Клітинна теорія та її розвиток- клітинометрія

Клітинна теорія та її розвиток- клітинометрія

Клітинна теорія (Omnis cellula e cellula) — це фундаментальне узагальнення біології, яке визначає взаємозв'язок усіх проявів життя на Землі з клітиною, характеризує клітину одночасно як цілісну самостійну живу систему та як складову частину багатоклітинних організмів рослин і тварин. Кліти́на (лат. cellula — комірка) — структурно-функціональна одиниця всіх живих організмів, для якої характерний власний метаболізм та здатність до самовідтворення. Від середовища, яке її оточує, клітина відмежована плазматичною мембраною (плазмалемою). Розрізняють два типи клітин: прокаріотичні, що не мають сформованого ядра, характерні для бактерій та архей, та еукаріотичні, в яких наявне ядро, властиві усім іншим клітинним формам життя, зокрема рослинам, грибам та тваринам. До неклітинних форм життя належать лише віруси, але вони не мають власного метаболізму і не можуть розмножуватись поза межами клітин-живителів.Всі організми поділяються на одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні. До одноклітинних належать бактерії, археї, деякі водорості і гриби, а також найпростіші. Колоніальні та багатоклітинні організми складаються з великої кількості клітин. Різниця між ними полягає в тому, що колоніальні організми складаються з недиференційованих або слабо диференційованих клітин, які можуть виживати одна без одної. Клітини багатоклітинних організмів більш-менш спеціалізовані на виконанні певних функцій і залежні одна від одної в процесах життєдіяльності. До багатоклітинних організмів належить зокрема і людина, тіло якої складається приблизно з 1013 клітин.

Метрія (від грец. metréo - вимірюю), частина складних слів, відповідна за значенням слову «вимір» (наприклад, внутрішньошлункова рН-метрія — метод функціонального дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту). Метрія -кінцева частина складних іменників, що вносить значення: наука, наукова дисципліна або область знання, пов'язані з тим, що названо в першій частині слова (клітина, наука і т.п.). Метрія – це напрям науки на стику до прикладної математики досліджується як складна система. Метрія є однією з найактуальніших проблем сучасності. Деякі дослідники взагалі вважають, що метрія- проблема століття. За будь-яких підходів та оцінок однозначно одне метрія - є проблемою, розв’язання якої для багатьох є актуальною справою. Це явище впливає на різні сторони життя. Головним питанням, яке не має на сьогодні чіткого і однозначного вирішення, є питання щодо визначення поняття метрія. У широко вживаний термін метрія різними авторами вкладається найрізноманітніший зміст, починаючи від загальних формулювань, які не містять конкретних ознак. Не з’ясовано також, чи можливо дати універсальне поняття метрії, яке б відповідало вимогам різних галузей науки. Разом з тим поняття метрія дає можливість визначити, а також наповнити конкретним змістом зазначений термін. До числа не вирішених питань метрії, які мають важливе теоретичне і практичне значення, відноситься і питання про шкалу. З’ясування цього питання дозволить більш глибоко і точно визначити сутність метрії. Більшість еукаріотичних клітин мають розміри до 100 мкм, а прокаріотичні ще на порядок менші, тому людина не може бачити їх неозброєним оком. Відкриття та дослідження клітин стало можливим тільки після винайдення Янсеном оптичного мікроскопа (1590 року). 1665 року, вивчаючи будову корка під мікроскопом, Роберт Гук вперше помітив, що тканина живого організму складається з маленьких комірок. Ці комірки він назвав «клітинами». Гук припускав, що клітини порожні, а живою речовиною є клітинні стінки[1]. Його дослідження стали поштовхом для систематичного вивчення анатомії рослин, зокрема такими науковцями як Мальпігі та Грю. Їхні результати підтвердили висновки Гука про те, що тіло рослин складається із щільно розміщених комірок[2]. Мікроскоп, який використовував Роберт Гук, давав збільшення тільки до 30X, що робило майже неможливим вивчення внутрішньої будови клітин. У другій половині XVII століття торговцю тканинами Антоні ван Левенгуку вдалось змайструвати кращий однолінзовий мікроскоп із збільшенням 300X. З його допомогою Левенгук спостерігав живі клітини, зокрема одноклітинні водорості і найпростіших із ставкової води, бактерії, людські еритроцити та сперматозоїди. Свої відкриття він описав у ряді повідомлень до Лондонського королівського товариства[3].

Подальше дослідження клітин обмежувалось двома факторами: по-перше, мікроскопи у XVIII столітті мали порівняно невелику роздільну здатність, по-друге, біологія в той час мала переважно описовий, а не експериментальний характер. Тому нові досягнення в цій галузі були зроблені аж у 30-х роках XIX століття, коли почали використовуватись дволінзові мікроскопи. Використовуючи такий прилад, англійський ботанік Роберт Браун відкрив 1833 року ядро, як сферичне тільце, наявне в рослинних клітинах[4]. Ян Пуркіньє встановив, що живим компонентом клітини є внутрішній вміст, який він назвав «протоплазмою»[2].У 1838 році ботанік Матіас Шлейден дійшов важливого висновку, що всі рослинні тканини складаються із клітин, а зародки рослин завжди розвиваються із однієї клітини. Роком пізніше німецький цитолог Теодор Шванн поширив аналогічні висновки і на тканини тварин. Таким чином він став першим, хто встановив фундаментальну схожість між рослинними та тваринними тканинами. На основі накопичених спостережень Шванн створив клітинну теорію, згідно з якою клітина є основною структурною та функціональною одиницею живих організмів[4].Через 20 років клітинна теорія була доповнена ще одним важливим принципом, встановити який у великій мірі вдалось завдяки дослідженням клітинного поділу Карлом Негелі. 1855 року Рудольф Вірхов довів, що всі клітини утворюються із інших клітин шляхом поділу. Таким чином була встановлена роль клітини як одиниці розмноження живих організмів[4]. До кінця XIX століття було описано всі структури клітини, які можна було вивчати за допомогою оптичного мікроскопа[1]. І тільки у 1950-х роках, коли Паладе, Протер та Шестранд розробили методи фіксації і фарбування біологічних зразків для електронної мікроскопії, стало можливим вивчення ультраструктури клітини[5].У формуванні сучасної клітинної біології, крім цитології, що зосереджується в першу чергу на будові клітини та її компонентів, важливу роль відіграли такі галузі біологічної науки як біохімія та генетика. Внаслідок стрімкого розвитку цих дисциплін у XX столітті уявлення про життєдіяльність клітин були значно розширені.

Сучасник Ньютона і фізик Р. Гук цікавився оптикою. Вчений вирішив роздивитися під мікроскопом тонкі зрізи різних рослин. Перший погляд відкрив йому світ, про який ще не знали. В усіх препаратах були ажурні структури, які вражали і в 1665 р. Гук представив в Лондонське королівське суспільство книгу під назвою "Мікрографія, або деякі фізіологічні описи найменших тіл за допомогою збільшуючого скла". Р.Гук вперше застосував науковий термін - клітина. Він писав: "Гострим ножем я відрізав тонкий-тонкий шматочок пробки, і, поклавши його на чорну пластину, так як він сам був білий, а також освітивши його за допомогою плоско-випуклого скла, я дуже легко замітив, що він весь перфорований і пористий, схожий на бджолиним соти. Ці пори або клітки були не дуже глибокі, але складалися з великої кількості маленьких відділів, відділених діафрагмами".Після відкриття Гука багато світових вчених продовжили вивчення клітин. Пройшло два століття, поки вони впевнилися, що клітина - головна частина живих організмів, що все живе на Землі, від складніших тваринних до рослин складається з клітин.Перші мікроскопи концентрували увагу тільки на оболонку клітин. Мікроскопи в той час мали мале збільшення.В 1833 р. ботанік Р Броун відкрив в клітинах ядра Він цікавився будовою і розвитком рослин - тропічних орхідей. Броун вперше помітив в центрі клітин сферичні структури. Він назвав цю клітинну структуру ядром.Після відкриття ядра з'явився термін, який приділив склад клітини, - протоплазма (тепер називають цитоплазмою). Вчені дослідили роль протоплазми в живій клітині. Термін ,, протоплазма" набув визнання, хоч роль протоплазму і усіх її частин стала ясна тільки тепер. М. Шлейден встановив, що рослини мають клітинну будову. Відкриття Броуна стало ключем до відкриття Шлейдена. Оболонки клітин, особливо молодих, видно в мікроскоп погано. Легше побачити ядро, а потім вже оболонку клітини. Цим і скористався Шлейден. Він почав продивлятися зрізи, шукати ядра, потім оболонки, повторювати все на зрізах різних органів і частин рослин. Шлейден доказав, що всі органи рослин мають клітинну природу.Шлейден пояснив свою теорію для рослин. Але залишалися ще тварини, чи можна казати про єдиний для усього живого закон клітинної будови? Роблячи зрізи кісток, зубів і інших тваринних тканин, вчені ніяких клітин не бачили. Т. Шванн, зробивший клітинну теорію будову тваринних тканин. Наштовхнув Шванна не це відкриття Шлейден. Шлейден дав в руки Шванна добрий компас - ядро. Шванн в своїй роботі застосовував той же метод - спочатку шукати ядра клітин, потім їх оболонки. Шванн закінчив свою роботу і в 1839 р. опублікував своїх результати.Після цього факт клітинної будову всіх живих організмів став очевидним. Наступні досліди показали, що можна знайти організми, які складаються з величезної кількості клітин; організми які складаються з малої кількості клітин; і такі все тіло яких складає одна клітина. Безклітинних організмів в природі не існує.Було встановлено ними , що клітина створюється шляхом ділення попередньої. В 1855 р. німецький вчений Р. Вирхов сформулював правило в афоризмі, який став знаменитим:,, Кожна клітина - тільки з клітини". Шлейден і Шванн, узагальнивши наявні знання про клітину, довели, що клітина є основною одиницею будь-якого організму. Клітини тварин, рослин та бактерії мають подібну будову. Пізніше ці висновки стали основою для доказу єдності організмів. Клітинна теорія— основоположна для загальної біології теорія, сформульована у середині XIX століття, що надала базу для розуміння закономірностей живого світу і для розвитку еволюційного вчення. Маттіас Шлейден та Теодор Шванн сформулювали клітинну теорію, ґрунтуючись на безлічі досліджень про клітини (1839) . Рудольф Вірхов пізніше (1858) доповнив її найважливішим положенням (будь-яка клітина походить з клітини).Шлейден і Шванн, узагальнивши наявні знання про клітину, довели, що клітина є основною одиницею будь-якого організму. Клітини тварин, рослин та бактерії мають подібну будову. Пізніше ці висновки стали основою для доказу єдності організмів. Т. Шванн і М. Шлейден ввели в науку основоположне уявлення про клітини: поза клітинами немає життя.

Сучасна клітинна теорія включає такі основні положення:

1. Клітина — елементарна одиниця живого, основна одиниця будови, функціонування, розмноження і розвитку всіх живих організмів. 2. Клітини всіх одноклітинних і багатоклітинних організмів мають спільне походження і подібні за своєю будовою і хімічним складом, основними проявами життєдіяльності та обміном речовин. 3. Розмноження клітин відбувається шляхом їх поділу. Нові клітини завжди виникають з попередніх клітин. 4. У багатоклітинних організмів, які розвиваються з однієї клітини, різні типи клітин формуються завдяки їхній спеціалізації протягом індивідуального розвитку особин і утворюють тканини. 5. Із тканин формуються органи, які тісно пов'язані між собою. Для приведення клітинної теорії в більш повну відповідність з даними сучасної клітинної біології список її положень часто доповнюють і розширюють. У багатьох джерелах ці додаткові положення розрізняються, їх набір досить довільний. 1. Клітини прокаріотів і еукаріотів є системами різного рівня складності і не повністю гомологічні один одному (див. нижче). 2. В основі поділу клітини і розмноження організмів лежить копіювання спадкової інформації — молекул нуклеїнових кислот («кожна молекула з молекули»). Положення про генетичну безперервність відноситься не тільки до клітини в цілому, але й до деяких з її дрібніших компонентів — до мітохондрій, хлоропластів, генів і хромосом. 3. Багатоклітинні організми представляють собою нову систему, складний ансамбль з безлічі клітин, об'єднаних та інтегрованих в системи тканин і органів, пов'язаних один з одним за допомогою хімічних, гуморальних і нервових факторів. 4. Клітини багатоклітинних тотипотентні, тобто всі клітини мають однаковий генетичний матеріал, але відрізняються одна від одної експресією різних генів, що призводить до їх морфологічної та функціональної різноманітності — до диференціації. Сучасна клітинна теорія виходить з того, що клітина є найголовнішою формою існування життя, властива всім живим організмам, крім вірусів. Удосконалення клітинної структури було головним напрямком еволюційного розвитку як у рослин, так і у тварин, і клітинна будова міцно втрималася у більшості сучасних організмів.Разом з тим варто переоцінити догматичні та методологічно неправильні положення клітинної теорії:Клітинна структура є головною, але не єдиною формою існування життя. Неклітинною формою життя можна вважати віруси. Правда, ознаки живого (обмін речовин, здатність до розмноження тощо) вони виявляють тільки всередині клітин, поза клітинами вірус є складною хімічною речовиною.З'ясувалося, що існує два типи клітин — прокаріотичні (клітини бактерій і архей), що не мають відмежованого мембранами ядра, і еукаріотичні (клітини рослин, тварин, грибів і найпростіших), що мають ядро, оточене подвійною мембраною з ядерними порами. Між клітинами прокаріотів та еукаріотів існує й багато інших відмінностей. У більшості прокаріотів немає внутрішніх мембранних органоїдів (органел), а у більшості еукаріотів є мітохондрії та хлоропласти. Згідно з ендосимбіотичною теорією, ці напівавтономні органели — нащадки бактеріальних клітин. Таким чином, еукаріотична клітина — система більш високого рівня організації, вона не може вважатися цілком гомологічною клітині бактерій (клітина бактерій гомологічна мітохондрії клітини людини). Гомологія всіх клітин, таким чином, зводиться до наявності у них замкнутої зовнішньої мембрани з подвійного шару фосфоліпідів (у архей вона має інший хімічний склад, ніж у решти груп організмів), рибосом і хромосом — спадкового матеріалу у вигляді молекул ДНК, що утворять комплекс з білками. Це, звісно, не скасовує спільного походження всіх клітин (див. останній універсальний спільний предок), що підтверджується спільністю їх хімічного складу.Клітинна теорія розглядала організм як суму клітин, а риси організму розчиняла в сумі рис складових його клітин. Цим ігнорувалася цілісність організму, закономірності функціонування цілого замінялися сумою функціонувань частин.Догматична клітинна теорія ігнорувала специфічність неклітинних структур в організмі або навіть визнавала їх, як це робив Вірхов, неживими. Насправді, в організмі крім клітин є багатоядерні надклітинні структури (синцитії, симпласти). Встановити специфічність їх функціонування і значення для організму є одним із завдань сучасної цитології.Цілісність організму є результат природних взаємозв'язків. Клітини багатоклітинного організму не є індивідуумами, здатними існувати самостійно (так звані культури клітин поза організмом являють собою штучно створювані біологічні системи). До самостійного існування здатні, як правило, лише ті клітини багатоклітинних організмів, які дають початок новим особинам (гамети, зиготи, або спори) і можуть розглядатися як окремі організми.Очищена від механіцизму і доповнена новими даними клітинна теорія залишається одним з найважливіших біологічних узагальнень. Вперше клітини вдалось побачити тільки після створення світлових мікроскопів, з того часу і досі мікроскопія залишається одним із найважливіших методів дослідження клітин. Використовується світлова (оптична) мікроскопія, що попри свою порівняно невелику роздільну здатність має ту перевагу, що дозволяє спостерігати за живими клітинами. У ХХ столітті була винайдена електронна мікроскопія, що дала можливість вивчити ультраструктуру клітин.Для вивчення функцій клітин та їх частин використовують різноманітні біохімічні методи як препаративні, наприклад фракціонування методом диференційного центрифугування, так і аналітичні. Технології та методи одноклітинної мультиоміки характеризують стан і діяльність клітин шляхом одночасної інтеграції різних одномодальних методів оміки, які профілюють геном, транскриптом, епігеном, епітранскриптом, протеом, метаболом та інші оміки.[8] Для експериментальних та практичних цілей використовують методи клітинної інженерії. Всі згадані методичні підходи можуть використовуватись у поєднанні із методами культури клітин. Оптична мікроскопія Завдяки серії лінз, через які проходить світло, світловий мікроскоп забезпечує оптичне збільшення об'єкта максимум у 1000 разів. Чіткість отриманого зображення визначається роздільною здатністю — мінімальною відстанню між двома точками, які ще розпізнаються окремо. Цю характеристику обмежує довжина світлової хвилі. Навіть використовуючи найбільш короткохвильове — ультрафіолетове — світло можна отримати роздільну здатність не менше 200 нм, і цей результат був досягнутий ще в кінці XIX століття. Отже, найменші структури, які можна спостерігати під оптичним мікроскопом, — це мітохондрії і невеликі бактерії, лінійний розмір яких становить приблизно 500 нм. Проте в світловий мікроскоп видно й об'єкти, менші за 200 нм, якщо вони самі випромінюють світло. Цей факт використовують у флуоресцентній мікроскопії, для якої до клітинних структур чи окремих білків приєднують спеціальні флуоресцентні білки або антитіла із флуоресцентними мітками. На якість зображення, отриманого за допомогою оптичного мікроскопа, впливає також контрастність. Її можна збільшити використовуючи різні методи забарвлення клітин. Для вивчення живих клітин використовують фазовоконтрастну, диференційну інтерференційно-контрастну, темнопольну мікроскопію та мікроскопію з високою роздільною здатністю (3D-SIM, STORM, PALM, і STED). Конфокальні мікроскопи дозволяють отримати тривимірне зображення та дозволяють покращити якість зображень, зокрема флуоресцентних.

Paramecium aurelia (світлопольна мікроскопія)

Діатомові водорості (темнопольна мікроскопія)

Клітина епітелію щоки (фазовоконтрастна мікроскопія)

Nuclearia thermophila (диференційна інтерференційно-контрастна мікроскопія)

Замикаючі клітини продиху (флуоресцентна конфокальна мікроскопія)

Світлооптичний розріз двох клітинних ядер миші (профаза, 3D-SIM-мікроскопія). Зображення, отримані за допомогою оптичної мікроскопії

Епітелій трахеї (СЕМ)

Поперечний переріз через джгутики хламідомонади (ТЕМ)

Зображення, отримані за допомогою електронної мікроскопії

У 30-х роках XX століття був сконструйований електронний мікроскоп, в якому замість світла через об'єкт пропускається пучок електронів. Теоретична межа роздільності для сучасних електронних мікроскопів становить близько 0,002 нм, проте із практичних причин для біологічних об'єктів досягається роздільність тільки близько 2 нм. Розрізняють два основні типи електронної мікроскопії: скануючу та трансмісійну. Скануюча електронна мікроскопія (СЕМ) використовується для вивчення поверхні об'єкта. Зразки найчастіше покривають тонкою плівкою золота. СЕМ дозволяє отримувати об'ємні зображення. Трансмісійна електронна мікроскопія (ТЕМ) використовується для вивчення внутрішньої будови клітини. Пучок електронів пропускається через об'єкт, що попередньо обробляється важкими металами, які накопичуються у певних структурах, збільшуючи їхню електронну густину. Електрони розсіюються на ділянках клітини з більшою електронною густиною, внаслідок чого на зображеннях ці області виглядають темнішими. Фракціонування клітин

Для встановлення функцій окремих компонентів клітини важливо виділити їх у чистому вигляді. Найчастіше це робиться за допомогою методу диференційного центрифугування. Отримання фракцій клітинних органел починається із руйнування плазмалеми. Утворений гомогенат послідовно центрифугується при різних швидкостях. На першому етапі можна отримати чотири фракції: (1) ядер і великих уламків клітин, (2) мітохондрій, пластид, лізосом і пероксисом, (3) мікросом — пухирців апарату Гольджі та ендоплазматичного ретикулуму, (4) рибосом. У супернатанті залишаться білки та дрібніші молекули. Подальше диференційне центрифугування кожної із змішаних фракцій дозволяє отримати чисті препарати органел, до яких можна застосовувати різноманітні біохімічні та мікроскопічні методи. Клітини бактерій, архей та еукаріот відрізняються між собою за рядом ознак. Найбільш суттєвими із таких відмінностей є брак ядра, оточеного мембраною, у прокаріот; також, за деякими винятками, їхня цитоплазма не компартменталізована внутрішніми мембранами. Еукаріотичні клітини, на відміну від прокаріотичних, здатні до екзо- та ендоцитозу, мають актиновий і тубуліновий цитоскелет. Про існування цитоскелету в доядерних стало відомо тільки на початку 1990-х, проте він побудований із інших білків. Бактерії, археї і еукаріоти також відрізняються способами організації спадкової інформації, її реалізації та передачі дочірнім клітинам.

У 2001—2010 рр. Ковалишин В. І. працював над проблемою тромбіно- і плазмінозалежного коагуляційно-пептизаційного генезу ультраструктурного гомеостазуниркової кори. За допомогою методу трансмісійної електронної мікроскопії Ковалишин В. І. підтвердив клітинну теорію Schwann T., Schleyden M. J., 1839, у тім числііснування бластеми (від гр. ßXacxn^a - пагін, зародок, нащадок), обґрунтував наявність ядерновмісних клітин у складі всіх субстанцій еукаріотичних клітин як послідовність синусоїдних розподілів їхніх фаз на різних просторових частотах від нуля до безконечності (2010—2014). Підсумком цього періоду наукової діяльності Ковалишина В. І. є публікація у співавторстві з Федевич С. В., Козак Л. П.: „Вегетативні бруньки, квітки, плоди, насіння, проростки насіння та сформовані із проростків насіння de novo ядерновмісні клітини еукаріотичних клітин - морфо-фізіологічні елементи стадій вегетативного розмноження та розвитку соматичних клітин“, 2014.З 1991 р. В. І. Ковалишин - член наукового товариства ім. Шевченка у Львові,а з 2002 р. - скарбник Лікарської комісії цього товариства. У 1995 р. з ініціативи групи Львівських вчених, які ввійшли до редколегії (редактор Ковалишин В. І.),був започаткований і здійснений випуск книг наукових статей „Актуальні проблеми медицини, біології, ветеринарії і сільського господарства“, 1995, 1996, 1997, 1998,2001. Ці книги внесені до переліку видань ВАК України, в яких публікували результати дисертаційних досліджень. У 1996 р. Ковалишину В. І. присвоїли звання Члена-кореспондента Української академії медичних і біологічних наук за спеціальністю „Фізіологія людини і тварин“. Ковалишин В. І. автор і співавтор 296 наукових праць, наукового відкриття, 10 патентів і авторських свідоцтв. Ковалишин В. І.продовжує фундаментальні електронно-мікроскопічні дослідження за державною науковою тематикою у Львівському національному медичному університеті імені Данила Г алицького. Виконує докторську роботу на тему: „Роль тромбін-плазмінової системи у забезпеченні структурно-функціонального гомеостазу на ультраструктурному рівні». Наукова діяльність Ковалишина В.І. відзначена та вписана у книгу„2000 Outstanding Intellectuals of the 21st Century, 2005, third edition“, International Biographical Centre St. Thomas Place, Ely, Cambridgeshire, CB7 4GG, England. Лікарська комісія НТШ щиро дякує Василю Ковалишину за жертовну працю для медичної науки,Огірко І. В.з 1992 р. — професор, викладає курси «Прикладна математика і метрія» .Завідувач кафедри -Українська академія друкарства. Автор 356 наукових праць, серед яких монографії. Автор книги «Математичне моделювання ». Має 12 авторських свідоцтв на винаходи. В докторській дисертації досліджувався напружено-деформований стан клітини під дією силових та температурних факторів. У дослідженні «Метрія — метод оцінки, моделювання та аналізу» принципи інтегруються в науково-освітні явища і стають важливими чинниками як мотивації діяльності , так і визначальним засобом для досягнення бажаного результату у професійному становленні.

Література

Alberts B, Johnson A, Lewis J, Raff M, Roberts K, Walter P (2007). Molecular Biology of the Cell . Garland Science. 2011.

Prescott L.M. (2002). Microbiology (вид. 5th). McGraw−Hill. с. 41—94.

Альбертс Дж., Льюїс Р., Робертс В. Молекулярна Біологія Клітини (вид. 4). Львів: Наутілус. 2014.

Огірко І., Партико З. Логіка відносності // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. — 2021. — № 1 (4). — С. 42-51.

Огірко І. В, Романюк О. П. Алгебраїчні властивості двовимірного ядерного простору. Алгебра Менделеєва — Маніківського і періодична система атомних ядер Колективна монографія " Моделювання та технології ". Інститут Східної Європи. Видавництво «Ліга-Прес». Львів. 2017. С. 58-73.

Огірко І. В, Романюк О. П., Огірко О. І. Термодинамічна модель Володимира Юзевича опису фізико-механічних процесів у поверхневих шарах твердих тіл. Колективна монографія «Моделювання та технології». Інститут східної Європи. — Львів : Ліга-Прес, 2017. — С. 3—12.

Хмарні обчислення

Цифрова стійкість

Основною метою курсу є ознайомлення студентів з основами проведення наукових досліджень. Автори - Огірко І.В. Огірко О. І. доцент, канд. техн. наук