфера пізнавальної діяльності базується на припущенні існування реального світу, який не залежить від суб'єкта пізнання, усі процеси якого підпорядковані закономірностям, що доступні пізнанню за допомогою відчуттів і мислення. Наука стає настільки складною, багатоманітною, величною, що сама перетворюється на об’єкт наукових досліджень. Склався цілий комплекс наук про науку, який зазвичай називають наукознавством. До цього комплексу входить і загальна теорія науки, яка розглядає її загальне означення, аналізує структуру наукових теорій, і логіка науки, що займається вивченням системи реальних положень науки, їх співвідношення із системою об'єктів предметної сфери. Проблеми суті науки розглядали багато відомих філософів, природознавців, соціологів, психологів та інших фахівців. Найвідоміша концепція – це так звана стандартна концепція науки, сформульована американським філософом І. Шеффлером. Ця концепція передусім потребує, щоб реальний світ природних явищ розглядався як реально існуючий та об'єктивний. При цьому характеристики світу не залежать від уподобань чи намірів спостерігачів і можуть бути описані з великою або меншою точністю. Наука виконує в суспільстві дві основні функції: пізнавальну і практичну, які тісно переплелися одна з одною. Головне призначення науки полягає в осягненні істини й відкритті об'єктивних законів. І все ж надзавдання науки – не у виявленні цікавості, а в забезпеченні практичних потреб людей, суспільства. Наука – це особливий, раціональний спосіб пізнання світу, заснований на емпіричній перевірці чи математичному доказі. Призначення науки не вичерпується пізнавальною функцією, хоча саме цю функцію справедливо вважають головною. Практична функція науки набуває конкретного змісту залежно від конкретної сфери практичної діяльності людей. Проблема цілей сучасної науки вбачається дуже складною й неоднозначною. Кожне проблемне запитання тягне за собою нові запитання, на які так само має відповідати наука. Узагальнюючи, можна стверджувати, що для науки характерні чотири основні цілі: описати, усвідомити, передбачити, розв’язати. Головне призначення науки полягає у знанні. Виходячи із цього, можна перелічити основні функції науки. Здобування наукових знань – висування гіпотез та їхня перевірка, отримання фактів, побудова теорій, виявлення законів функціонування й розвитку, пошук шляхів утілення результатів досліджень у практику. Поширення знань – популяризація наукових знань, їхнє поширення на інші галузі науки. Удосконалення наукових знань – удосконалення теорій, доказів, обґрунтувань, методів наукових досліджень. Нагромадження наукових знань – нагромадження масивів наукової інформації, необхідної для розв’язання складніших наукових і практичних завдань. Застосування наукових знань – використання наукових знань у техніці, виробництві, політиці, соціальному житті, освіті, охороні здоров'я та культурі. Таким чином, отримання наукових знань дозволяє знайти загальні закони, що пов'язують величезну кількість окремих фактів. Проте саме тому, що наука дає нам владу над природою, вона має все більшу соціальну значущість. Наука має практичне значення, якого не має мистецтво. Значущість і необхідність класифікації наук складно переоцінити. Класифікація наук необхідна, перш за все, при організації навчальних і навчально-педагогічних закладів, бібліотек тощо. Розглянути необхідність класифікації наук можна на прикладі бібліотеки. У більшості бібліотек для роботи читачів із наявною в архівах і фондах літературою існують алфавітні та систематичні каталоги видань. У цих каталогах систематизація книг і друкованих видань здійснюється відповідно до дисциплінарної класифікації наук, тобто формуються картки, на кожній з яких розміщуються в алфавітному порядку назви книг, які відповідають певній дисципліні. У дисциплінарній класифікації наукового знання особливе місце займають технічні науки. До них належать електротехніка, електроніка, радіотехніка, енергетика, матеріалознавство, металургія, хімічні технології та ін. Предмет їхніх досліджень – техніка, технологія, матеріали, тобто речовий і матеріальний аспекти людської діяльності. Головною особливістю технічних наук вважається те, що кінцевою їхньою метою є не пізнання істини, а ефективне використання природних процесів у виробничій та іншій діяльності людини. Тому велика частина технічного знання може бути віднесена до сфери прикладного, яке прийнято відрізняти від знання фундаментального. Розрізняються ці види наукового знання і своїми головними функціями. Предметні області різних розділів науки можуть бути ідентичними, а співвідношення пояснювальної та практичнодійової функцій – різними. Будь-яка наука, що виникає, неминуче проходить кілька стадій формування, на яких кроками її розвитку послідовно стають: • опис об'єкта; • його пояснення; • передбачення поведінки об'єкта в різних ситуаціях; • управління досліджуваним об'єктом; • його штучне відтворення. Науки про природу утворюють першу групу цього класу. Зі змісту природничонаукового пізнання необхідно повністю вилучити все привнесене від дослідника у процесі пізнання, у ході наукового відкриття. Закон природи або природнича теорія тільки в тому випадку виявляються правильними, якщо вони об'єктивні за змістом. Однак вилучити повністю суб'єктивний момент можна і треба лише щодо змісту наукового пізнання, але не його форми, оскільки остання має неминучий відбиток пізнавального процесу. До цієї ж першої групи належать математичні й абстрактно-математизовані науки, що входять до таких наук, які розрізняються між собою за своїм предметом. Очевидно, що коли ми говоримо про природознавство, то перше, про що згадуємо – це фізика. Фізика – це, поза всяким сумнівом, найфундаментальніша, найусеосяжніша з усіх наук. Уявлення про фізику в умах багатьох людей абсолютно справедливо зливається з поняттям "знання". Світ фізики настільки ж великий, як і невичерпний світ знань. Один з найбільших учених нового часу Ернест Резерфорд казав, що всі науки можна поділити на фізику та колекціонування марок. Можливо, це перебільшення, але фізика завжди впливала і продовжує здійснювати величезний вплив на весь розвиток науки. Природничо-наукова освіта має на меті підготовку фахівців у сфері природничих наук – фізики, астрономії, хімії, біології, геології, географії. Ці галузі знання описують якісні та кількісні характеристики матеріальних об'єктів і систем у тому середовищі, де вони перебувають. Природнича освіта обов'язково включає вивчення математики як самостійної сфери абстрактного знання, а також як мови й апарату для позначення об'єктів дослідження та операцій над ними з визначенням кількісних і просторових зв'язків і співвідношень різних явищ.

ЛІТЕРАТУРА

Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: Формування ринкової економіки. Проблеми економічної кібернетики. Львів. ЛНУ ім. Ів. Франка. № 22, 2011. с.232-236.

Огірко І. В., Паславська І. М. Методи інвестометрії у прийнятті ефективних інвестиційних рішень. В зб.: «Моделювання економіки: проблеми, тенденції, досвід.» (МНМК) ЛНУ. Ім. Ів. Франка. Львів. 2010 с.80-81.

Для студентів старших років навчання. Основною метою є ознайомлення студентів з основами проведення наукових досліджень. Огірко І.В.