Модель та інформаційна технологія любові

Як любимо ближнього, так любимо Бога

Любити Бога та любити ближнього, як себе самого, — найголовніша заповідь у Законі, виконання якої допомагає нам осягнути життя вічне. Ця заповідь любові містить весь Декалог: порушуючи одну з десяти заповідей, ми порушуємо заповідь любові до Бога чи до ближнього; дотримуючись заповіді любові, ми зможемо виконати і всі інші.

Розповідаючи притчу про доброго самарянина, Ісус розширяє розуміння слова ближній, тим глибше розкриваючи заповідь любові. Хто є моїм ближнім? Кого я повинна любити, як себе саму? Зі слів Христа розуміємо, що моїм ближнім є кожна людина, яку зустрічаю на своїй дорозі життя. Чи маю я таке ж розуміння цього слова? Чи готова допомогти іншій особі, пожертвувати своїм часом чи матеріальними благами, виявити милосердя попри незручності чи небажання; чи маю відвагу змінити свої плани чи взагалі свій спосіб життя заради ближнього? Як часто хочеться звузити коло моїх ближніх лише до вибраних осіб або ж оправдати себе, перекладаючи відповідальність на інших? Любов до ближнього може бути нашим критерієм любові до Бога. Іван Богослов, якого називають євангелистом любові, у першому соборному посланні навчає: Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить (1Ів 4, 20). Не можемо розділити ці дві любові, не можемо по-справжньому любити Бога, коли ближніх любимо вибірково. Через любов до ближніх виявляється наша любов до Господа. В образі милосердного самарянина можемо побачити самого Христа, який схиляється над нами та лікує наші рани, який віддає своє життя, щоб дати нам життя вічне.

В образі чоловіка, який потрапив до рук розбійників, можемо впізнати себе. Кожен із нас так само потребує ближнього, який готовий допомогти; кожен потребує Господа, бо лише Він може нас зцілити та спасти. Слова Ісуса, сказані законовчителю, Іди і ти роби так само, — сьогодні також скеровані до нас. Наслідувати доброго самарянина повинен кожен, хто хоче осягнути життя вічне

Любов це почуття сердечної прихильності, що охоплює низку потужних і благотворних емоційних і психічних станів, від найвищої чесноти чи доброї звички, глибокої міжособової ніжності до найпростішого задоволення. Прикладом такого розбігу значень є те, що любов до матері відрізняється від любові подружжя, яка натомість відмінна від любові до їжі. Найчастіше під любов'ю розуміється почуття сильного потягу та емоційної прив'язаності. Дана стаття присвячена огляду наукового вивчення феномена любові. Спроби наукового пізнання представлені у вигляді розроблених соціологами і психологами теорій любові, на основі яких дане почуття визначається, класифікується і вимірюється. У статті запропоновані до огляду найбільш популярні теорії вивчення любові. Важливість вивчення даної тематики пояснюється суб’єктивним визначенням респондентів ролі любові як кореляту міжособистісних стосунків. Перспективність такого підходу сприяє віднаходженню термінологічної складової, яка влучно розкривала би об’єднаний теоретичний ґатунок духовно-символічних колірних позначень в ефективній кореляції комунікативно-виховного поступу.

Ключові слова: любов, закоханість, почуття, стосунки, вимірювання, методика, дослідження, відповідальність, діалог, зустріч.

З точки зору християнської філософії любов не може мати технологій, бо вона є надприродним даром Божим, вона метафізича, ірраціональна… “Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. Коли настане досконале, недосконале зникне… Тепер же остаються: віра, надія, любов – цих троє; але найбільша з них – любов” (1 Кор. 13.2-10;13).Любов не піддається моделюванню..."Любити – означає намагатися заради Божої любові відректися від усього, що не є Богом (св. Іван від Христа).

Любов – найперша християнська чеснота, і також виявлення дару Святого Духа. Любов – це не тільки чеснота. Це сама сутність життя. Бог є Любов і за іменем, і за діями. Любов з’єднує людину з Богом, Джерелом любові. Любов до ближнього є природним наслідком дійсного діяння Духа любові в серці людини. Не можна говорити про справжню любов до Бога без зовнішніх проявів у способі мислення, дій і вираження прагнень. Уміння любити і приймати ближніх такими, якими вони є – це зовнішній прояв внутрішнього перетворення і обожествлення чи возз’єднання з Христом. Заповіді любові Бога і ближнього творять нерозривну цілісність (Мт. 22.34-40). Любов є добрий устрій душі, так що вона нічого з існуючого не любить більше, ніж пізнання Бога (прп. Максим Сповідник)". "У грецькій мові є чотири терміни, які в українській мові перекладаються як любов. Storge – любов між батьками і дітьми, eros – еротична любов як сексуальне почуття, philia – любов до друзів, рідних, agape – жертвенна любов, що підкреслює невичерпну добродійність. Любов повинна бути великою і дійсною. Любов заперечує всякий гріх".

Любов розглядається як фактор, що виступає як мотивом шлюбу так і компонент, що забезпечує його міцність. Кохання є складним феноменом психічного та емоційного життя людини. Концепт “кохання” є предметом дослідження багатьох гуманітарних та негуманітарних дисциплін: філософії, релігієзнавства, етики, естетики, літературної критики, мистецтвознавства, психології, антропології, соціології, політології та ін. У сучасних лінгвістичних дослідженнях знайшли своє відображення лише окремі аспекти дослідження кохання: аналіз метафор кохання, що лежать в основі типових метафоричних виразів на матеріалі однієї мови або у зіставленні двох мов, моделювання прототипу концепту, вивчення асоціатів зі значенням кохати і любити, дослідження семантики відповідних дієслів, особливості представлення кохання тієї чи іншої мови, вивчення кохання і його зв’язків, особливості використання прямих та непрямих мовленнєвих актів у спілкуванні закоханих, характерні риси кохання, вербалізація кохання у мові, кохання в пісенному фольклорі, але в жодному дослідженні не аналізувались любов та кохання в мові. У сучасній лінгвістиці бракує досліджень емоцій про почуття, оскільки увагу приділено концептам емоційного та етичного характеру: А. Вежбицька, В. І. Карасик, Н. А. Красавський та ін., тому тема актуальна. Любов та кохання є цікавими об’єктами лінгвістичного дослідження, оскільки культура кохання є культурою, яку пов’язано із словесним вираженням. У мовленні про кохання діє закон мовленнєвого посилення емоції: констатація емоції посилює саму емоцію, а іноді навіть створює її. Мовна репрезентація втілюється у культурно детерміновані засоби їхнього вираження і є основними експлікаторами уявлень, що сформувались у цій культурі щодо цих почуттів.

Cкладність наукового розуміння любові полягає у відсутності чітких емпіричних референтів для фіксації. Запропоновані до огляду теорії підтверджують свої наукові гіпотези шляхом застосування специфічних методик вимірювання. Пропонуються до огляду: шкала любові та симпатії та шкала любовних відносин. Дані методології застосовуються і в науковому дослідженні, піддаючись модифікаціям та адаптації в залежності від культурних особливостей. Феномен любові потребує більшого наукового вивчення, з метою його подальшої категоризації, потребою підбору більшого спектра методик та необхідністю включення вивчення цього компонента у соціологічне обстеження міжособистісних стосунків. Робиться висновок про те, що бути відповідальним – це означає брати участь у любовному становленні цілісного буття.

Постановка проблеми.

Інтерес до вивчення феномена любові проявляють різноманітні науки,серед яких соціологія посідає провідне місце. Підвищений інтерес до вивчення любові обумовлений, перш за все, необхідністю отримання наукового знання про цей феномен, надання конкретизації його визначенню, розробці класифікацій, а по-друге, пояснюється позиціюванням цього фактора як регулятора взаємовідносин між чоловіком та жінкою. Любов виступає і як мотив вступу до шлюбу, і як фактор регуляції задоволеності шлюбом, і як чинник забезпечення стабільності шлюбу. Спроби дати визначення цьому феномену розділило вчених на дві основні групи. Першу групу представляють дослідники, що вважають любов емоцією, друга ж група апелює до соціального походження цього явища. Складність вивчення даного феномена пов’язана з тим, що існує багато суміжних за емоційним навантаженням і способом виникнення відчуттів, що нечітко розмежовуються у свідомості особи. Також проблемна ситуація полягає у складності виокремлення емпіричних референтів для фіксації даного феномена, що ускладнює процедуру вимірювання.

Аналіз досліджень і публікацій.

Аналіз літератури та моніторинг проведених з тематики дослідження виявив, що визначення поняття любові потребує уточнення, виокремлення та розробки емпіричних референтів та підбору адекватних методик.

Мета дослідження – здійснити огляд існуючих соціо-психологічних способів детермінацій та класифікації феномена любові та способів її вимірювання.

Виклад основного матеріалу.

Слово любов за походженням є знахідним відмінком давнішого любы («любов, кохання»). Висловлювали також версію про германське походження цього слова у слов'янських мовах. Дієслово кохати, від якого утворено іменник «кохання», відоме різним слов'янським мовам. Не виключений вплив польського значення слова на його українську семантику.

Переживання почуття любові є важливим суб’єктивним моментом. Робота над виокремленням характеристик даного відчуття продемонструвала наявність як універсальних проявів, так і соціально-культурних відмінностей. Спроби наукового вивчення любові дало можливість поглянути на неї з кардинально різних сторін. Любов розглядалась як засіб комунікації, що здатен долати стратифікаційні бар’єри, а інші навпаки вважають, що сила любові проявляється в залежності від соціального походження партнерів і може мати місце в конкретному соціальному прошарку, виступаючи як символічний капітал. Любов вивчається як емоція, з залученням демонстрації психо-соматичних показників проявів цього відчуття і, всупереч цьому, любов представляють як соціальний конструкт, апелюючи до спільності проявів у подібних типах суспільства. Термін любов, зокрема, досить часто використовували у контекстах «любов до Бога», «Божа любов» тощо. Кохання і любов визначали або як стан особистості (закоханість), або як інтенціональну спрямованість на об'єкт любові: є суб'єкт і його почуття до іншого, водночас відкидали контекст «між», допускали наявність одностороннього почуття кохання.

Так, у словнику Б. Грінченка кохання це: 1. любов, любовна пристрасть; 2. улюблений предмет, коханий або кохана; 3. виховання, плекання, вирощування (дітей, тварин, рослин).

Метою є дослідження концептів “любов” та “кохання” в єдності понятійного, образного та ціннісного компонентів. Мета зумовила розв’язання таких завдань: 1) проаналізувати концепти “любов” та “кохання” як складову української лінгвоментальності; 2) визначити специфіку їхньої мовної об’єктивації у поезії. Є кваліфікація концептів як наборів смислів, якими оперує людина у процесі своєї ментальної діяльності й пізнання світу, і типовими є уявлення, відповідно до яких концепт-структури стоять між словами та екстралінгвістичною дійсністю, тож концепти по-різному групуються і вербалізуються у мовах. Згодом такі уявлення про концепти усталилися, але типові визначення набули конкретизації за рахунок неодмінного акцентування етнічного компоненту поняття, наприклад, концепт є одиницею колективного знання і свідомості, яка має мовне вираження і позначена культурною специфікою [1-5]. Тобто концепти відбивають етнічне світобачення, маркують етнічну мовну картину світу, є цеглинками, котрий кожним етносом вибудовується в просторах світу. Крім того, з'ясувалася практична значущість досліджень концепту: виявилося, що корекція концепту через системні зв'язки з іншими тисне на концептуальну картину світу людини. Усе це обумовило значне зростання інтересу до поняття концепт і стимулювало появу численних праць, серед яких роботи учених та багатьох інших, та викликало до життя різні теорії [1-5]. Інформація змісту концепту міститься в його інтерпретаційному полі.

Любов – це велике і світле почуття, яке притаманне людині. Любов – це нагорода, яку людина отримує без жодних зусиль. Любов – це сонячний блиск, який іде вслід за дощем… Любов завжди свіжа, як яскравий вишневий цвіт [3-6]. Єдиного визначення любові не існує, кожен трактує його по-своєму, але всі сходяться на тому, що без любові нічого в світі не відбувається: вона оточує нас і вдома, і на роботі, і на відпочинку, бо без любові людина нічого не варта. Любові притаманні такі якості, як бажання прощати, довіряти, турбуватися про коханих. Звичайно, любов не існує сама по собі, вона тісно пов'язана з іншими почуттями, такими як дружба, ревнощі, ненависть. Любов в релігійній картині світу поділяється на любов Божу, та на любов людей до Бога, до своїх ближніх, а також до своїх ворогів. Божа любов безкорисна. Незважаючи на обличчя, Бог бажає спасіння кожній людині і тому проявляє свою любов до кожного. Біблія радить любити не лише своїх рідних, своїх чоловіків чи дружин, але й своїх ворогів.

Любов людини до Бога має дещо інший характер; вона носить назву любов-потреба. Любов у філософській картині світу поділяється на любов-толерантність, любов-ерос, любовпристрасть, любов-дружбу. Порівнюючи концепт “любов” у світській, філософській та релігійній картинах світу, вбачаємо помітну різницю. У світській картині світу любов поділяється на романтичні стосунки та на фізіологічний потяг. У філософській картині світу змінено послідовність розвитку почуттів. Перед дружбою йде любов-ерос. У релігійній картині світу є дві любові: любов Бога до людини та любов людини до людини. Таким чином, любов в релігійній картині світу має якісні характеристики, діє в часі, впливає на всіх людей та існує заради всіх нас. Любов може бути сильною, не підвладною законам, слова їй не потрібні, вона говорить сама за себе і приховати її неможливо. Її місце у шлюбі, між родичами та коханими. Результатом є правдивість та чесність цього почуття. Любов існує у всіх картинах світу, тільки має різні забарвлення. Любов у поезії є складною сутністю, яка має певну думку і певні почуття; вона формується у свідомості поета трьома смисловими концептуальними ознаками: почуття гарячої сердечної прихильності, потяг до коханого; почуття глибокої довіри та схильності до Батьківщини, друзів; постійна, сильна схильність, переймання поетичною творчістю [1-5]. В любові не мають чітких меж, вони розкривають нерозривну єдність між поетичною творчістю, коханням та любов’ю.

Азбука загального Христового походу любові

1. Поважай кожну людину, бо Христос в ній живе. Будь чуйний до іншої людини, брата свого, сестри.

2. Будь доброї думки про всіх, не думай погано про нікого. Старайся навіть у найгіршого бачити щось добре.

3. Говори завжди ввічливо про інших. Не говори нічого поганого про ближніх.

4. Направ кривду виражену словом. Не роби розголосу між людьми. Єднай усіх серцем і словом.

5. Розмовляй з кожним мовою любові, не підвищуй голосу, не проклинай, не роби прикрості, не витискай сліз, заспокоюй і виявляй доброту.

6. Вибачай все і всім, не ховай в серці гніву. Завжди першим простягай руку до згоди.

7. Чини завжди на користь ближнього. Роби добро кожному, якби і ти прагнув, щоби тобі так робили. Не думай про те, що тобі хтось винен, але що ти винен іншим.

8. Активно співчувай в терпінні, охоче спіши з допомогою, порадою, потішенням, щирим серцем.

9. Працюй ретельно, бо з плодів твоєї праці користуються інші, як і ти користуєшся з праці інших.

10. Включайся в громадську допомогу ближнім. Подай руку вбогим і хворим, старайся знаходити потребуючих навколо себе.

11. Молися за всіх, навіть за ворогів, по цьому пізнають тебе, що ти учень Христа. Амінь

Розрізнення почуттів за рівнем їх інтенсивності дозволило відокремити почуття любові від інших схожих за проявами, але не тотожних відчуттів. Дослідники [1-3] демонструють своє бачення різниці між пристрасною любов’ю і дружньою любов’ю. Дружня любов – це почуття,що відчувають один до одного двоє людей, коли їхні ідеї переплітаються. Пристрасна любов - стан інтенсивної туги за єднанням з іншим і пов’язана з виконанням обов’язків і екстазом. Пристрасна любов набагато емоційно інтенсивніша, ніж дружня любов. Пристрасна любов відрізняється від дружньої любові в її крихкості і в її зв’язку з сексуальним бажанням. Пристрасна любов постає як менш тривалий, але більш сексуально інтенсивний тип любові. Передбачається, що палке кохання існує на початку відносин, а потім переростає в дружню любов. Дана дихотомія «пристрасна любов» і «любов» цікаві для вивчення, оскільки, на думку Берштейда і Волстера, саме такі трансформації любові (від пристрасної до дружньої) характерні для сімейних відносин[5-10]. Можна зробити припущення, що складовий компонент пристрасної любові – пристрасть – з плином часу та рутинністю відносин відходить на задній план. Стан закоханості більш тимчасово-інтенсивний і менш поширений, ніж кохання, і він пов’язаний з сексуальним бажанням, підвищенням самооцінки особливо, коли це відчуття взаємне. Саме розрізнення відчуття закоханості і відчуття кохання має важливе значення як на науковців, так і для самих учасників відносин, котрі ці відчуття переживають. Варто підкреслити, що закоханість є певною фазою, нестійким станом свідомості. Вона може або завершитись, або трансформуватись у більш стійке почуття – почуття любові. Перші прояви закоханості можуть виражатись з ранніх років. Вже у віці трьох років хлопчику чи дівчинці починає дуже подобатися інша дитина одного з ними або більш старшого віку. Другий період – вік семи-восьми років, коли напівдитяча закоханість проявляється у взаємній ніжності і жалю. Третій період – підлітковий вік, коли почуття до людини протилежної статі виражається в зростаючій тязі до спілкування, великому інтересі до об’єкта любові і своєрідному фетишизмі. Четвертий період – юнацький вік, коли закоханість носить дорослий характер, оскільки ґрунтується на потязі до глибокої особистої інтимності, прагненні пізнати особистість об’єкта закоханості. Закоханість, як правило, викликається чисто зовнішньою привабливістю людини. Закоханість у ранньому віці в суб’єктів не може мати місця, оскільки не відбуваються повноцінна взаємодія та інтеракція. Проте існують наукові дослідження, котрі говорять про те, що любов та її прояви – це емоція. Також мали місце зауваження про те, що існує чимало свідчень романтичної любові в різних культурах, у різний історичний час. Дослідження показують, що можуть бути невербальні ознаки любові, подібно до того, що відбувається з іншими емоціями. Ці ознаки включають м’якість і ніжність виразу обличчя, пильного погляду, а також безліч інших видів поведінки, які є загальними у всіх суспільствах. Тобто, якщо припустити, що любов та її прояви є емоцією, – то вікова періодизація закоханості може бути застосована для розуміння цього феномена. Якщо ж притримуватись уявлення про соціальне походження цього відчуття, то запропонована періодизація не є прийнятною. Наукове вивчення любові пов’язане з розробленою теорією любові [4-10]. В основі цієї теорії – трьохкомпонентна складова. Таким чином, інтимність, пристрасть і зобов’язання є точками трикутника, що, взаємодіючи та поєднуючись, дають змогу говорити про наявність восьми типів любові. Інтимність як компонент включає в себе почуття тепла, близькості,зв’язку та пов’язаності в любовних відносинах. Пристрасть – мотиваційний компонент і складається з рушіїв, які беруть участь в романтичному і фізичному потязі. Компонент рішення та зобов’язання в значній мірі є пізнавальним і являє собою як короткострокові рішення, так і довгострокові зобов’язання з підтримки цієї любові. Темпоральна особливість цього компонента полягає в тому, що відносини, що базуються на ньому, характеризуються більшою стабільністю та тривалістю, натомість як для любові характерні короткотривалі стосунки. Тепер -про проміжні різновиди любові. Симпатія– це такі міжособистісні відносини, що є по суті дружбою. Вони містять тепло, близькість та інші емоційні переживання, але відсутність компонентів пристрасті та зобов’язань роблять цей тип відчуттів неповноцінним. Пристрасна любов є інтенсивним почуттям, досвід, який характеризується високим залученням у життя об’єкта закоханості та виникнення і переживання збудження при відсутності будь-якої реальної емоційної близькості і зобов’язань. Характерним є те, що пристрасть може як з’являтись, так і зникати зовсім неочікувано та швидкоплинно. У придуманій любові мають зобов’язання один перед одним, але не мають інтимного зв’язку і потягу. Романтична любов складається з почуття близькості і зв’язку у поєднанні з потягом. Дружня любов по суті довгострокова, стабільна і характеризується високим вмістом емоційної близькості. Цей тип любові можна спостерігати в довгострокових шлюбах. Цікавою перспективою розвитку для подальшого застосування типів любові і вивчення способів поєднання різних типів любові. Дана модель знайшла свою сучасну обробку і адаптацію. Провівши соціологічне дослідження на основі з залученням інтерв’ювання одружених респондентів, канадський соціолог Джон Алан Лі [1-8] запропонував виділити три основні стилі любові. Перший стиль – ерос – за домінантну ознаку у виборі партнера позиціонує концентрацію уваги на фізичній красі, тілесній та духовній пристрасті. Еротичні – це конкретний фізичний тип, схильної до миттєвого кохання людини з незнайомцем. Така особа швидко стає заклопотана приємними думками пов’язаними з об’єктом любові, відчуває інтенсивну потребу в щоденному контакті. Поєднання цих основних трьох типів любові продукує ще три додаткові типи: любов-одержимість, реалістична і практична любов, безкорислива любов. Соціологічне вивчання впливу любові на поведінку людей дозволило виявити факт існування залежності між індивідами один від одного. Так, Е.Гіденс говорить про існування нав’язливих взаємовідносин, в яких сам факт відносин виступає об’єктом звички [1-6]. У чоловіків такий тип залежних відносин складається з тими особами, до яких вони відчувають глибоку прив’язаність. Проте факт існування цієї прив’язаності – залежності самим чоловіком не усвідомлюється.

Романтична любов передбачає, що може бути встановлений тривалий емоційний зв’язок з особою на основі зв’язків, що внутрішньо присутні в самому цьому зв’язку. Ця любов виступає передвісником відносин у чистому вигляді [2-9]. Другий аспект чистих відношень –базується на основі рівноцінної емоційної віддачі і її отримання. Саме такий тип любові робить задоволення ключовим елементом шлюбних відносин, всупереч романтичній любові, де це вважається гарантованим самою силою любові.

Способи вимірювання любові.

Спеціальною методикою для виявлення стилів любові стала «Шкала відношення до любові» або ж Love Attitude Scale (LAS), розроблена Хендрік С. і Хендрік К. у 1986 р. [1-7] Перші наукові здобутки з застосування цієї шкали підтвердили припущення Алана Лі про те, що успішність відносин залежить від сумісності стилів любові. Подальше застосування шкали продемонструвало можливість впливу різних стилів любові на ступінь задоволеності інтимними відносинами на різних життєвих етапах. Для здійснення спроби кількісної фіксації вираження показників любові, дана методика містить 42 твердження, по 7 з яких присвячені окремому типу любові (Eros, Ludus, Storge, Pragma, Mania, Agape). Внутрішня надійність даної методики коливається в залежності від стилю любові в проміжку між 0,69-0,83. Сучасне застосування даної методики продемонстроване у роботі «Дослідження фактора структури любові з залученням шкали відношень на прикладі Малазії» [1-5]. Вибірку склади 200 респондентів віком 20-25 років, що переживали відчуття любові. Будуючи свої висновки на основі високого показника Кронбаха для всіх виявлених типів любові, автори підтверджують можливість застосування методики для респондентів та можливість її використання у культурних дослідженнях. Перевага у застосуванні цієї шкали вбачається в тому, що вона дає можливість зафіксувати переживання любові на різних етапах відносин, навіть на початкових, коли прояви любові не є чітко вираженими, а також дозволяє зробити припущення про функціональну сторону любові. Автори проведеного дослідження закликають до застосування даної методики у культурних дослідженнях з метою виявлення універсальних та відмінних проявів любові. З прикладом застосування даної методики у дослідженні можна ознайомитись у роботі «Дослідження і огляд відношення до любові у Сербії» [3-10]. Шкала Любовних відносин Мунро-Адамса (1978)[1-9], що вперше була застосована для вивчення любовних проявів у спільнотах, включає в себе три аспекти любові. Перший – романтичний ідеалізм, що уособлює любов як зміст всього життя, другий – романтична сила, що вбачає любов як потужну силу. І останній рівень – подружня любов. Дана шкала знайшла своє застосування у культурних дослідженнях. Так дослідження Стоунса, що охопило 375 студентів,та залучення досвіду попередніх досліджень проведених у США дозволило дійти висновку про те, що показник Романтичної сили для країн США, Уганди – є однаковим, в той час як аспект Романтичного ідеалізму і подружньої любові для респондентів є низьким у порівнянні з цими країнами [2-8]. Широко застосовується у науковому вивченні любові розроблена З. Рубіном «шкала любові і симпатії». «Елементи шкали відображають три основні напрямки вираження любові: Почуття прив’язаності, почуття турботи про іншу людину, почуття довіри [1-5]. Шкала симпатії фіксує ступені поваги, ступінь захоплення та ступінь сприйняття подібності об’єкта оцінки з респондентом. Методика З. Рубіна знайшла подальшу розробку на основі модифікації Л.Я. Гозман, Ю.Е. Альошиної, внаслідок чого кількість тверджень з 13 була зменшена до 9. Даний тест має на меті виявлення почуття, що переважає у респондента: любов чи симпатія. Оглянуті методики найчастіше включені у дослідження сімейних відносин. Проте варто враховувати обмеженість їх можливостей, оскільки дані методики розроблялись для підтвердження висунутих їх авторами теорій.

Висновки.

Любов піддається моделюванню.

Теорія кохання як прив'язаності ґрунтується на гіпотезі, що усі любовні зв'язки повторюють прив'язаність між матір'ю та немовлям. Згідно з таким підходом розрізняють:спокійне кохання впевнених у собі людей, яких не турбує можливість опинитися кинутими (56 %);неспокійне кохання недовірливих індивідів, які не бажають підпустити до себе надто близько інших людей (25 %);кохання, яке можна охарактеризувати як знервоване чи амбівалентне (19 %).Замкненим, недовірливим людям неприємна занадто велика близькість з ким-небудь і їм важко повністю відкритися партнерові. Вивчення феномена любові являється необхідним етапом для розуміння міжособистісних стосунків. Суб’єктивне визначення респондентами «любові» та пов’язаних з нею відчуттів вимагає науковообгрунтованої детермінації. Складність розуміння полягає у полярності ідей щодо походження «любові», а також відсутності чітких емпіричних референтів для фіксації. Розробки зарубіжних дослідників дозволяють внести певну конкретизацію у визначення любові, надати цьому феномену деяких універсальних ознак, а також виділити різновиди проявів цього явища. Так, під час вивчення любові варто відрізняти симпатію та закоханість, що різняться за своїми темпоральними характеристиками та включеністю компонентів. Роберт Дж. Стернберг – автор теорії любові – в основу розуміння даного феномена вкладає компоненти: інтимність, пристрасть і рішення / зобов’язання, що у своїй взаємодії продукують різні типи любові. Дана класифікація демонструє широкий спектр міжособистісних стосунків, і може бути використана для вивчення феномена любові. Джон Алан Лі також пропонує типологію любові, виокремлюючи в кожному типи своєрідну поведінку учасника взаємодії. Питання вимірювання любові є малорозробленим. На сьогоднішній день найбільш застосованими і адаптованими є методики: Love Attitude Scale – шкала відношення до любові, шкала Любовних відносин Мунро-Адамса, шкала любові і симпатії З. Рубіна. Запропоновані до огляду методики підтверджують основні постулати теорій їх авторів, демонструючи достатній рівень статистичної валідності тесту. Проте вони не відображають усього спектра необхідних для вивчення проявів.

Подальшої розробки вимагають тести, що були б направлені на розрізнення: наявності відчуттів любові, інтенсивності її проявів, успішності поєднання різних стилів любовних відносин. Також мають бути залучені дослідження, що вивчають цей феномен не лише в культурному аспекті,а углиблюються у відмінності проявів у межах однієї культури. Так, мають бути виявлені відмінні характеристики вікової особливості у переживанні почуття любові, статусної, гендерної. Напрямом вивчення міжособистісних стосунків є одним з найважливіших для коригування соціодемографічної поведінки та вимагає розуміння феномена любові як кореляту стосунків та запоруки міцності шлюбу. Серед інших смислових контекстів кохання слід зазначити такі:стійке, інтенсивне почуття суб'єкта, фізіологічно зумовлене сексуальними потребами;відчуття сильного сексуального та романтичного бажання і потягу до людини, з якою індивід схильний утворити пару;пристрасть, спілкування, любовна поведінка;почуття сильної прихильності, викликане принадливістю або захопленістю іншим, винятковою сердечністю або відданістю до об'єкта;ніжність до об'єкта;емоційне відчуття схожості або спорідненості з об'єктом. Філософія говорить про три види кохання: «eros», «filia», «agape».

Ерос — симпатія, потяг, шаленство (наголос «я»), чуттєве кохання, спрямоване на те, аби пережити задоволення, насолоду. Однак, згідно з Платоном, хоча це кохання й проявляється через споглядання тілесної краси, воно має перейти в етап прослави найвищого і божественного буття. В неоплатонізмі ерос є імпульсом, який спонукає душу переступити світ чуттів і розуму. Філія — дружба, почуття солідарності; має альтруїстичну властивість. Це турбота про особу, яку любимо. Ерос звертається до краси, філія до добра, передовсім морального добра. Філія це духовне особове кохання. Агапе — має щось виняткове порівняно з еросом і філією: це її походження, її надприродна і божественна суть. Кохання направлене на віддання, дарування без розрахунків. Ерос, філія та агапе пов'язані між собою. Філія без агапе стає поверховим егоїзмом.

У християнському вченні розрізняються такі види любові:

Любов-пожадання — може мати чисто тілесний, матеріальний зміст, жадана людина має задовольнити тілесні прагнення. Маємо тут справу з коханням, яке отримуєш.

Любов-уподобання наголошує насамперед на почутті захоплення, причарування, визнання. Може поєднуватися з пожадливістю, але може теж бути чистим уподобанням без бажання взяти все для себе. В цій любові є місце на те, щоб «дати», а не лише отримувати, є готовність до жертви.

Любов-доброзичливість називається також любов'ю доброї волі — вона спроможна давати, не сподіваючись на відплату. Суттєвим тут є спрямування волі на здійснення добра для даної особи. Така любов цілком безкорислива.

Любов-дружба або альтруїстична любов. Прагне добра і повноти існування для приятеля. Вимоглива любов, яка наказує долати вади і жити повнотою життя.

Любов — найперша християнська чеснота, і також виявлення дару Святого Духа. Пише Павло у 1-му посланні до Коринтян: «Я ж покажу вам путь ще кращу. Любов ніколи не перестає», а також говорить про любов в контексті інших духовних дарів. Любов є даром, як говорить сам Павло, «найдосконалішим, який ніколи не перестає».

У психології

У психології та сексології, здебільшого, йдеться саме про кохання як емоцію - прихильності й особистої відданості об'єкту кохання. Важливими складовими кохання, є повага та турбота, і їх наявність дозволяє відрізнити позитивне кохання від кохання-хвороби. Частину кохання зазвичай складають відкритість, спільність зацікавлень та бажань, інтенсивність яких може бути виражена у кожному певному випадку різною мірою.

Кохання (у значенні привабливості, чуттєвої насолоди) — перехідна емоція. У сучасному світі кохання часто розуміють як емоцію чи почуття . Емоція — усвідомлене збудження, яке ми відчуваємо. Емоція має хвилеподібну природу — вона нарощується і зникає. Емоція визначається як підсвідоме явище, насправді нею можна керувати за допомогою вольових зусиль, змінювати силу та плин емоційних реакцій засобами роботи мислення. Емоція як перша сходинка розвитку оцінки поступово насичується раціонально і набуває морального змісту. Саме завдяки моральній оцінці дитина ділить усе, що відбувається навколо неї, на два протилежні полюси: добро — зло, істина — обман, кохання — ненависть, розум — невігластво, милосердя — жорстокість, честь — ганьба, радість — горе.

Кохання:

Високий ступінь емоційно позитивного ставлення, що вирізняє об'єкт серед інших і поміщає його в центр життєвих потреб і інтересів суб'єкта (любов до Батьківщини, до матері, до дітей, до музики тощо). Посилене, сердешне і відносно стійке відчуття суб'єкта, обумовлене сексуальними потребами і що виражається в соціально утвореному прагненні бути з найбільшою повнотою представленим в життєдіяльності іншого так, щоб будити у нього потребу відповідного відчуття тієї ж інтенсивності.

Кохання у своїх психологічних ознаках, є суспільно-історично обумовленим почуттям, що своєрідно відображає взаємини і особливості культури, виступаючи як етична основа відносин в шлюбу. Дослідження функцій кохання показують, що воно відіграє велику роль у розвитку і становленні особи. Існує тісний зв'язок індивідуального відчуття кохання з традиціями та нормами суспільства і з особливостями сімейного виховання — обидві ці групи змінних є джерелом прийнятих суб'єктом способів інтерпретації своєї поведінки. У психології робилися спроби дослідження структури кохання в цілому та окремих її компонентів. Найважливішим з отриманих результатів є встановлення зв'язку між здатністю кохати та ставленням суб'єкта до самого себе. Цей і ряд інших аналогічних фактів, а також роль кохання в створенні сім'ї, роблять кохання важливим для психотерапії, для виховання особи. У фізіології

Вентральна тегментальна область виробляє допамін, природний стимулятор, і відправляє його в різні частини мозку, коли людина закохана. Тривалість кохання у стосунках:романтичне кохання, як правило, діє протягом від 18 місяців до 3-х років;спокійне кохання в шлюбі може тривати 10 років Допамін —викликає ейфорію, веде до безсоння, втрати апетиту і припливу емоцій. Іншими словами, сприяє зародженню почуття кохання, вважає антрополог університету Ратджерса Гелен Фішер. На її думку, різні речовини нейрохімії впливають на три стадії в розвитку стосунків між чоловіком та жінкою. Так, за фізичний потяг відповідають відповідні гормони, за пристрасну закоханість — допамін. А тривалі стійкі стосунки, які Фішер тлумачить як прив'язаність, утворюються завдяки серотоніну і гормонам типу окситоцину. Серотонін — ще один нейромедіатор мозку, пов'язаний з одержимістю, депресією і нав'язливими думками — теж діяльно бере участь у любовних романах і скачуванні допаміну.Виявилось, що в людей, які недавно зустріли свою любов, і в людей, які страждають нав'язливим неврозом, однаково низький рівень медіатора серотоніну. Іншими словами, допамін пригнічує серотонін, що, водночас, викликає нав'язливі стани. Окситоцин та інші хімічні речовини вторгаються в мозок, щоб у вас із вашим коханим (коханою) почалися спокійні, міцні стосунки.Пристрасна любов не може тривати вічно, серед іншого і з біохімічних причин, стверджують учені. Дія біологічно активних речовин, що визначають емоційне ставлення, з часом стає менш вираженою , знижується і потяг. На думку різних дослідників, це відбувається на 2 — 4 рік сумісного життя — період, коли, за статистикою, і відбувається велика кількість розлучень. Вирізняють кілька етапів емоційної прив'язаності. Перший — виникнення потягу. У цей проміжок визначальне значення для вибору Вашої другої половини, на думку дослідників, мають особливі запахи, або феромони. Другий етап — власне закоханість, або захоплення. На думку різних учених, він триває від року до трьох років. На цій стадії стимулюючу дію на мозок надає фенілетиламін, а також, можливо, допамін і норепінефрин. Фенілетиламін підсилює процеси метаболізму в організмі людини і знижує апетит. Перераховані речовини стоять в одному ряду з так званими амфетамінами — збуджувальними засобами, під впливом яких виникає піднесений настрій та ейфорія. Тому неспокій, збуджений стан, безсоння, втрата апетиту, нездатність зосереджувати увагу і зміни настрою — цілком звичайні ознаки закоханого стану. Після закоханості, як стверджують біохіміки, настає наступний етап — прив'язаність. Вона також визначається дією різних хімічних речовин у головному мозку. Прив'язаність виникає не відразу, а лише з часом, у міру адаптації організму до хімічних речовин амфетамінного ряду. протистояти високому рівню фенілетиламіна. Заспокійлива дія ендорфінів дає людині можливість розслабитися і відчути себе затишно і впевненіше. Проходить не кохання, а пристрасть, палка закоханість. На зміну їй може прийти глибше почуття, яке теж можна назвати коханням, а можна — відданістю, прив'язаністю, пошаною, звичкою жити разом.

Кохання і їх види

Романтичне кохання — це сильне почуття, що супроводжується вихором емоцій — від жаги до ревнощів та страждання. При цьому індивід майже повністю занурюється в іншу людину.Саме таке кохання оспіване у прозі та віршах, музиці та живописі на всіх етапах історії людства. Романтичне кохання розвивається згідно з певним циклом. Часто, хоча і не завжди, воно розпочинається з готовності кохати. Стадія «зародження закоханості» зазвичай, плавно переходить у стадію закоханості, для якої притаманні оптимізм, бурхлива радість і відчуття, що так буде завжди. Ця стадія переважно буває швидкоплинною, змінюючись перехідним періодом, коли закохані вперше починають помічати недосконалість і промахи один одного, відчувають нудьгу або роздратування. На цій стадії можливі суперечки, які іноді дістають вирішення, а партнерські взаємини зберігаються; іноді ж вони тимчасово притлумлюються; інколи на цьому кохання завершується. Романтичне кохання може відновлюватись, зникати або переходити у любов-дружбу.

Любов-дружба заснована на спільних зацікавленнях, прив'язаності, довірі, турботі один про одного і духовній єдності. Найвластивіша для подружніх та інших тривалих і надійних зв'язків. Будучи реалістичнішою, менш вимогливою, ніж романтичне кохання, вона надає можливість продовжувати спільне життя — працювати, виховувати дітей, мати різні захоплення, відпочивати із друзями. Кохання має біологічну основу, — це перш за все психосоціальне явище. У західній культурі кохання тісно пов'язане із сексом і шлюбом, однак як перше так і друге, можуть існувати без кохання.Кохання не додається до шлюбу автоматично; так само шлюб не може сам собою виникнути через кохання. Щоб утримати кохання, необхідне активне співробітництво двох людей: для того, щоб отримати кохання, дуже корисно почати з того, щоб самому давати його.

Вибір об'єкта кохання

Вибір коханих та супутників життя, здебільшого здійснюється за такими ознаками: Близькість. Чим ближчі індивіди один до одного, тим більш вірогідно, що вони познайомляться та у них виникне прив'язаність. Фізична привабливість залежить від особистих смаків, однак вагоме значення все ж відіграє естетична складова. Елен Гетфілд визнає щонайменше три причини, чому у людини є потяг до вродливих людей:естетичне задоволення від гарної зовнішності партнера;престижність — мати миловидного супутника славніше, ніж некрасивого;стереотипність — більшість людей вважає, ніби гарні люди мають соціально бажаніші риси особистості, їхнє життя відбувається щасливіше та успішніше порівняно із життям непривабливих людей.

Схожість.

Люди частіше закохуються у тих, з ким вони мають багато спільного і в соціальному походженні, і в освіті, цінностях, інтересах та поглядах. Серед причин, чому нам подобаються і викликають закоханість схожі на нас люди, вирізняють такі: у власному житті ми частіше стикаємося зі схожими людьми, ніж з несхожими; існує певний суспільний тиск, через який нас спонукають до взаємодії зі схожими особами; затрати та наслідки взаємодії зі схожими людьми менші та тягнуть більшу винагороду, оскільки схожі індивіди підтримують наші уявлення щодо навколишньої дійсності. Проте, інколи люди закохуються у досить несхожих, навіть протилежних собі індивідів. Згідно з теорією комплементарних потреб (доповнювальних потреб) Р. Уінча, вибір супутника часто ґрунтується на принципі «протилежності притягуються». У виборі пари кожен індивідуум шукає того, від кого чекає якнайбільше задоволення власних потреб. Проте, люди часто закохуються у тих, хто врівноважує і доповнює їхні власні особистісні риси та потреби. Відповідно до цієї теорії, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути лагідна жінка, а спокійному і м'якому чоловікові, подобаються наполегливі жінки.Проте, емпіричні дані вказують, що вибір за схожістю поширеніший, ніж вибір за доповненням.

Є афоризми

Любов до Батьківщини — перша чеснота цивілізованої людини. Та людина, яку ти любиш у мені, звичайно, краща за мене: я не такий. Але ти люби, і я намагатимусь бути кращим. Можливо, в цьому світі ти всього лише людина, але для когось ти — весь світ. Скільки років кохаю, а закохуюсь в тебе щодня.

Основними рисами кохання є його підвищена емоційність, ритуальність, реалізація парольної функції мовлення) та кооперативно-спрямованої стратегії ввічливості, більша порівняно з іншими комунікативними ситуаціями тенденція до граничної відвертості про себе, наявність особливого культурного коду. Проведене дослідження любов та кохання у сучасній мові показало, що відповідні концепти існують у свідомості як складне ментальне утворення, яке конденсує різнопланові уявлення про почуття любові та кохання. Ці уявлення експлікуються різноманітними мовними засобами: окремими лексемами, словосполученнями, пареміями, кліше, метафоричними виразами тощо. Любов та кохання існують об’єктивно і мають різні кількісні виміри та якісні характеристики у конкретних умовах існування. Все це зазвичай не фіксується фізіологічно жодним з органів почуттів, але відбивається у широкому спектрі мовних одиниць вторинної номінації, що визначається як ментальне утворення, в якому дві денотативно різнопланові сутності ототожнюються в мисленні індивіда як мовної особистості, утворюючи при цьому надзвичайно влучний та особистісно забарвлений образ відчуття любові та кохання. Перспективу дослідження є в аналізові ситуацій комунікативного конфлікту в дискурсі любов і кохання як результату ментальних уявлень про відповідне почуття в їх реалізації.

Література:

1. Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. Монографія. - К.: Логос, 2004. - 271 с.

2. Кляпець О.Я. Психологічні чинники вибору молодою людиною цивільного шлюбу: Дис. … канд. психол. наук: 19.00.05 / О.Я. Кляпець. – К., 2000. – 238 с.

3. Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні аспекти / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Ін-т демографії та соц. досл. ім. М.В. Птухи НАН України, 2010. – 248 с.

4. Bardis P.D. The measurement of love: The Orpheus-Eurydice, Zeus and Penelope types [Тext] / P.D. Bardis // Social Science. – 1978. –Vol. 53. – P. 33-47.

5. Пастуро М. Кольори наших споминів / М. Пастуро. – Київ: Ніка-Центр; Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2020. – 232 с. Журнал «Перспективи та інновації науки» (Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина») № 7(12) 2022 157

6. Бичкова Л. Колористична культура античного світу / Л. Бичкова. – Київ: Вища школа, 2003. – 135 с.

7. Степовик Д. Скарби України / Д. Степовик. – Київ: Веселка, 1990. – 192 с.

8. Бєлая А. Колір у природі, бізнесі, моді, живописі, вихованні та психотерапії / А. Бєлая. – Київ: "Андронум", 2021. – 220 с.

9. Бухінґер Р. Любов як Бог / Р. Бухінґер. – Львів: Свічадо, 2011. – 72 с.

Для студентів та аспірантів . Основною метою є ознайомлення з основами проведення наукових досліджень. Огірко І.В. Інтелектуальне колективне навчання